Одеса. Будівництво у 1914 році
Posted by Antique на Четвер, 20 Листопада 2014 р. (14:17)
Вступ
1914 рік був останнім роком у Європі і зокрема у Російській імперії, коли відбувалося масове будівництво. 1 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Російській імперії і з того часу нове будівництво майже не здійснювалось, однак ті домовласники, що вже почали будувати споруди примушені були доводити будівництво до кінця, часто із зменшеним кошторисом. Також деякі ризикнули почати будівництво у 1915 році.
Перша світова війна була не єдиним фактором зниження темпів будівництва, напружена обстановка у світі спостерігалась і у 1913 року і також пов’язана з війною на Балканах, вже у 1913 році у пресі була надрукована замітка, про зниження темпів будівництва.
У 1914 році майже припинилося будівництво міських споруд:
Городское строительство.
Давно уже не наблюдалось столь слабого городского строительства, как в настоящем году. Значиельная часть строительного сезона уже истекла, а между тем, никаких крупных работ со стороны городского общественного управления не предпринято. В этом году, надо заметить, и частное строительство, если не считать двух-трёх крупных построек, в том числе постройку нового театра, вместо сгоревшего Сибиряковского, также не сделало успехов.
В общем, строительное дело сезоне находится в весьма печальном положении, несмотря на то, что потребность в строительстве, в новых домах вследствие значительного и быстрого увеличения городского населения очень велико. В виду, однако, общего настроения, не располагающего вкладывать капиталы в недвижимость, чрезвычайно низкого курса облигаций городского кредитного общества и земельных банков, частное строительство значительно отстаёт от требований жизни.
Естественно было-бы ожидать, что в такое время значительно усилится городское строительство. Но этого-то именно и не заметно. И городское строительство не только не может компенсировать слабости частного, но отстаёт даже от городского строительства в предыдущие годы. И в этом отношении дают себя чувствовать и недостаток инициаторов и предприимчивости, и целый ряд других факторов.
Особенно сильно чувствуется, конечно, недостаток денег. Ещё в бытность городским головой Мойсеева городской думе был представлен обстоятельный доклад о печальном финансовом положении города. С тех пор городские финансы не улучшились несмотря на то, что увеличились поступления по целому ряду статей городского бюджета: по городскому оценочному сбору, по сбору с отвозимых по железным дорогам товаров, по сбору на канализацию, пособиям от казны и пр. Одновременно и быстро росли расходы, поглотившие прирост доходов. И снова приходится отказываться от расширения городского строительства.
Некоторое время тому назад был выдвинут вопрос о планомерном строительстве. Но в течение ряда лет этот вопрос остаётся без движения, хотя есть основание рассчитывать, что на такое дело можно было-бы получить значительную субсидию из-казны.
Предполагалось поставить на очередь вопрос о постройке холодильников. В опрос этот был выдвинут тоже при городском голове господине Мойсееве в связи с проектом удешевления мяса. Сочувственно к этому проекту отнеслась торговая комиссия. Высказалась в таком же смысле городская дума. На том дело и застряло. И о постройке городским управлением холодильников ничего не слышно.
Бывший член городской управы г. Фабрицкий внёс в доклад о постройке деструкторов-мусоросжигателей. В своё время много говорилось об огромном санитарном значении таких мусоросжигателей, о возможности использовать их и для других целей. Были выработаны сметы. Доклад обсуждался в техническом обществе. И из этого опять таки ровно ничего не вышло.
По всему вино, что настоящий строительный сезон почти бесплодно пропадёт для города. Городское общественное управление охвачено какой-то апатией и довольствуется сегодняшним днём, не думая и не загадывая в будущем… Даже нет стремления использовать сезон, чтобы побудить бельгийцев ввести электрическую тягу на Куяльницкой и Московской линиях, хотя скоро исполнится 4 года со дня приступа к работам по замене конной тяги электрической.Автор: Тон. Газета “Одесскія новости”, № 9384 от 30.06.1914
Методіка дослідженнь:
Основними джерелами у дослідженні архітектури є прохання на затвердження планів приватних споруд, але у опису Міської управи за 1914 рік (ДАОО, Ф. 16, оп. 90) дане діло не згадується і фактичне місцезнаходження його невідоме. Однак деякі плани, що були подані у 1913 році по різним обставинам були затверджені лише у 1914 році. Також для будівництва значних споруд необхідно було зберігати будівельні матеріали на тротуарі, про що було необхідно подати окреме прохання. За оренду міського тротуару необхідно було здійснити оплату у касу Міської управи згідно тарифу, що залежав від зони. Дані прохання зібрані у тематичних архівних справах на кожен рік – така справа за 1914 рік збереглась і присутня у відповідному описі, тобто оп. 90. Характер даної справи не дозволяє точно визначити, склад робіт та конкретний об’єкт на ділянці, тому виявлення складу робіт і споруди було зроблено за припущенням на основі її зовнішнього вигляду, а также методом виключення за відсутності відомостей про об’єкт у інших справах початку ХХ ст.
У тому же описі є справа про міський контроль (нагляди) за будівництвом, де містилися повідомлення про незаконне будівництво, порушення будівельних норм, відмови техніків від нагляду, виявлені проблеми у вже існуючих будинках. Дана справа також дозволили виявити деякі, не згадані у попередньо наведених джерелах будівництва. Використання інших матеріалів, таких як преса, відомості одеської міської думи і т. д. є не значним. Всі першоджерела вказані у посиланні на окремі картки сайту Домофото, який упорядник даного огляду вважає більш зручним для систематизації відомостей. У кожному опису будинку цього огляду зазначені фактори, за якими будівля була додана у огляд.
У даному огляді окрім споруд, що почали будувати у 1914 року також наведені споруди, які почали будувати ще у 1913 році, але будівництво здійснювалося і у 1914 році. Перелік розбитий на три частини: нежитлові будівлі, коштовні житлові будівлі і бюджетні житлові будівлі.
1. Нежитлові будівлі
Селянський поземельний банк, арх. Дмитренко Ю. М., проект: 1913 р. Будівництво: 1914 – ? рр., Маразліївська вул., 34А
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 19-Од
Домофото
Карта
Тривалий час відділення Селянськього поземельного банку розташовувалось у найманій у П. С Толстого будівлі навпроти початку Маразліївської вулиці. У зв’язку з розширенням відділення на межі 1913 – 1914 років була придбана частина ділянки Вассала у сусідньому кварталі на Маразліївській вул., 34. У 20 січня 1913 року (ст. ст.) сповіщалось про те, що відбувся конкурс проектів будівлі банку і правлінням був обраний проект архітектора Ю. М. Дмитренка. За даними В. І. Тимофієнка перше місце у конкурсі дісталося М. Л. Маркову і Ф. М. Плющинському, інші два місця дісталися іншим архітекторам і таким чином проект Дмитренка був обраний незважаючи на результати конкурсу. Архітектор Дмитренко створив чимало громадських будівель і коштовних прибуткових будинків, активно працював у псевдоросійському стилі. Для Дмитренко це було крупне замовлення, у останні роки у архітектора майже їх не було. Селянські банки споруджувалися по всій імперії у російському стилі без врахування національної складової. Дмитренко був епархіальним архітерктором і спорудив цілу низку будівель у цьому стилі, а також він мав досвід проектування банківських споруд. Проект даного банку, однак був виконаний не у звичних Дмитренко формах російського стилю кінця ХІХ ст., а з додатком модернізованої – неоросійсьої течії і таким чином має достатньо свіжий, не казенний вигляд. Будівля має внутрішнє подвір’я, що утворене дуговою галереєю.
Лише у січні 1914 року були оголошені торги на підряд, а будівництво повинно було початися вже весною з кошторисом у 246408 рублів.
Невідомо, чи використовувалась будівля за призначенням – у роки Першої світової війни у ній розміщався Одеський Окружний комісаріат і таким чином будівля могла бути відразу після будівництва утримуватися під військові потреби.
На межі 1920-х – 1930-х роках у будинку розміщувалися трести, у 1930 році будинок був перебудований у клуб “ДПК”, наприкінці 1930-х у будинку розміщувався спортивний клуб “Дінамо” НКВС, у ІІ-й половині ХХ ст. і на поч. ХХІ – Палац культури студентів (у вестибюлі знайдений зафарбований альфрейний живопис), у 2010-х роках будинок був проданий у приватну власність.
Слюсарно-художня школа ім. В. І. Афанасьєва Міщанського товариства, арх. Троупянський Ф. А., проект: 1913 р., будівництво 1914 р., Старопортофранківська вул., 34
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 825-Од (з помилковими даними)
Більше інформації
Домофото
Карта
Ще у жовтні 1913 році Міщанське товариство узгодило проект Слюсарно-художньої школи ім. В. І. Афанасьєва, який був виконаний Ф. А. Троупянським. Але проект було затверджено Міською управою лише у січні 1914 року.
Будівля виконана у формі призми з трапецоїдним ризалітом з правого торця. Стелі високі, фасад практично не має оздоблення, що було притаманно віденському сецесіону, а окрім вхідного неокласичного порталу (нині закладеного) та ліпних композицій з інструментами (трикутник, циркуль і лінійка). Також з торця ділянки була влаштована огорожа з неокласичною брамою.
Невідомо, чи розміщувалась у будинку слюсарна школа – у роки Першої світової війни у ньому був розміщений лазарет № 2 навчального округу.
Нині корпус займає Південноукраїнський педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського.
Реконструкція після пожежі театра Д. В. Стамерова (О. І. Сибирякова), арх. Лінецький М. І., 1914 р. вул. Пастера, 15 / Кінна вул., 16
Пам’ятка архітектури та історії місцевого значення № 620-Од
Домофото
Карта
Театр О. І. Сибирякова був перебудований із складської будівлі у 1902 – 1903 роках з будівлі складу насіння і мав складну долю. Після побудови міська управа звинуватила Сибирякова і Архітектора Ландесмана, що виступами фасада вони захопили міський тротуар, хоча знана кількість споруд у місті мала такі виступи, також театр неодноразово горів. З весни 1913 року у театрі відбувалася реконструкція за проектом М. І. Лінецького, а 5.11.1913 (ст. ст.) театр у черговий раз згорів, піся чого ділянку з театром придбав власник суміжної з півночі ділянки Дмитро Васильович Стамеров для якого Лінецький у той час будував новий Чотириповерховий будинок з флігелем. З початку 1914 року за проектом тот ж самого Лінецького почалася реконструкція та відновлення будівлі театру. Фасад театру отримав незначні зміні у аттику де по Пастера були влаштовані барельєфи, демонтовані балкони на другому поверсі, а також облаштовані нові інтер’єри. Невідомо, чи залишилося щось з автентичної конструкції залу – у наявний момент оздоблення відсутнє і навіть металеві огорожі сходів дещо грубі, нібито зроблені за радянських часів подібними до часу створення театру. Також не було відновлено вази на кутових вежах будинку.
Барельєфи. що були влаштовані під час реконструкції
Жіноча гімназія О. В. Камінської, арх. Мінкус А. Б., Кундерт В. І., 1914 р., Канатна вул., 89 / Пироговска вул., 19а
Більше інформації
Домофото
Карта
У першій половині 1900-х років на Коблевській, 40 була заснована приватна жіноча гімназія Мар. Августівни Бальц з правами Міністерства Народної Освіти, в середні 1900-х років вона переїхала у будинок на Ніжинській вул., 63. У межах 1908 – 1909 років власницею гімназії стала Олександра Володимирівна Камінська. У 1914 році капитан-лейтенант Михайло Олександрович Камінський 16.01.1914 подав прохання на влаштування складу матеріалів у власного будинку по Канатній, 89, а також у будинку навпроти по Канатній, 90 у зв’язку з необхідністю зберігання великої кількості будматеріалів. У довіднику В. А. Пилявскього вказано, що навчальний заклад був побудований А. Б. Мінкусом та В. І. Кундертом. Наявний будинок і дійсно нагадує творчість А. Б. Мінкуса, особливо ваза на куті, що подібна вазам відділення Азовсько-Донського банку. Участь Кундерта могла бути обумовленою застосуванням залізобетонного каркасу власного авторства.
Будинок має три поверхи, кут закруглений. Фасади виконані у суміші неокласицизму та південноєвропейського ретроспективізму. Фасад майже не оздоблений, лише ваза на куті, та щипець з боку Канатній є помітними елементами. Над входом розташована процесія жінок, можливо зображені розумні діви з християнської притчі, що співвідноситься з тим що будинок призначався для жіночої гімназії. Вікна будинку не виглядають дуже великими, що не зовсім притаманно тим часам, коли для шкільних будівель влаштовували віконні отвори великого розміру. Також на третьому поверсі розташовані балкони.
Можна припустити, що будинок був багатофункційним і для гімназії призначалася лише частина приміщень, а інші могли надаватися у оренду або на третьому поверсі були розташовані квартири вчителів. Вестибюль будівлі прикрашають неокласичні вінки.
Після Жовтневої революції ціле десятиліття відомостей про заклади за даною адресою не було. Лище близько 1932 року зустрічаються дані про розташування у ній школи № 77, а у 1938 році у будинку розташована школа № 115.
Будинок постраждав під час Другої світової війни, після відновлення у ньому розмістилася жіноча школа № 59 та вечірній університет марксизму-ленінізму при партійному Обкомі, також на сусідній пустопорожній ділянці було зведено додатковий корпус, який вдало вписався у забудову. У 1955 році школа № 59 стала мішаною, у 1976 році припинив існування університет марксизму-ленінізму. З 1993 року школа називається Спеціалізована школа олімпійського резерву №59.
На фасаді помилково встановлена меморіальна таблиця герою ДСВ О. Д. Галецькому, який у міжвоєнні роки навчався у школі № 59, що знаходилась у будівлі артучилища на Фонтанській дорозі, 4.
Молокозавод фірми «А. В. Чичкин», арх. Чернігов Л. М. (сумнівні дані), нагляд: невідомий технік, 1914 – 1915 рр., Троїцька вул., 29 / Успенська вул., 40
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 863-Од
Більше інформації
Домофото
Карта
Фірма “А. В. Чичкин” була розташована у Москві, а також мала власні відділення у інших містах для збуту продукції. У Одесі у 1909 році згадуються шість фірмових точок торгівлі, а у 1910 з’являється сьома по Троїцькій вул., 29 на ділянці Рабіновіча, де вірогідно розташовувалися і склади. Ділянка виходила і на Успенську вулицю.
У травні 1914 року Олександр Васильович Чічкін подав прохання на влаштування складу будматеріалів по Троїцькій та Успенській, тоді ділянка вже належала особисто О. В. Чічкіну. У 1915 році дозвіл на склад будматеріалів був продовжений – вірогідно саме у 1915 споруду було зведено принаймні начерно. За даними В. А. Пилявського у ті роки за проектом Л. М. Чернігова будувався молокозавод “А. В. Чичкин”, хто був будівником не вказано, але власне Чернігов наглядами за будівництвом не займався.
О. В. Чічкін намагався налагодити виробництво до самого початку Жовтневої революції, але у 1918 році у Одесі вмирає брат Іван Васильович Чічкін, а інший брат Микола Васильович, який приїхав на похорони до Одеси, впав у шахту ліфту зазначеного заводу – таким чином навіть у 1918 році завод не було до кінця обладнано.
У 1923 році у будівлі розміщувалась контора, маслоробний завод та головний розподілювач одеського відділення об’єднаних державних молочних заводів “Держмолоко”. Окрім молока на заводі також виробляли сир, закупка молока здійснювалась у селян через сім збірних пунктів Одеської губернії. У 1929 році при заводі також існувала фабрика морозива.
Будівля у цілому має архітектуру, що не є притаманною творам Л. М. Чернігова і невідомо, наскільки вірно вказано авторство у зазначеному джерелі. Ділянка є довгою та вузькою і таким чином корпус заводу вирішений у вигляді чотириповерхового флігелю з односхилим дахом. Центральну частину будинку вінчає широкий барокрвий ризаліт, по краям влаштовані трапецоїдні ризаліти. До центральної частини фасаду прибудована масивна сходова клітка, яка хоч і виконані у загальному стилі (з бароковими люкарнами), але перекриває фронтон і виглядає такою, що не передбачалась первісним проектом. Стеля у коридорах вкрита візерунчастими кахлями, внутрішні стіни облицьовані рельєфними кахлями. Не виключено, що частина приміщеннь будинку призначалася для оренди.
У післявоєнний період завод продовжував працювати, у 1960-70 роках фасади облицювали кахлями, на північному торці з’явився надпис “Слава труду!”. На початку 1980-х років завод вже не працював, у 1990-х роках у ньому розмістили офісні приміщення.
Вид з боку Троїцької вулиці
Бароковий фронтон
Георіївське відділення Єпархіальної богадільні (одноповерхова прибудова), арх. Мирошниченко Д. Т., 1914 р., пров. Олександра Матросова, 4
Впродовж 1899 – 1900 у тильній частині ділянки призначеної для спорудження нової будівлі Одеської духовної семінарії було споружено богільню для осіб духовного звання з домовою церквою св. Феодосія (чудотворця улицького).
Херсонське єпархіальне піклувательство 18.12.1913 (ст. ст.) подало прохання з пояснювальною запискою на прибудову Георгіївського відділення до будинку Одеської єпархіальної богадільні для мешкання вбогих старих і немічних осіб духовного звання. Підписку про нагляд дав єпархіальний архітектор Д. Т. Мірошніченко. Згідно пояснювальної записку будівля мала дворовий проїзд з приміщенням двірника, так окремий вхід на вулицю. Будівля призначалася для всього лише дев’яти осіб, але для кожного влаштовувалась окрема кімната площею 14,5 кв. м. і таким чином будівля мала значні розміри – була двоповерховою. У першому поверсі були розташовані приймальня, приміщення для піклуємих, їдальня, кімната для прислуги, комора, кузня, туалет. На другому поверсі повинно було бути розташовано вісім приміщень для піклуємих, білизнова, ванна та туалет.
Стіни будинку кам’яні, перекриття дерев’яні, окрім сходових кліток, кухні, туалетів і над проїздом плоскі на металевих балках за системою “Клєйнє”, парадні сходи мозаїкови, а службові з металу. Вікна, що виходили на семинарський сад збиралися засклити прозорим рифленим склом, але Семінарія не дала на це згоди і дозволила влаштувати “глухе” скло (непрозоре).
Проект було узгоджено лише 21.03.1914 р.
Будівля виконана у схожому з головним будинком богадільні російсько-візантійсьеому стилі, але вікна другого поверху мали таку ж саму вишу, як у першого на відміну від головного будинку, де другий поверх мав високу стелю. Вхдний портал будинку було виділено різалітом (нині з дверей влаштовано вікно), праворуч розташований проїзд, а ще праворуч – приміщення, яке иогло призначатися для двірника. У плані будинок Г-подібний, найбільш довгий фасад будинку – західний, що можливо влаштований на колишній межі семінарського саду. Брама у будинку виконана у суміші модернізованих неостилів.
Загальний вигляд будинку є застарілим і відповідає кінцю ХІХ ст., а не початку ХХ.
З встановленням радянської влади у притулку був влаштований гуртожиток КУБУЧу, нині – гуртожиток Одеської сільськогосподарської академії.
Загальний вигляд Георгіївського відділення (1914) та основної будівлі Єпархіальної богадільні (1900)
Будинок Повітового з’їзду мирових суддів, 1914 р., Французький бульв., 1а
Виявлена пам’ятка архітектури (з помилковими даними)
Більше інформації
Домофото
Карта
У 1913 році у міській управі обговорювався вибір місця для будинку різноманітних судових установ. Припускалося використати вільну частину ділянці на Старосінній площі за будинком Судових установ, але справа на рівні міської управи подальшого ходу не отримала і Відомостях міської думи у наступних роках не згадується. У жовтні з’їзд Мирових суддів подав прохання міській управі на подальшу оренду приміщення (Приморська вул., 7) у 1914 році до побудови власного приміщення. Вірогідно, що питання будівництва будинку мирових суддів було вирішено на більш вищому рівні, наприклад градоначальником. Прохання у міську управу на виділення місця під склад будматеріалів також не подавалось. ОВІРТТ було запрошено визначати розмір нагороди за виконаний проект (автор його не названий), для чого товариство призначило відповідальним за оцінку Л. Ф. Прокоповича. Згідно даним В. А. Пилявського будинок було споруджено на Французькому бульв., 1а за проектом Ф. А. Троупянского, що виглядає достовірним – оздоблення відповідає зазначеній добі, дах прикрашають колони правосуддя, а на фасаді розташовані маскарони богині Феміди. Сліз зазначити, що міністерству прийшлось придбати ділянку у приватного лица, та побудувати державну установу не поблизу ділової частини міста, а у курортній місцевості. 12.10.1914 (ст. ст.) ОВІРТТ влаштувало для своїх членів екскурсію до будинку З’їзду мирових суддів міста Одеси, вірогідно у той час спорудження будинку вже було закінчено. Невідомо, використовувався будинок за призначенням, чи ні. У 1915, 1917 роках з’їзд мирових суддів все ще розміщувався на Приморському бульварі, а будівлю на Французькому бульварі могли використовували під потреби згідно вимогам військового часу. З 1920-х років у будинку розміщувався народний суд та камери народних суддів з 4 по 9 дільницю. Інші камери розміщувались у інших будинках. У ІІ-й половині ХХ ст. у будинку розміщувалось поліклінічне відділення 411-го військового шпиталю. У 2000-х роках у будинку розміщувалася державна клініка амбулаторно-поліклінічної допомоги. Зараз будинок закинутий.
Будинок виглядає масивно, що відповідає призначенню, для оздоблення вибраний стиль неокласицизм. У центрі влаштований широкий ризаліт, перший поверх рустований під рваний камінь, на 1-2 поверхах у гігантському ордері влаштовані іонічні пілястри. На другому та третьому поверхах влаштовані великі зали.
2. Житлові будинки високої та середньої коштовності
Будинок Павла Владимировича Вассаля, отримання дозволу: Клейн П. У., нагляд: Меснер Е. Я., 1913 – 1914, Гаванна вул., 3
Пам’ятка архітектури і історії місцевого значення № 158-Од (з помилковими даними)
Домофото
Карта
На початку ХХ ст. ділянку на Гаванній, 3 придбав Олександр Романович Вассал. У червні 1912 року він подал прохання на спорудження концертного залу, але невдовзі вмер і за його заповітом на південній частині ділянки почалось будівництво католицького храму. Також на початку 1912 року у тильній частині ділянки було зведено гараж і будинок Одеського автомобільного товариства. Незважаючи на вищезгадані споруди придатною для нової забудови ще залишалась більша частина ділянки. Вже з початку 1913 року новий власний Павло Володимирович Вассал отримав дозвіл на влаштування складу матеріалі на тротуарі, але проект чотириповерхового будинку та триповерхових флігелів було затверджено лише на початку червня. Будівельні роботи продовжувались і у 1914 році, про що свідчить новий дозвіл на зберігання будівельних матеріалів. Затверджений проект було довірено отримати П. У. Клейну, а підписку о нагляді дав Е. Я. Меснер.
Будинок з флігелями утворює складну форму, що у плані схожа на літеру “Р” і таким чином оминає будівлю храму. Фасадний будинок вирішено у стриманих формах німецького ретроспективізму з малою кількістю ліпних елементів та двома бароковими куполами. За католицькою церквою також розташований триповерховий флігель з мансардою, який міг призначатися для причту храму.З боку храму влаштовані два входи до сходів, ліворуч – парадні, а у правого боку можливо службові. Фасад флігелю вирішений іншим чином, ніж фасадного будинку – без фактурної штукатурки, але з лоджіями, балюстрадами та колонами, вірогідно на оздоблення вплинув бароковий вигляд храму. Стелі флігелю не дуже високі, що можливо пов’язано з висотою храму.
Фасад флігеля за католицькою церквою. Можливо призначався для причту
Будинок С. Б. и Х. Г. Вольф, арх. Гольцвурм А. І., 1913 – 1914 рр., Кузнечна вул., 52 / Успенська вул., 74
Пам’ятка архітектури і історії місцевого значення № 394-Од (з помилковими даними)
Більше інформації
Домофото
Карта
У серпні 1913 року було затверджено проект п’ятиповерхового будинку та флігелів для Софії Борисівни Вольф. Автором проекту був А. І. Гольцвурм, він же дав підписку про нагляд. У 1990-х роках на фасаді існувала автентична таблиця з ім’ям архітектора. На початку 1914 року Хаїм Гершкович Вольф отримав новий дозвіл на зберігання будматеріалів на тротуарі і таким чином споруда була закінчена у 1914 році.
Будинок отримав виразний вигляд, панно з зеленої кахлі прикрашає простір над останнім поверхом, у оздоблені присутні елементи неокласицизму та необароко. Фасади з боку подвір’я оздоблені горизонтальними стрвчками і аналогічні оздобленню інших споруд Гольцвурма 1913 року. Таким же чином було оздоблено і дворовий фасад старого довоповерхового флігелю, що виходить на Успенську вулицю.
Флігель Олександри Павлівни Перебіносової, нагляд: Перебиносов Е. А., 1913 — 1914 рр., вул. Лейтенанта Шмідта, 17
Більше інформації
Домофото
Карта
У жовтні Олександра Павлівна Перебіносова подала прохання на спорудження триповерхового з напівпідвалом флігеля з підпискою військового інженера полковника Євгена Олександровича Перебіносова, який весною 1913 року отримав диплом Миколаївської інженерної академії і іншими працями не відомий. Проект виправлявся, згідно вимог міської думи (мала відстань до сусіда) і у перших числах листопаду і таким чином будівля споруджувалась вже у 1914 році.
Фасад флігеля без оздоблення, вікна мають характерний для деяких споруд 1914 років вузький формат. Огорожі балконів та сходової клітки виконані у єгипетському стилі, що робить інтер’єр сходової клітки подібним до творів Л. М. Чернігова (цілком не виключена можливість його авторства). Службові сходи у флігелі відсутні.
Будинок Карпа Сірогановича Асвадурова, проект 1913 р., Будівництво, нагляд: можливо Гольденберг Я. М., 1914 р.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 709-Од
Більше інформації
Домофото
Карта
В грудні 1913 року Спадковий почесний громадянин Карп Сіроганович Асвадуров подав прохання на демонтаж старої споруди та виділення тротуару під склад будматеріалів на наступний 1914 рік “для руйнування старого будинку і реконструкції”. Що саме планувалось реконструювати невідомо – це могла бути частина існуючої споруди або флігель 1893 року. У довіднику В. А. Пилявського у якості авторов наявного будинку вказані Л. М. Чернігів та Я. М. Гольденберг (останній можливо здійснював нагляд за будівництвом). Але будинок має вигляд не притаманний творчості Чернігова і взагалі більше характерний для Москви, ніж для Одеси (наприклад будинок Стулових). Тому питання авторства залишається відкритим. Будинок Асвадурова на Троїцькій є найбільш значним проектом 1914 року, має характерне оздоблення фасаду та інтер’єрів у стилі неокласицизму у тематиці Давнього Риму. У будинку розташовані чотири парадних під’їзди, принаймні кутовий підїхд обладнаний ліфтом (на жаль не автентичним), двері – з різьбленими профілями античних богів або героїв, у вікнах влаштовані вітражі (травлення на склі).
Чотири (або два) корпуси (Б, В, Г, Д) Одеського ІІ-го товариства квартироспіввласників, арх. Пономаренко Я. М., 1914 гг., Пироговська вул., 5 / Семінарська вул., 6
Виявлена пам’ятка архітектури і історії.
Більше інформації
Домофото
Карта
У 1911 – 1912 роках на Пироговській вул., 3 було споруджено житловий комплекс товариства кваритироспіввласників, якій складався з двох фасадних та чотирьох здвоєних дворових корпусів. У липні 1912 року у пресі сповіщалося, що ІІ товариство співвласників поряд збирається спорудити ще сім корпусів. Будівництво почалося у 1912 році з фасадного корпусу по Пироговській, у 1913 році було споруджено чотири корпуси, і ще два корпуси було споруджено у 1914 році.
В грудні 1913 року було затверджено проекти корпусів Б і В з входами на підвал у задніх подвір’ях та корпуси Г і Д з підвалами. За відсутністю проекту визначити, які самі на увазі малися будівлі проблематично.
Проекти корпусів ІІ-го товариства квартироспіввласників подібні таким корпусам І-го товариства, адже всі вони були запроектовані архітектором Я. М. Пономаренко, який займався переважно викладацькою діяльністю в художньому училищі, а не приватною практикою. Фасади дворових корпусів мають пластичні форми і дахи з великими виступами, що відповідають концепції українського модерну, тема якого у повній мірі розкрита у фасадах лицевих корпусів І-го товариства, тоді як фасадні будинки ІІ-го товариства виконані у стилі неокласицизму.
Корпус, що виходить на Семінарську вулицю
Східний центральний корпус
Північно-західний корпус
Південно-західний корпус
Будинок Шаї Г. Шихмана, проект можливо 1913 р., Будівництво, 1914 р., Пантелеймоновская улица, 32
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 400-Од
Більше інформації
Домофото
Карта
30.12.1913 Шая Г. Шихман подав прохання на влаштування складу будівельних матеріалів на тротуарі, а проект на спорудження будинку вочевидь подав у 1914 році.
Будинок виконаний у стриманому стилі неокласицизму. Вуличний фасад практично не має ліпного декору і практично лише три ризаліти з фронтонами формують його вигляд. Бічні ризаліти виконані у стилі неокласицизму, а центральний є закругленим з бароковою люкарною ла ліпною гірляндою. Фасад прикрашає лише ліпна гірлянда центральної люкарни. Оздоблення під’їздів є ризним, найбільш цікавим виглядає парадний під’їзд фасадного крила. На сходах цього під’їзду встановлена огорожа з рослинним мотивом. Двері будинку нагадують ті, що використовував архітектор А. І. Гольцвурм, але оздоблення дворових фасадів і загальна архітектура будинку відрізняються від творів Гольцвурма 1910-х років.
Будинок Ернеста Септимовича Вернетти, арх. Мінкус А. Б., проект: 1913 г. Будівництво: 1914 — ? рр., вул. Льва Толстого, 10
Пам’ятка архітектури і історії місцевого значення № 520-Од (з помилковими даними)
Більше інформації
Домофото
Карта
18 грудня 1913 року один із спадкоємців скульптора Септима Вернетти, що мав італійське походження – Е. С. Вернетта подав прохання на спорудження п’ятиповерхового будинку з підвалом. Після незначних виправлень у січні 1914 року та затвердження проекту у лютому, дозвіл на спорудження було отримано 20.03.1914.
На ділянці вже існував чотириповерховий будинок, проект якого було затвержденно у 1905 році. Проект вірогідно також було виконано архітектором А. Б. Мінкусом, який тривалий час виконував замовлення членів родини. Новий п’ятиповерховий будинок має споріднене оздоблення, однак не так рясно оздоблений, а також були застосовані елементи у неокласичному стилі.
Форма споруди є призматичною, що є типовим рішенням архітектора А.Б. Мінкуса і e наслідок великої висоти – з перестя вилиць дещо нагадує амеріканську багатоповерхову архітектуру. Оздоблення будинку є схожим на оздоблення сусіднього будинку Е.С. Вернетти, особливо з боку Ніжинській вулиці де фасади примикають один до одного. З боку вулиці Льва толстого оздоблення є дуже помірним, ліпний декор зосередженний у фільонках другого поверху, також під центральним вікном п’ятого поверху у медальоні розташований жіночій профіль, а у фронтонах розміщені жіночі маскарони. Певне різноманіття надають два ризаліти у яких влаштовані широкі вікна. Перший поверх призначався від крамниці, на жаль кутові приміщення на початку ХХІ ст. міська влада віддала під гастроном, прибудова якого спотворює будинок.
До просторого парадного під’їзду веде урочистий портал, у будинку є ліфт з окремою шахтою (на жаль кабіна не автентична), добре виконані широкі двері квартир, дверні отвори придатні для перенесення громіздких меблів.
Згодом ділянку придбали Л. і К. Шестопал, про що свідчить пошкоджена таблиця на фасаді:”домъ № 10 К. и Л. Шестопалъ”. Невідомо, чи вони стали власниками вже після спорудження будинку або у стані будівництва. Також невідомо дата закінчення будівництва, а прохання на склад будматеріалів на тротуарі власники не подавали. Інженер-технік Костянтин Якович Шестопал був власником акційного товариства “Шестопал К. Я” яке виробляло кам’яну кислоту на заводі на Колонічній вул., 7. Також він був у складі рад Купецького банку та кредитних товариств.
Будинок Г. Ф. Молчанової, вірогідно 1914 г., вул. Льва Толстого, 28 / Каретний пров., 2
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 431-Од (з сумнівними даними)
Домофото
Карта
20 грудня 1913 року жінка Ганна Федорівна Молчанова подала прохання на демонтаж одноповерхового будинку для спорудження згодом нового будинку. Таким чином наявний будинок повинно було бути зведено у 1914 році, однак по нез’ясованим причинам прохання на зберігання будматерівлів не подавалось. Будинок має чотири поверхи, кутова частина закруглена, подібно будинку І.-А.Ш. Коріман на Великій Арнаутській вул., 99 (арх. А. І. Гольцвурм), однак у цілому фасад і внутрішнє оздоблення нагадують твори Ф. Л. Паппе (деякі у співавторстві з П. Л. Славкіним). Можливо той же самий архітектор у той же рік спорудив будинок Слупецьких на Ясній вул., 3, де зустрічаються закруглені напливи під балконом аналогічно таким же елементам під еркерами у даному будинку, а також аналогічною огорожею сходів, а також барельєфам, як у будинку Маргуліса (арх. Паппе Ф. Л.). У довіднику В. А. Пилявського у якості автора вказаний Ф. Е. Кюнер, однак першоджерело цього твердження невідоме.
Одоблення будинку є дуже виразними, завдяки використанню еркерів, великих барокових фронтонів на ліпних елементів на фасадах не дуже великої площі. Можливо під натхненням від будинку сусідньої гімназії на ділянці німця Кефера, який було споружено у той же течиї Молчанова вирішила замовити будівництво саме у цьому німецькому ретроспективному стилі. Особливу увагу привертають барельєфи з гріфонами. Огорожа парадних сходів має виразний візерунок, також на поверхах розташовані двері, які вірогідно слугували входами до окремої шахти ліфту, підлоги облицьовані пірогранітними кахлями. У цілому даний будинок можна вважати однією з найкращих споруд року.
16.10.2015 у 1:50 ночі впав фронтон з боку вулиці Льва Толстого.
Будинок Слупецьких, вірогідно 1914 р., Отрадна вул., 3
Виявлена пам’ятка архітектури
Домофото
Карта
Будинок вірогідно було споруджено у 1914 році – ще у 1913 році єдина відома у Одесі родина Слупецких мешкала на Картамишівській на ділянці, де був розташований власний завод якірних ланцюгів (Дмитра та Луки Слупецьких), також дана ділянка на Ясній у адресних книгах за Слупецькими не вказана. Будинок споруджений на вузькій ділянці і подвір’я залишилося незабудованим. На відміну від багатьох інших споруд “Відради” будинок розташованій по червоній лінії замість влаштування курдонеру з садом. Фасад споруди достатньо виразний, хоча влаштування двох вузьких композиційних вертикальних стрічок з бароковими фронтонами виглядає не дуже пропорційним. Також композиція фасаду є асиметричною – у правій частині фасаду влаштований еркер, а у лівій – балони, фронтони мають асиметричну форму. На фасаді майже відсутні скульптурні прикраси, але для такого невеликого будинку це не є недоліком, виразний силует, об’ємні сандрики та двоколірне фарбування компенсують це. Основну частину фасаду прикрашають класичні сандрики та підвіконня з металевими ґратами. У проїзді влаштована брама вишуканої роботи. Вестибюль під’їзду прикрашають барельєфи, що також застосовані у будинку Маргуліса на Маразліївській (арх. Паппе Ф. Л.).
Будинок розраховано на три квартири і враховуючи те, що слупецькі були великою родиною вони могли зайняти його весь. Огорожа сходів і напливи під еркером та балконом подібні таким же у будинку Мольчанової на вул. Льва Толстого. Не виключено, що автором обох будинків є Ф. Л. Паппе (також співпрацював з П. Л. Славкіним). У оздоблені дерев’яних елементів зустрічається орнамент у вигляді ромбу з закругленими сторонами, що цілком нагадує зірку. Між входом та брамою розташована мармурова таблиця з призвіщем власників.
На жаль огорожі балкони будинку були демонтовані, скоріше за все у лівому ризаліті огорожі були кам’яними, а отвори у цоколі балкону другого поверху призначені для зливу води. Нині будинок знаходиться у приватній власності спадкоємців Слупецьких.
Будинок окремих кімнат Давида Моісейовича Вургафта, арх. вірогідно Чернігов Л. М., вірогідно 1914 р., вул. Новосельського, 62
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 542-Од
Більше інформації
Домофото
Карта
Ділянка тривалий час орендувалася під військові казарми і невідомо чи наявна фасадна споруда була споруждена у 1914 – 1915 роках або лише перебудована з будівлі казарм. У пользу даної версії може свідчити те, що вікна заднього фасаду мають спеціфіяне для ХІХ ст. членування. Слід зазначити, що Вургафти до того володіли ділянкою декілька десятилітть і безперервно надавали її у оренду місту під розміщення казарм. Відомостей про отримання дозволу на склад будматеріалів у 1914 році немає, хоча будинок є фасадним і такий дозвіл при значних роботах був би потрібним. Однак є лише відомості з довідника “Одесса-Курорт” про те, що у 1915 році споруда вже була закінчена (реклама у довіднику “Одесса-Курорт”). За даними переліку пам’яток архітектором будинку був Л. М. Чернігов, що виглядає цілком ймовірно, адже аналогічні огорожі балконів були влаштовані у будинку Ліпи Лівшиця на Троїцькій вул., який має і іні ознаки творчості Л. М. Чернігова.
Фасад будинку є дуже виразним, солідним і має необароковий характер. Металеві огорожі вхідного порталу і балконів є достатньо вишуканими, взагалі сам вхідний портал є дуже помітним та урочистим. Також був застосований гігантський ордер. У цілому декор зосередженний у ризалітах, а на всьому протязі великого корпусу були влаштовані балкони, що є спільними для груп номерів. Сходи будинку мають вишуканий дизайн і виконані у стилі історизму. У будинку була влаштована бібліотека, автомобільні гаражі та стайні. Вірогідно у готелі також була їдальня – наявна прибудова з боку подвір’я.
У 1914 році на вул. Новосельського, 62 був споруджений величезний будинок окремих кімнат, який був особливим видом готелю схожим на сучасний туристичний гуртожиток (Hostel). Заклади окремих кімнат призначалися для тривалого мешкання не сімейних осіб.
У 1920-х роках, після ремонту пошкодженого пожежею будинку, у ньому був влаштований студентський гуртожиток. Нині у будинку розміщується гуртожиток Одеського національного університету.
Будинок казарм, ХІХ ст. Реконструкція, 1910-і рр., вул. Новосельського, 62 (або 64а)
Пам’ятка історії місцевого значення номер 543-Од
Більше інформації
Домофото
Карта
Можливо у той де самий рік, що були влаштовані окремі кімнати у фасадному корпусі на вул., Новосельського, 64 (ніні ділянка носить № 62) було реконструйовано маленький флігель на подвір’ї ділянки. Можливо проект реконструкції виконав автор окремих кімнат архітектор Л.М. Чернігов, але віяльні сандрики другого поверху є такими же самими, як і сандрикі будинку А.А. Хаджі-Хачікова на Пушкінській вул., 57 (арх. Ф.Л. Паппе, П.Л. Славкін, 1914 р.). Не виключено, що один або обидва архітектори приймали участь у реконструкції. Також не виключено, що сама реконструкція була зроблена ще до 1914 року.
Будівля має малі розміри і могла призначатися для помешкання командування.
Фасад флігелю є аскетичним, але як для дворових споруд оздоблення виконано на дуже доброму рівні. Окрім сандриків слід зазначити лопаткі, які на бароковий манер задають вертикальне членування, між першим та другим поверхами влаштована тяга. Кути будинку мають читки грані, але фронтон та вікна під’їзду мають закруглені кути завдяки чому споруда має певну пластичність. Зберігся еклектичний балкон третього поверху, який було встановлено ще у ХІХ ст. Огорожа сходів виконана у стилі еклектики, але її дизайн відноситься до початку ХХ ст. Не виключено, що дана огорожа була встановлена під час попередньої реконструкції.
З 1920-х років, коли будинок окремих кімнат був перетворений у гуртожиток, то у флігелі були влаштовані квартири для викладачів (професорів).
Флігель Хаїма Йосиповича Грановського, арх. вірогідно Гольцвурм А. І., нагляд з квітня 1914: Шульгін Н. Д., ? — 1914 гг., Старопорофранківська вул., 103а
Більше інформації
Домофото
Карта
Тривалий час вся південна частина належала купцю Черепіннікову, який надавав приміщення у старих двоповерхових будівлях у оренду торговцям Толкучого ринку. З середини 1900-х років Черепінніков починає продавати ділянку по частинам і на межі 1900-х – 1910-х років її придбав Хаїм Йосипович Грановскький. В межах 1912 – 1913 років Грановський переселився на дану ділянку, але де саме мешкав не відомо, не виключено, що по фасаду існував будинок, а можливо і старі флігелі. У цей час на ділянці мешкало багато ремісників. Тоді ж Грановський був обраний старейшиною Громадської Балківської євврейської синагоги на Балківській вул., 133.
У 1910-х роках у районі ділянки Грановського починають з’являтися коштовні прибуткові будинки, а толкучий ринок планується перенести у інше місце. Збільшити прибутковість ділянки вирішив і Грановський, який вірогідно у 1914 році почав спорудження флігелів. Прохання на зберігання будматеріалів на тротуарі він не подавав – вистачило місця в середині ділянки.
У квітні 1914 року архітектор, що здійснював нагляд відмовився від підписки, на жаль ім’я його не зазначено. Ближче до кінця місяця нову підписку дав Н. Д. Шульгін. Згідно характерного вигляду фасадів у стилі модерн проект було виконано А. І. Гольцвурмом – аналогічні дворові фасади зустрічаються у будинках Вольфів, Коріманів, Фюмель, також Гольцвурм вірогідно і дав первісну підписку. Сходи виконані з мозаїки, двері квартир виконані у стилі неокласицизму – останнє не було притаманно Гольцвурму, який вибірав більш пластичні рішення. Огорожа сходів аналогічна такий же самій огорожі у суміжному з тилу будинку Єврейського погребного братерства (арх. Ф. А. Троупянський, 1911).
Прибутковий будинок, вірогідно 1914 р., Розумовська вул., 33 / ІІ-й Розумовський пров.
Більше інформації
Домофото
Карта
Відомості про будинок за 1911 – 1913 роки відсутні і скоріш за все його було споруджено у 1914 році, однак прохання на зберігання будматеіалів відсутнє. Будинок розташований на розі з ІІ-м Розумовським провулком з фасадом по вулиці і провулку. Слід враховувати і те, що ІІ-й Розумовський провулок виник приблизно восени 1913 року, коли на колишній ділянці Розена за адресою Косвєнна вул., 41, по якій провулок і був прокладений, подало прохання на спорудження 1- та 2-поверхового будинку два різних домовласники. Щодо складу будматеріалів, то якщо вони були складані лише по провулку, то дозвіл від Міськуправи не був потрібним, адже провулок не був тоді ще прийнятий на баланс міста.
Фасади будинку подібні до фасадів будинку Шихман на Пантелеймонвскій, 32, однак будинок на Розумовській є дуже приземкуватим, композицію можна рахувати невдалою. Також фасади даного будинку оздоблені кращим чином, огорожи балконів влаштовані на кам’яних стовпах. З боку проулку будинок є недобудованим, можливо з початком ПСВ або з нестачею коштів половина крила не була споруджена. Однак у випадку повної реалізації фасад по провулку був би закінченим і більш виразним. Вікна парадного під’їзду по провулку виходять на вулицу, що є нетиповим рішенням для Одеси.
Дворові фасади будинку вкриті фактурним тиньком, ризаліт має закруглену форму – така ретельна проробка дворових фасадів є чимось дивним для Молдаванки. У під’їздах встановлені бетоні сходи з огорожами самобутнього дизайну, майданчики є мозаїчними, двері виконані у стилі неокласицизму.
Будинок Юлії Миколаївни і Івана Ігнатовича Бакош, проект: вірогідно Лінецький М. І., 1913 р. Будівництво, 1914 р., Велика Арнаутска вул., 58 / Базарний пров., 28
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 139-Од (з помилковими даними)
Більше інформації
Домофото
Карта
Наприкінці 1913 року Бакоші подали прохання на демонтаж старого будинку, а вже у січні 1914 року отримали дозвіл на склад будматеріалів. Будівництво скоріше за все почалося з початком будівельного сезону у березні або квітні.
За застосованими художніми засобами авторство будинку відповідає творчості М. І. Лінецького. Як і інші його твори тих часів будинок виконаний у стилі неокласицизму, однак є навіть більш виразним, ніж миули проекти, завдяки хвилястості фасадів, що бвільше було би притаманно модерну. У оздбленні не була використана велика кількість самих елементів, але розмір, форми і їх різноманіття, а також розташування елементів були підібрані дуже вдало, таким чином складається враження багато оздобленного будинку. Серед скульптурних форм особливо примітним є голова гермеса у фронтоні по Великій Арнаутській, вірогідно Бакош займалися торговими справами, також перший поверх був призначений під магазини.
Невеликий розмір ділянки не сприяв зручному плануванню – парадний під’їзд освітлюється вузькими вікнами фасаду, а освітлення коридорів у квартирах здійснюється за опомогою вікон, що виходять у сходову клітку.
Будинок (вірогідно) Генріха Васильовича Шумахера, арх. Кабиольский В. М., нагляд: ?, 1914 – 1928 р., Канатная улица, 14
У лютому 1914 року Генріх Васильович Шумахер отримав дозвіл на виділення тротуару під склад будматеріалів по Канатній, 14, дозвіл отримав архітектор В. М. Кабіольский. Склад будівельних робіт не з’ясований, у довіднику В. А. Пилявского вказується, що було споруджено фасадний будинок.
У 1928 році був складений проект добудови будинку, однак архівна справа до нашого часу не збереглась.
До наших часів споруда не збереглась, у ІІ-й половині 1930-х років на місці даної та суміжної з півдня ділянки була споруджена школа № 116 за типовим проектом № 108.
Особняки Товариства власників гігієнічних квартир, 1914 – ? рр., Пироговська вул., 13
Виявлена пам’ятка архітектури і історії
Більше інформації
Домофото
Карта
Тривалий час ділянка перебувала пустопорожнею, і наприкінці ХІХ мала більші розміри, але значну частину її розпродав по частинам Гермоген Бодаревський. У 1913 році він збирався влаштувати дерев’яну огорожу та сараїв для товарів, а у лютому 1914 року вже наступний власник ділянки отримав дозвіл зайняти частину тротуару для влаштування “лісного забору”. але невідомо чи була огорожа влаштована з той же метой, з якої її збирався влаштувати Бодаревський – для власне обмеження ходу з вулиці, або огорожа біла необхідна для влаштування складу будматеріалів. Так чи інакше іншого дозволу на використання тротуару отримано не було.
У червні 1914 року преса сповіщала про будівництво особняків для Товариства власників гігієнічних квартир. Первісно передбачалося спорудити 38 особняків, всього – 120 квартир, але згодом товариство вирішіло влаштовувати у кожному будинку дворівневі квартири. На спорудення Міське кредитне товариство надало кредит у розмірі 70% від 16500 р. – вартості квартири. Станом на червень деякі будинки вже будувалися. Вірогідно були наміри забудувати всю вузьку ділянку до Семінарської вулиці, але було споруджено лише близько п’яти особняків, які скоріш за все почали будувати ще до війни.
Будинки практично не мають ніякого оздоблення, однак мають дуже вдале просторове рішення. У якості стилю використовувавчя німецький ретроспективізм, а особняки, що утворюють разом з брамою вхідну групу до цього комплексу можна віднести до течії романтизму – так брама нагадує замкову, а особняки обабіч брами мають круглі вежі з конусами куполів, також на кшталт готичних укріплень.
Архітектор комплексу товариства Гігієнічних квартир невідомий, у такому стилі творили архітектори П. У. Клейн та Е. Я. Меснер (особняк Лемме 1906 року у пров. Віри Інбер, 1).
Житловий будинок Леонард, ХІХ ст. Реконструкція для Івана Михайловича Бузні, 1914 р., вул. Пастера, 60
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 642-Од
Більше інформації
Домофото
Карта
У переліку пам’яток даний будинок вказується у якості власності Леонард, а автор – В. І. Прохаска, 1913 р. Якщо дата спорудження вказана невірна і не підтверджується архівними даними то, сам будинок може бути достатньо старим, адже Леонард належав старий двоповерховий будинок, який міг бути кардинально перебудованим. Авторство також не викликає сумніву завдяки достатньо характерній архітектурі, що притаманна Прохасці.
Що стосується дати здійснення будівельних робіт, то на початку квітня Іван Михайлович Бузні отримав дозвіл на складання будівельних матеріалів на тротуарі. Якщо датування виникнення фасадної споруди є питанням дискусійним, то дворові флігелі скоріш за все були у 1914 року споруджені наново. Особливо цікавим є задній флігель, де влаштована шестикутна сходова клітка.
Фасадний будинок вкрито якісним розчином на основі цементу, фасад виконаний у формах неоренесансу. Конструктивна огорожа балкону, однак дещо не відповідає фасаду за стилем. Під час реконструкції було піднято стелю другого поверху – вікна цього поверху є надзвичайно високими і нагадують piano nobille у палацах. З боку заднього фасаду на другому поверсі розташовані великі вікна, які можуть походити з первісної галереї. На фасаді будинку встановлена автентична таблиця з надписом “Домъ № 60 дворянина Ивана Михайловича Бузни”, аналогічно літери імені ИМБ розташовані на картушах в стулках брами.
Дворові флігелі також були реконструйовані, над службовими сходовими клітками були надбудовані мезоніни. Дуже незвичною є шестикутна сходова клітка у тильному флігелі.
На жаль фасад будинку руйнується, з боку заднього подвір’я також було зроблено стягування для зміцнення конструкції (можливо негативно вплинула вищезгадана надбудова мезоніну)
Флігель спадкоємців Федіра Мойсейовича Штерна, арх. можливо Гальперсон С. С., вірогідно 1914 р., Катеринінська вул., 6
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 344-Од (з помилковими даними)
Домофото
Карта
За різними даними у 1912 або у 1914 році на ділянці спадкоємців Федіра Мойсейовича Штерна на Катеринінській вул., 6 було споруджено дворовий флігель. Аскетичний зовнішній вигляд споруди і характер барельєфів більш відповідає 1914 року. Флігель по розмірам відповідає великому прибуттковому будинку і по рівню комфорту не поступається їм. Будинок є найбільш сучасною і комфортною спорудою на ділянці і єдиним п’ятиповерховим дворовим будинком у місті. Проект споруди було складено архітекторами С.С. Гальперсоном і Ф.А. Троупянським, але зовнішній вигляд будинку більше притаманний творчості С.С. Гальперсона. Конфігурація будинку є незвичною, права половина споруди висунута у глибину подвір’я, а правий кут висунутої частини є закругленим. Будинок має нетипове оздоблення. Особливо виразною є форма споруда та карниз під дахом, який на жаль було частково знищено власником сучасної надбудови. Вікна у будинку різного розміру і форми, деякі є арковими, а вікна а перших поверхах мають велику ширину.
Перші поверхи будинку є рустованими і прикрашені барельєфами на античну тематику, балкони на другому поверсі мають кам’яні огорожі.
У вестибюлі під’їзду влаштований горельєф з путті, над дверми квартир також розташовані подібні, але менші фризи. Будинок з часів спорудження було обладнано ліфтом, але нині у будинку встановлений механізм радянських часів. Огорожа будинку є достатньо простою, вірогідно тому, що шахта ліфту займала більшу частину простіру і візерунки все одне добре видно тільки по краям. У декоративних вставках огорожі влаштовано “дерево життя”.
Горельєф у вестибюлі
Один з барельєфів над входами у квартири
Будинок Л. М. Лившиця, проект: вірогідно Чернігов Л. М., нагляд: ?, 1914 – ? рр., Троїцька вул., 60 / Преображенська вул., 62
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 25-Од (з помилковими даними)
Більше інформації
Домофото
Карта
Наприкінці 1900-х рокі ділянку з двоповерховим будинком придбав Ліпа-Мойше Міхелевич Лівшиць. Будинок мав вигідне розташування на жвавому перехресті Преображенської та Троїцької вулиць. У будинку розміщувалась численна кількість комерційних закладів. Сусідній домовласник купець В. Л. Блюмберг, враховуючи передбачаємий прибуток від збільшення приміщень ще у 1910 – 1911 роках побудував великий чотириповерховий будинок. Таким же чином у 1914 році поступив і Ліпа Лівшиць, на замовлення якого було споруджено будинок аналогічних розмірів. Дозвіл на склад будматеріалів на тротуарі було отримано у травні 1914 року, а липні Блюмберг із згодою сусіда Блюмберга отримав дозвіл на складання балок на тротуарі у його будинку для спорудження будинку. Враховуючи розміри будинку Лівшиця його могли не встигнути закінчити у 1914 році.
Проект будинку можливо виконав Л. М. Чернігів – планування, оздоблення дворових фасадів та дизайн огорожі сходів відповідають творчості Л. М. Чернігова : будинок Шестопала на Пантелеймонівській (1910); Будинок Шестопала, Чернігова, Паппе (арх. Чернігов, інж. Шестопал, Паппе, 1911 – 1912) на Катеринінській вул. Огорожі балконів будинку Лівшиця аналогічні таким огорожам у будинку окремих кімнат Вургафта.
Замість неокласицизму архітектор вирішив застосувати певну кількість декоративних елементів у дусі легкого бароко (можливо французької школи), спільно з тим ліпні елементи вкривають невисокий відсоток площі фасадів і будинок має достатньо функціональний вигляд. Огорожі сходів є типовими, але двері, що виконані у чистому стилі неокласицизму є авторськими. На жаль під’їзди будинку, як то притаманно даному типу плануваннь, дуже погано освітлюються.
Як ззовні так і з боку подвір’я були влаштовані магазини, але нині торгові приміщення, що виходять на подвір’я, не використовуються.
Будинок Гани Григоріївни Мірошніченко, 1914 – ? гг., Отрадна вул., 14
Виявлена пам’ятка архітектури
Більше інформації
Домофото
Карта
З кінця ХІХ ст. колишня ділянка відомого одеського купця німецького походження Вільяма Вагнера поступово віддавалась його спадкоємцями різним особам під забудову. Процес відбувався дуже повільно на відміну від сусідньої дачі “Відрада” Халайджогло. Особливо зручними були ділянки, що виходили як у Вагнеровський провулок, так на Відрадну вулицю – колишній проїзд на дачу Халайджогло. У 1901 – 1902 було споруджено мальовничий триповерховий будинок швейцарця Флоріана Скведера, якому належало відоме кафе “Фанконі”, також у 1909 або 1910-х роках до нього було прибудовано 2,5-поверховий флігель. На початку липня отримала дозвіл на складання будматеріалів по Отрадній вул. на дачі № 5 (з ділянки Вагнера) жінка інженера-будівника Ганна Григор’ївна Мірошніченко. Вірогідно мужем Ганни Григорївни був єпархіальний архітектор, інженер Дмитро Тимофійович Мірошніченко, який у 1910-х роках строврив декілька будинків для Херсонської єпархії. Також на Затишній, 6 існувала ділянка Ф. Т. Мірошніченко, який міг бути його родичем.
Наявний будинок, що виходить у бік Отрадної вулиці виконано у стилі ретроспективізму з елементами модерна (вертикальні закруглені пілони), фасад є досить виразним, у центрі на даху влаштований складний бароковий фронтон з напівколом у стилі класицизму. Фасад з боку подвір’я без штукатурки, з цього боку влаштовані дерев’яні лоджії, подібно флігелю будинку Ф. Т. Мірошніченка на Затишній, 6.
Інтер під’їзду відрізняється вишуканністю і окрім дизайну огорожі (подібному будинку Караїмського товариства (арх. А. С. Панпулов, 1913 і С. Б. Вольф, арх. А. І. Гольцвурм, 1913 – 1914) не має аналогів серед інших споруд. Особливо цікавою є мозаїкові майданчики та візерунковий ліхтар верхнього світла.
Будинок Дмитра Олександровича Шестопалова, 1914 – ? рр., Олександрівський просп., 18
Колишня пам’ятка архітектури місцевого значення № 613-Од (з помилковими даними)
Домофото
Карта
26 червня 1914 р. (ст. ст.) купець Дмитро Олександрович Шестовалов отримав дозвіл на використання тротуарів под склад будівельних матерівлів з обох боків ділянки, а також з боку алеї Олександрівського проспекту, що вочевидь було обумовлено спорудженням значного будинку при малій ширині ділянки. Автор будинку невідомий, у переліку пам’-яток вказаний у якості вітора Ю. М. Дмитренко та 1916 рік, однак достовірність цих даних під питанням. До того фасад будинку не відповідає творчості Дмитренка.
Будинок розташований у кварталі колишній торгових рядів, чим обумовлений малий розмір ділянки і вихід на дві протилежні вулиці. Будинок чотириповерховий, споруджений з боку Олександрівського проспекту. Композиція фасаду не дуже пропорційна – приземкуватий, масивний неокласичний фронтон на даху та такий же масивний силует будівлі не дуже збігаються з тендітною двоярусною колонадою з трикутним фронтоном і мікро маскаронами. У оздоблені присутні елементи неоросійського стилю – фриз під дахом та можливо так можна трактувати металеві огорожі дверей. Ліві двері є входом до крамниці, а праві ведуть до вестибюль під’їзду.
Прибутковий будинок товариства “А. К. Дубінін”, 1914 р., Пантелеймонівська вул., 82
Колишня пам’ятка архітектури місцевого значення № 620-Од
Більше інформації
Домофото
Карта
Директор товариства “А. К. Дубінін” Варфаломей Антонович Дубінін у серпні 1914 року отримав дозвіл на зберігання будматеріалів навпроти ділянки товариства, також у червні товариство за згодою сусідів отримало дозвіл на зберігання будматеріалу навпроти ділянок № 80, 88, 90. Коли саме було закінчено наявний будинок невідомий, у 1915 році прохання на зберігання матеріалів не подавалось, лише Міська управа виявила, що було використано більше простору для зберігання будматеріалів, чим на це був дозвіл.
Це була не єдина значна споруда, що будувалася у 1910-х роках у даному кварталі, але найбільш солідна, на що також вплинло вирішення фасаду у стилі неокласицизму. Замовником споруди було товариство,”А. К. Дубінін”, яке займалося постачанням різноманітних високоякісних харчових товарів, а також мало власні консервний завод та ковбасну фабрику. Головний і дуже відомий гастроном товариства знаходився на Дерибавській вул., 23, але на Пантелеймонівській вулиці також знаходився магазин. Вірогідно, що стара будівля торговвої лавки вже не відповідала престижу фірми і таким чином було вирішено побудувати новий будинок, де на першому поверсі розмістився власний магазин.
Кількість оздоблення була невеликою, але виразність була досягнута асиметричною композицією та сілуетом, рельєфністью фасаду, яка надала йому дінамікі – оздоблення утворюється головним чином кріповками, пілястрами та фільонками.
У 2005 році на третьому поверсі де вже не жили люди пролунав вибух, який супроводжувався пожежею. Будинок був пошкоджений, третій поверх у результаті було розібрано. Події відбувалися у умовах надання кварталу під приватну забудову, але навіть після пожежі управління намагалось примусити власника кварталу відновити споруду. У лютому 2015 року будинок було розібрано.
Реконструкція
Житловий будинок, ХІХ ст. Реконструкція для Надії Олександрівни Нікітіної, 1914 – ? рр., Французький бульв., 23 / Удільний пров., 9
Більше інформації
Домофото
Карта
Наприкінці червня 1914 року капитан 16 стрілкового Імператора Олександра ІІІ полку по довіреності його жінки Надії Олександрівни Нікітіної отримав дозвіл на зберігання будматеріалів на тротуарі для перебудови будинку. Невідомий первісний вигляд споруди, можливо будинок був розташований торцем до провулку і у 1914 році до нього добудовані крила по Удільному провулку, але це всього лише версія.
Корпус вирішено у стилі ретроспективізму з малою кількість оздоблення. Торець обернений у бік Французького бульвару увінчаний фронтоном, сандріки та верхні частини ніш зроблені з блоків каменю – що може вказувати на те, що фасади були без штукатурки. Праворуч від головного входу розташовані вентиляційні грати підвалу, можливо що під будинком є приміщення яке використовувалось для якихось спеціальних цілей. Вхідний портал будинку вирішений у стилі необароко, у східного краю таке рішення повторюється, але невідомо чи первісно там було вікно або двері. Під’їзд оздоблений урочисто, у дусі особняків – на другому поверсі влаштована галерея. Огорожа сходів виконана у стилі модерну і має достатньо самобутній дизайн. З під’їзду є вихід і у бік подвір’я.
Житловий будинок ХІХ ст. Реконструкція для Є. Жданової з розширенням західної часті, пр.: Кабіольський В. М., нагляд: Дюпон Ю. Л., вірогідно нач. 1900-х гг. (раніше 1902 р.). Новий фасад для Л. А. Жданової, 1914 г., Катеринінська пл., 8
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 13-Од (з помилковими даними)
Домофото
Карта
Будинок було споруджено вірогідно у добу класицизму. Наприкінці ХІХ століття він мав три поверхи і мальовничий карніз з акротеріями по кутам. За даними В. А. Пилявського за проектом В. І. Кабіольського у ньому була проведена реконструкція (вірогідно у рамках будівництва нового суміжного будинку Жданової). На початку липня 1914 року Л. А. Жданова отримала дозвіл на зберігання будматеріалів на тротуарі для ремонту фасаду, можливо саме тоді виникли лоджії з колонами, нові двері, ліпні неокласичні елементи та фактурна шутукатурка. Реконструкція позитивно вплинула на вигляд будинку, завдяки чому він набув дуже солідного вигляду. Первісно можливо був пофарбований у сірий колір.
3. Бюджетні житлові споруди
Будинок Олександра Владиславовича Балицького, отримання планів: Вахтель С. В., нагляд: Юргеича А. В., 1913 – 1914 рр., Привозна вул., 18 / Рішельєвська вул., 90
У червні 1913 року дворянин Олександр Владиславович Балицький отримав дозвіл на спорудження двоповерхового будинку. Дозвільні документи було доручено отримати С. В. Вахтелю, який був підрядником, але не виключено, що він мог займатися і проєктуванням. Підписку о нагляді дав міський землемір А. В. Юргевич. Будівельні работи здійснювались і у 1914 року – на початку травня 1914 Балицький отримав новий дозвіл на зберігання будматеріалів.
Будинок мав дуже незвичну архітектуру і нібито був складений з кількох більш ранніх споруд. Не виключено, що лише частина будинку була новою. Так уздовж Рішельєвської вулиці був розташований прямокутний у плані об’єм з двоскатним дахом, що виходив торцем на Приозну вулицю з боку якої дах утворював трикутний фронтон, далі по Привозной була розташована частина будинку з аттиком,а за ним – корпус з трьохскатним дахом. Всі частини мали фасад у єдиному оздобленні, яке уявляло собою ледь накреслені на штукатурці геометрічні форми на рівні верхньої частини вікон другого поверху. В середині 1980-х всі будівлі кварталу були зруйновані для спорудження нової будівлі ЦУМу.
Фрагмент фото зробленого іноземним туристом
Флігель Федора Г. Проніна, 1913 – 1914 гг., вул. Адмірала Лазарева, 67
На початку вересня 1913 року Федір Герасимович Пронін отримав дозвіл на спорудження дворового флігелю. Дозвід отримав Д. Воробйов. а підписку дав Х. Л. Бейтельсбахер. Тоді ж Пронін отримав дозвіл на зберігання будматеріалів на тротуарі. У лютому 1914 року дозвіл на зберігання було поновлено, вірогідно тоді ж було затверджено перебудову фасаду або навіть всього лицевого будинку.
Фасад лицьового будинку вкритий штукатуркою хвилястої пласкої фактури, що було характерно для деяких бюджетних будинків цього періоду, у простінках влаштовані лопатки гігантського ордеру. Цікавим є і дизайн брами, конструкція якої з суцільних листів вірогідно обумовлена місцезнаходженням будинку у не самому затишному місці Одеси.
Двері встановлені догори дригом і можливо стулки не є автентичними
Будинок і флігель Івана і Прасковії Горбай, проект: 1913 г. Надзор: 1914 г., вул. Отамана Чепіги, 11
Прохання на спорудження двоповерхових будинку та флігеля для Івана і Прасковії Горбай було подано 24.09.1913, але на кресленнях було багато виправлень і тому, архітектор Міської управі вимагав нові креслення, які були надані лише у травні 1914 року. Дозвіл на будівництво отриманий лише 6.06.1914 р.
Фасад будинку виконаний у стилі модернізованого історизму і має цілком вишуканий вигляд, особливо для Пересипу, де архітектура була достатньо простою. Фасад є цілком аналогічним сусідньому будинку Аги під № 13 і вочевидь обидві споруди буди виконані одним архітектором. Слід зазначити, що у 1913 році взагалі обидві ділянки належали Б. А. Ага, який той придбав близько двох років тому назад.
Реконструкція фасадного будинку та флігель протоієрея Гаврила Марковича Фащевського, проект: арх. Славкин П. Л., нагляд: Білявський І. Б., 1913 — ? рр., Пушкинська вул., 65
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 723-Од (з помилковими даними)
Домофото (фасадний будинок і флігель)
Карта (фасадний будинок і флігель)
У листопаді 1913 року було затверджено проект надбудови третього поверху фасадного будинку та триповерхового флігеля для протоієрей Фащевського, який також мав у власності будинок на протилежному боці вулиці По Пушкінській, 60, але перебудова будинку по непарному боці вулиці була здійснена під керівництвом Я. М. Пономаренко і можливо по його проекту, тоді як праці по Пушкінській, 65 здійснювались Славкіним і маловідомим інженером Білявським. За два останніх місяці року навряд чи могли виконати значний об’єм робіт, а вже з початком будівельного сезону 1914 року Білявський відмовився від нагляду. Згідно оздобленню фасаду у стилі модернізованого необароко у 1914 році всеж таки повинні були бути здійснені певні будівельні праці, однак склад їх не з’ясований. До того ж не ясно, який саме триповерховий флігель мався на увазі – на ділянці розташовано декілька флігелів але всі виглядають достатньо старими та перебудованими. Не виключено, що флігель, як і фасадний будинок міг бути не вищим двох поверхів, тоді це міг бути невеликий флігель споруджений впритул до фасадного будинку по правий бік. Також дальній триповерховий флігель було перебудовано у 1910-х роках, а лівий флігель міг також бути надбудований третім поверхом на поч. ХХ ст.
Брама встановлена у 1980-х роках у рамках реконструкції забудови вулиці.
Задній фасад будинку та двоповерховий флігель
Двоповерховий флігель
Південно-східний триповерховий флігель
Сходи південно-східного флігеля
Північний флігель. Міг бути надбудованим у 1914 р.
Житловий будинок, кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Ремонт для Т. Н. Кодаманцева, 1913 – 1914 рр., Пішонівська вул., 21
Наприкінці листопада 1913 року Трофим Миколайович Кодаманцев отримав дозвіл на влаштування на тротуарі складу будматеріалів для ремонту будинку. Однак у відповідній арїівній справі прохання на затвердження проекту не знайшлося і можливо було подано у 1914 році. Під ремонтом вірогідно малася на увазі реконструкція (новий фасад, заміна перевлаштування сходової клітки та інше).
Будинок має відносно солідний вигляд, враховуючи, що даний район молдаванки достатньо віддалений. Фасад містить елементи віденського сецесіону. Вікно сходової клітки містить кольорове скло.
Будинок Агрипіни Фелітовни Левченко, проект: 1913 р. Спорудження (нагляд), арх. Попов К. М., 1914 р., Старокінний пров., 16
Домовласниця подала прохання ще 28 жовтня 1913 (ст. ст.), але архітектор міської управи поставив вимогу, щоб прохід у сходів був не менш, ніж 0,60 саж. і по фасаду 3 поверху був влаштований великий балкон. Весь листопад проект перебував на виправленні і був затверджений 12 грудня. Вочевидь дозвіл на будівництво був наданий вже у 1914 році, у січні 1914 року Левченко отримала дозвіл на складання будматеріалів на тротуарі.
Будинок триповерховий, що для такого району, як Молдаванка є рідкістю. Фасад не має ознак стилю, лише висота вікон та рисунок рам вказують на те, що споруда виконана на поч. ХХ ст.
Нині будинок закинутий.
Будинок Гейноха Лемеховича Кудіша, отримання планів: Бланк Мордко, нагляд: Попов К. М., 1913 — 1914 рр., Будівельний провулок
В серпні 1913 року Г, К. Кудіш подав прохання на спорудження двоповерхового будинку за адресою Будівельний пров., 8, але проект був затверджений лише наприкінці листопада у наслідок численних помилок, у тому числі крутих сходів, відсутності вентканалів на плані, не вірно вказаної вулиці на плані і т. д. Можливо, що провулок у той час все ще не був переданий на баланс міста і тому прохання на склад будматеріалів не подавалось або будинок взагалі не був побудований. У наші дні ділянка є практично пустропорожнею.
Також Кудіш 8.11.1913 (ст. ст.) подав прохання на спорудження двоповерхового будинку у Будівельному пров., 4 (плани: Померанц Я., нагляд: Попов К. М., однак вочевидь адреса у проханні не збігається з наявною. Можливо у той час була спроба влаштувати нумерацію з півночі і будинок було споруджено на нинішній ділянці № 14 або 12.
Житлові будинки Олександра Косміча Європіна, отримання дозволу: Пржегралек Ф. В., нагляд: Люікс А. Г., 1913 – 1914 рр., Середнефонтанська вул., 12 / пров. Чехова, 1
Більше інформації
Домофото
Карта
На початку червня 1913 року О. К. Європін подав прохання на спорудження двоповерхового будинку. Склад проекту невідомий, але до кінця царської влади було побудовано три окремих корпуси. Відомостей про отримання дозволу на зберігання будівельних матеріалів не має, але на початку квітня 1914 року такий дозвіл був отриманий. Таким чином також невідомо, чи здійснювались будівельні роботи у 1913 році.
Три корпуси є однаковими, прибудованими один до одного і до будинку по Середньофонтанській вулиці. Первісно корпуси не були вкриті штукатуркою і таким чином мали більш виразний вигляд за рахунок кольору і фактури поверхні. Будинки мають трикутні східчасті щипці, що характері для брандмауерів дахів у нідерландській архітектурі, однак з кінця ХІХ ст. таких щипець часто розміщувався по фасаду для надання будівлі “нідерландського” вигляду. Вхід до під’їздів розташовані з боку подвір’я, під’їзди освітлюються верхнім світлом. Огорожі сходів мають не поширений і виразний візерунок.
Будинок Ісаака Адлера і Іцко Строкера, проект: 1913 р. (арх. вірогідно А. І. Гольцвурм). Будівництво: 1914 р., Пантелеймоновская улица, 102 / Старорізницький пров., 25
Більше інформації
Домофото
Карта
Наприкінці 1913 року Адлер і Строкер подали прохання на виділення тротуару під склад будматеріалів, а спорудження будинків вірогідно почалося з початком будівельного сезону у березні або квітні 1914 року.
Ділянка має характерні особливості для ділянок, що виходять на ринкові площі – є вузькою, розташована між торговою площею або вулицею, де у будинку влаштований магазин та провуком з боку якого влаштований проїзд до подвір’я.
Незважаючи на те, що більшу частину забудови складали дуже прості споруди будинок Адлера і Строкера з боку Пантелейсонівської вулиці було оздоблено найкращим чином, за використанням неокласичних гірлянд і груп горизонтальних стрічок у дусі віденьского сецесіону. У цілому пластичність будинку та застосовані художні форми характерні для творчості А. І. Гольцвурма.
З боку Старорізницької вулиці фасад має лише умовне оздоблення, а балкона замість плит підтримуються дерев’яними балками (автентичність такого рішення не відома).
Приміщення будинку маєть добре освітдення завдяки тонким простінкам між вікнами, незважаючи на невелику ширину ділянки будинок має п’ять віконих вісей.
Незважаючи на більш-менш добрий стан споруди у 2014 році будинки було розібрано для нового будівництва.
Корпус по Пантелеймонівській
Корпус по Старорізницькій
Будинок Василя Григоровича Аленіна, вірогідно 1914 р., вул. Генерала Цветаєва, 56
На початку лютого 1914 року Василь Григорович Аленін отримав дозвіл на зберігання будматеріалів на тротуарі. Склад будівельних робіт невідомий, але можливо тоді був побудований або перебудований фасадний будинок, вікна якого відповідно тогочасним архітектурним тенденціям не мали лиштви.
Дворовий проїзд був розширений у сучасну добу.
Будинок Михайла Костянтиновича Богоявленського, вірогідно 1914 р. Південна вул., 35
На початку лютого 1914 року житель Москви – статський радник Михайло Костянтинович Богоявленський отримав дозвіл на зберігання будматеріалів для здійснення побудови. Склад робіт не відомий, але можливо було споруджено або надбудовано фасадний будинок, який має не оштукатурений і добре відшлифований фасад, а також фронтон, що у деякий мірі притаманно архітектурі початку ХХ ст.
Будинок Кароліни Ісааковни Цудєк, проект: Шелковський М. А., будівництво: невідомий технік (можливо М. Д. Шульгін), 1914 р., вул. Лейтенанта Шмідта, 8
Більше інформації
Домофото
Карта
Наприкінці березня 1914 року був виданий дозвіл на зберігання будівельних матеріалів. Дозвіл було доручено отримати М. А. Шелковському, який займався проектуванням бюджетних споруд.
Будинок виконаний у стилі модерну, на фасаді розміщені геральдичні щити, подібні втілені Шелковським у будинку М. Фукса у 1911 р. на Пантелеймонівській, 84. Огорожі сходів також виконані у стилі модерну. Окрім фасадного будинку були споруджені (або перебудовані) флігелі.
Фасад будинку А. К. Станкевича на вулиці лейтенанта Шмідта виконаний дуже не вміло завдяки тому, що автором будинку був архітектор М.А Шелковський, який мав дуже погане почуття композиції. Фасад вкритий штукатуркою, ліпні прикраси відповідають пізньому модерну. У центрі над аркою на кожному поверсі влаштоване дуже величезне вікно. На даху над ними розташований ризаліт, який, на жаль, втратив свою форму.
Парадний під’їзд дуже просторий, сходинки та майданчики виконані з мозаїки, огорожа сходів та двері виконані у авторському дизайні. На подвір’ї розташовано ще три крила, під’їзди у них є дуже щільними, у лівому крилі влаштовані металеві сходи з огорожею іншого, але теж авторського дизайну, у правом крилі сходи мозаїчні, а огорожа має дизайн аналогічний головному крилу.
Будинок Хасана Саф’яновича Ісьєва, проект: Померанц Я. С., нагляд: вірогідно Попов К. М., вірогідно 1914 р., Мельницька вул., 16
Дозвіл на складання будматерівлів отриманий селянином Тамбовської губернії Хасаном Сафьяновичем Ісєвим наприкінці лютого 1914 року. Склад робіт невідомий, але можливо для будівництва наявного фасадного будинку, який має гладкий фасад, притаманний спорудам початку ХХ ст. та браму у стилі геометричного модерну. Вікна першого поверху будинку більшого розміру, ніж другого. Будинок галерейний. Бланк дозволу було доручено отримати Я. С. Померанцу, який займався проектуванням простих споруд, звичайно він співпрацював з будівничим К. М. Поповим.
Флігель Федора Трофимовича Таранова (західний), вірогідно 1914 р., Колонтаївська вул., 35
На початку березня 1914 року Федір Трофимович Таранов отримав дозвіл на зберігання будматеріалів на тротуарі для здійснення будівельних робіт невідомого характеру. Можливо був реконструйований або споруджено новий триповерховий флігель, який розташований уздовж західного краю ділянки. Вікна будинку не є дуже високими, але вікна, балкону мають широкий формат, що відповідає початку ХХ ст. У під’їзді влаштовані металеві сходи у стилі модернізованого історизму.
Будинок Марії Сергійовни Островної, 1914 р., сквер Георгія Гамова, 17
У 1907 року був затверджений проект двоповерхового флігеля для Марії Сергіївни Островної, а у березні 1914 року був отриманий дозвіл на складання будматеріалів на тротуарі, які вірогідно знадобились для спорудження нового фасадного будинку. Ділянка була розташована на околиці Слобідки-Воронцовки і виходила на новий Кінний базар.
Фасад будинку був бкз штукатурки дворовий проїзд були підкреслені лопатками у яких на рівні останніх поверхів були влаштовані модернові канелюри. Дах вінчав фронтон у стилі історизму. Вікна були без сандриків, що було популярно у 1910-х роках, також добі відповідає і рисунок віконних рам. Балкони мають дерев’яну підлогу на балках. Автентичні огорожі балконів і брама не збереглись.
У наш час фасад будинку було зіпсовано фарбуванням.
Житловий будинок або склад Юделя-Ефроїма Ізраільовича Каплана, вірогідно 1914 – ? рр. Перебудова під будинок для робочих, 1926 р., узв. Степана Олійника, 8
Наприкінці квітня 1914 року Юдель Ефроїм Ізраільович Каплан отримав дозвіл на зберігання будматеріалів на тротуарі. Будинок, можливо не було добудовано до приходу більшовиків, тому що у 1926 році був складаний проект перебудови під робочі приміщення (тобто під житло для робочого класу). Перебудову здійснював трест “Пайбуд”, бюджет: 125000 р. Споруда отримала критику у місцевій пресі за неналежну якість та тонкі перегородки.
Невідомо, яким бул первісний проект споруди, але якщо під час реконструкції 1926 року не була змінена площа будинку, то споруда була вкрай велика і можливо призначалася під склад. Перші два поверхи будинку мають великі вікна, а третій – маленькі і можливо був надбудований під час реконструкції. За радянських часів будинок також отримав три сходові клітки. Фасади будинку без штукатурки і добре відшлифовані.
Флігель Дмитро Кузьмич Носкова, вірогідно ХІХ ст. Перебудова, вірогідно 1914 р., Болгарська вул., 9
Наприкінці квітня 1914 року Дмитро Кузьмич Носков отримав дозвіл на зберігання будматеріалів на тротуарі. Можливо саме тоді був перебудований дворовий флігель. Споруда скоріше за все з’явилася ще у ХІХ ст. – вікна є невеликими, також два глибоких ризаліти по краям будинку виглядають прибудованими. Фасад виконаний у стилі модернізованого історизму. Двері сходової клітки виконані у стилі модерну, сходи мозаїкові з нетривіальною огорожею також у стилі модерну.
Будинок М. К. Хрісто, Д. К. Кравченко і О. К. Бєляєвої, вірогідно 1914 р., вул Генерала Ватутіна, 3
Дозвіл на складання будматеріалів на тротуарі для домовласників Меланії Кирилівни Хрісто, Дар’ї Кириловни Кравченко і Олександри Кириловни Бєляєвої був отриманий на початку травня 1914 року. Можливо тоді було споруджено наявний фасадний будинок у стилі модерну. Фасад має яскраве, хоча і достатньо площинне вирішення. Будинок з аналогічним фасадом також існує на Пушкінській вул., 69, де на ділянці у 1913 році для Костюка і Заносьєвої споруджував флігелі К. М. Попов. Також достатньо умовна схожість є і з будиком Алуфа по Вознесенському пров., 26 (арх. Померанц Я. С., поаов К. М., 1911 р. Спорудження, Розен Л. М., 1913 р.). Таким чином не виключено, що проект будинку на Ватутіна також розробив Померанц. Будинок увінчаний фронтоном у стилі історизму з люкарною, що нагадує такий у будинку Островської (вірог. 1914) у сквері Георгія Гамова, 17.
Будинок Одеського болгарського настоятельства, 1914 р. вул. Генерала Ватутіна, 17
Одеське болгарське настоятельство було засновано у 1858 року з метою збору коштів для допомоги одеським болгарам і головним піклувателем настроятельства був призначений архієпископ Херсонський. Також настоятельство надавало допомогу містам у Болгарії. Ділянка на Молдаванці належала Одеському Болгарському настоятельству тривалий час. На початку травня 1914 року Одеське Болгарське настоятельство отримало дозвіл на складання будматеріалів, що вочевидь знадобилось для будівельних робіт. Вірогідно було споруджено триповерховий будинок, який настоятельство побудувало з метою отримання прибутку з оренди. Фасадний будинок виконано у стилі неокласицизму, має площинне ліпне оздоблення, а над вікнами балконів другого поверху влаштовані голови тигрів або інших хижаків. Вікна мають вузький формат, який набув певного поширення у Одесі у 1914 році. також на ділянці присутній флігель, який, згідно його архітектури міг існувати і раніше, а у 1914 році був лише перебудований.
Флігель. Можливо стара споруда
Будинок М. Шполянского, нагляд: інж. Заварзин П. А., 1883 г. (вірогідно) Реконструкція з надбудовою для Р. М. Молоса, 1914 г. Базарна вул., 68
У переліку пам’яток є відомості про спорудження за проектом П. А. Заварзіна будинку М. Шполянського у 1883 році, але для адреси Базарна, 56, де ділянка Шполянському не належала, проте ділянка по Базарній, 68 до 1902 року мала № 56 і належала саме Шполянському. Таким чином будинок під наглядом Заварзіна скоріше за все споруджувався саме на Базарній, 68. Поверховість споруди невідома, але навіть якщо будинок мав два поверхи, то була дуже проста споруда, враховуючи те, що Заварзін не будував коштовні будинки, віконні отвори навряд чи змінювались і до сьогодення є дуже невеликими.
Наприкінці травня 1914 року Роман Михайлович Молос отримав дозвіл на зберігання будматеріалів. Будівельні роботи вірогідно складалися з реконструкції та надбудови третього поверху та реконструкції двоповерхового флігеля. Фасад має незначну кількість оздоблення у стилях модерну та неокласицизму, сходова клітка отримала великі вікна, мозаїкові сходи, та поширений дизайн огорожі.
Флигель С. Л. Сквирського, вірогідно 1914 г., вул. Бориса Литвака, 21
На початку червня 1914 року Сруль Лейбович Сквірський отримав дозвіл на зберігання будматеріалів по Міщанській вул., 23, що було необхідно для здійснення будівельних робіт. Склад робіт не відомий, але вірогідно було споруджено або перебудовано існуючий тильний дворовий флігель, який має ознаки, що притаманні 1910-м рокам.
Флігель має три поверхи, парадні та одні службові сходи та розрахований приблизно на шість квартир. Фасад практично не має оздоблень, окрім легкої імітації готичної кам’яної різбленої лиштви. Вхідний портал у парадний під’їзд вирішений у стилі неокласицизму. Стелю вестибюлю прикрашає розетка з зображенням каштанів, що не є типовою символікою у одеській архітектурі. Сходи мозаїкові, огорожі сходів відносяться у одному з поширених на Молдаванці дизайну сходів 1910-х років. Стулки квартирних дверей виконані у стилі історизму, такий дизайн був поширений у ХІХ ст., але люнети над дверьми виконані у стилі неокасицизму.
Розетка з гілками каштанів у вестибюлі
Флігель спадкоємціів Ю. А. Бесслера, 1911 або 1914 рр., Рішельєвська вул., 63
Ще у вересні 1911 року був отриманий дозвіл опікуну над спадкоємцями Ю. А. Бесслера – Е. А. Бесслер на спорудження триповерхового флігеля, дозвіл отримав архітектор Е. Я. Меснер. Однак невідомо, чи були здійснені будівельні роботи або спорудження у 1911 – 1912 роках було здійснено лише частково. У червні 1914 року опікунка над спадкоємцями Олена Феліксовна Бесслер отримала дозвіл на зберігання будматеріалів на тротуарі для здійснення будівельних робіт. Дозвіл знову отримував Е. Я. Меснер.
Наявний флігель до середини 1910-х років був без штукатурки, але верхню частину вікон прикрашають виразні замкові камені, а під дахом влаштовані дентикули. Таким чином фасад виеонаний у стилі історизму, за виключенням західного ризаліту, який увінчаний мезоніном із неокласичним щипцем. Вестибюль західник сходів поєднує дві сходових клітки – власну сходову клітку флігеля з бетонними сходами та простими балясинами, та службову сходову клітку північного фасадного будинку з металевими сходами.
Будинок Нікодіма Зосифовича Брилинського, 1906 р. Надбудова другого поверху та флігель Миколи Трохимовича Єфімова, нагляд: Попов К. М., 1914 – ? рр. Степова вул., 38
Ще у 1906 році губернський секретар Нікодім Блилинський подав прохання на спорудження одноповерхового будинку.
У травні 1914 року Микола Трохимович Єфімов отримав дозвіл на складання будматеріалів на тротуарі, що знадобилось йому для будівництва двоповерхового будинку та одноповерхового флігеля. Вірогідно, що споруда не була зведена заново, а лише надбудований другий поверх у існуючому будинку. На початку вересня у Міськуправу поступила відмові від нагляду архітектора К. М. Попова у зв’язку з будівництвом Єфімовим двоповерхового флігеля замість одноповерхового, міськуправа також виявила, що праці проводились не відповідно технічним умовам і будівництво було припинено.
Можна припустити, що з початком Першої світової війни та ростом цін Єфімов намагався збільшити прибутковість ділянки, щоб будівництво змогло окупитися.
Ілюзіон, 1914 р., Катеринінська вул., 27
На початку ХХ ст. на ділянці була споруджена будівля діорами “Голгофа”. У 1907 році був отриманий дозвіл на перебудову у ілюзіон. У 1910 році ілюзіон мав назву “Електричний театр” і належав Островському, у 1911 році назва змінилася на “Художній театр”. 26.06.1914 за новим стилем за даними газети при спорудженні нового будинку з нього впав робочий, таким чином у цьому році відбувалося будівництво, однак не виключено, що могла здійснюватися реконструкція. Прохання на зберігання будматеріалів на тротуарі домовласник не подавав.
З встановленням радянської влади заклад отримав назву Кінотеатр ім. Фрунзе, у 1927, 1929 і 1930х роках були складені проекти різних перебудов. У 2000-х роках будинок було розібрано, замість нього споруджений торговий центр “Кадор”.
Житловий будинок, ХІХ ст. Надбудова для В. Г. Полтавського, вірогідно 1914 р., Мельницька вул., 6
На початку липня 1914 року Валеріан Герасимович Полтавський отримав дозвіл на зберігання будматеріалів на тротуарі. Вірогідно у той час була здійснена надбудова другого поверху будинку, який на відміну від першого має високі вікна у пропорціях популярних на поч. ХХ ст. У будинку також влаштовані антресолі.
Будинок Віри Євгеновни Шульц, 1914 – 1915 рр., вул 10-го квітня, 16 / Садиківська вул.
Виявлена пам’ятка архітектури (з помилковими даними)
Домофото
Карта
Віра Євгеновна Шульц на початку липня отримала дозвіл на зберігання будівельних матеріалів по обом бокам ділянки, що вірогідно знадобилось для спорудження нового будинку. Родина Шульців була дуже відомою у місті, їх родовий будинок містився на вул Гоголя, 11 (колишній Трощинського), де вони і мешкали. Батько Віри Євгеновни, спадковий почесний громадянин дійсний статський радник Євген Іванович Шульц у 1880-х був гласним міської думи та головою ради Одеської Евангелійсько-реформатської церкви, а також інших важливих посад. Спільно з сестрою Еммою Євгенівною Брандт наприкінці 1890-х років вона побудували ошатний прибутковий будинок на Катеринінській вул., 1 у стилі німецького ренесансу.
Споруда, що зводилась для В. Є. Шульц на вул. 10 квітня (тоді Манедній) була розташована далеко не у самому привабливому районі міста – Молдаванці, і його фасади не містять коштовного оздоблення – фасад взагалі без штукатурки і ліпнини. Але для Молдаванки це була достатньо велика і виразна споруда, яка була виконана у стилі німецького ретроспективізму відповідно національності домовласниці. Спорудження будинку продовжувалося і у 1915 році, відповідно поновленню дозволу на зберігання будматеріалів, причому підкреслювалось, що це необхідно для продовження будівництва будинку. Так чи інакше проект було реалізовано лише частково, згідно з розмірами ділянки будинок міг бути і втрічі більше. Вочевидь несприятливі умови військового часу примусили Шульц обмежитися лише двома парадними під’їздами з квартирами по одному їх боку, а для подальшого будівництва були залишені камені, що виступають із сходової клітки. У наш час парадні під’їзди взагалі не використовуються за призначенням і можливо перебудовані у приміщення – у якості єдиних сходів виступає пара службових сходів.
Архітектура будинку не однорідна – фасад з боку Садиківської вулиці вирішений найпростішим чином з обрустовкою ризаліту, сходової клітки та кута будинку. До того ж у цьому фасаді влаштовані не дуже великі вікна, які зустрічаються у основному у будинках І-ІІ третин ХІХ ст. З боку вул. 10 квітня фасад відрізняється використанням арок та псевдо арок, скатів піддашку у ризаліті з черепиці, великими арковими вікнами першого поверху, та високих вікон другого поверху. Можливо, що будинок призначався для проживання когось з членів родини Шульц або самої віри Євгенівни, тоді перший поверх міг бути виділений під торговий заклад, а на другому поверсі з високими вікнами могла мешкати сама домовласниця.
Проект міг виконати Е. Я. Меснер та/або П. У. Клейн. Наприкінці Меснер отримав замовлення на перебудову магазинів Шульц на Катеринінській, 1, можливо він же виконував проект і будинку на вул. 10 квітня. Також з Меснером співпрацював П. У. Клейн, але невидомо, чи складав він особисто проекти, а Меснер лише здійснював нагляд, працював у співпраці, або взагалі П. У. Кклейн виступував у ролі підрядника.
Фасад з боку вул. 10 квітня
Фасад з боку Садиківської. На торці – закладені входи з під’їзду та камені, що виступають – для подальшогопродовження будівництва
Огорожі службових сходів, а також квартир поперечного крила.
Блог Antique про архітектуру України 
Fly said
Дом Слупецких как раз жилой. В нем три квартиры и все выкуплены одной семьей, равно как все обитаемы. Балконы собираются восстанавливать в 2015 году, и для этого поднята вся необходимая документация. В реестр внесены поправки, вписано имя архитектора Кюнера.
Antique said
Никогда не видел в этом доме горящих окон. Хотя может уже заселились.
А на основании чего в реестр внесены поправки, сохранилось прошение в управу?
Анонімний said
Обитаем. Жильцы открывали двери при моем посещении дома и одеты были при этом явно по домашнему. Иногда свет в окнах горит. А что касается Кюнера, я не знаю какая именно документация поднималась но поправка в реестре таки появилась