Тиврів. Домініканський кляштор (1752 р., реконстр. вірог. 1930-і рр.)

Домініканський кляштор, 1742 р., Реконструкція під фабрику і часткове руйнування, вірогідно 1930-і рр., вул. Леніна, 18
Будівля на мапі.
Стиль: бароко.

За даними дослідниці Ірини Пустинникової, ще у 1569 році у селі Тиврів було зведено кляштор, який був пізніше спалений козаками під час Хмельниччини. За даними публікації сайту “Молодь ОМІ” існуючий фрагмент стіни над Південним Бугом може бути залишками старого кляштору. За даними сайту Ірини Пустиннікової у 1748 році за запрошенням брацлавського хорнужія Михала Яна Калітинського ( (1672-1756 рр.) у село Тиврів з Вінниці приїхали ченці Домініканського ордену, які заснували новий кляштор, однак у публікації сайту “Молодь ОМІ” вказано, що новий костел почали споруджати ще у 1740-му році і закінчили у 1752 р. Судячи за все станом на 1740 рік кляштор вже не існував, і річ йшлася тільки про зведення нового костелу. В вже у 1948-му році, якщо дата вказана вірно, Михал Калітинський запросив ченців для утворення нового кляштора. Причому, за даними статі сайту Делегатури місіонерів облатів непорочної діви Марії в Україні, зобов’язався надати 100000 злотих на будівництво кляштору. Також за даними цього джерела:

Хоча пан Михайло не дожив до завершення будівництва (остаточно було закінчене у 1760р.), але перед смертю додав ще 50 000 зл., в тому числі 5000 зл. на шпиталь для шести неімущих старців, решту на утримання костелу. Добудовував монастир уже Захарій Ярошинський, який щедро обдаровував монастирі та костели, так, що монахи по праву називали його своїм «Батьком і благодійником».

Не виключено, що кляшторський костел св. Михаїла Архангела був освячений саме на честь архангела Михаїла тому, що так звали і Михайла Калітинського, який за даними статі сайту Делегатури місіонерів облатів непорочної діви Марії в Україні, пожертвував на будівництво 50000 злотих. Вірогідно 8 березня 1793 року, як і Брацлав, Тиврів перейшов від Польщі до Російської імперії. Монастир починає занепадати, згідно перепису 1797 року у кляшторі було лише два ченці, настоятель, пріор, субпріор, презентат, промотор та скарбник, однак кількість парафіян була достатньо значною – 1711 віруючих. У 1812 році при кляшторі відкрилася школа, але за даними статі сайту Делегатури місіонерів облатів непорочної діви Марії в Україні відповідно тому, що у монастирі переховувались повстанці Польського повстання 1830-1831 років, то у числі 10 кляшторів у 1832 або у 1833 році кляштор був зачинений, однак костел продовжував працювати і отримав статус парафіяльного. Кількість парафіян поступово зростала:

У 1863 році до Тиврівського костелу належало 1564 парафіян, 1901 року – було вже 2248 віруючих.

Комплекс складається нині з трьох споруд: костелу св. Михаїла, корпусу келій та господарської споруди.

Костел має вигляд типовий для польських костелів, причому передня частина костелу дуже схожа на домініканський костел у Вінниці (арх. Паоло Фонтана, 1758 р.) і з деякою вірогідністю міг бути також зведений італійським архітектором Паоло Фонтана.  Тиврівський костел споруджено у стилі бароко, має прямокутну форму. З боку нартексу було влаштовано дві високі вежі, між якими на даху був влаштований фронтон. До костелу вело три головних входи, які прикрашені порталами. Інтер’єри вірогідно первісно були багато розписані, до нашого часу збереглися лише фрагменти рожевої венеційської шпаклівки. Костел розташований на пагорбі і обгорнутий головним фасадом у бік ріки Південний Буг. Таким чином костел св. Михаїла домінував над навколишньою місцевістю і його було добре видно з протилежного боку ріки. Зберігся рисунок відомого мандрівника Наполеона орди, на якому зображено палац і костел, але судячи за все костел було накреслено достатньо схематично. За даними публікації сайту “Молодь ОМІ” у костелі був розташований різбляний амвон у формі корабля. Амвон у подібному вигляді  можна побачити у Гошівському монастирі, однак його виготовлено за часів незалежної України.

Доцільно процітувати вже неодноразово згадану статтю сайту Делегатури місіонерів облатів непорочної діви Марії в Україні, де сповіщаються наступні цікаві відомості:

Також за виділені паном Михайлом кошти в Польші була придбана цінна утвар з позолотою, прекрасний 360-трубний орган. Впадав у вічі відвідувачам надгробок з білого мармуру, встановлений подружжю Чеславу і Теклі з Каменських Ярошинським їхнім сином Генриком. Цей пам’ятник, створений у Римі 1856 року Пєтро Тегерані, зображував величезного сидячого ангела зі  сповненим смутку обличчям, волоссям, що спадає на плечі, і опущеними додолу крилами. У руці ангел тримав трубу, гра на якій мала покликати померлих на останній суд. Під ангелом, на саркофазі, були вирізьблені обличчя обох Ярошинських.

Та найбільшою цінністю була чудотворна ікона Матері Божої, оздоблена дорогоцінним камінням та численними коштовностями, кожна з яких дарувалася як знак подяки за зцілення.

Корпус келій уявляє собою просту двоповерхову П-подібну будівлю без оздоблень, яка розташована упритул до апсиди костелу і створює з ним зачинене подвір’я. Вхід до будівлі влаштований нині з південного торця споруди. Корпус має коридорне планування, коридорне розташований по периметру будівлі з боку подвір’я, а келії влаштовані з боку зовнішнього фасаду. Підлога першого поверху первісна була замощена каменем, а стелі є склепінчастими.

Господарча будівля розташована уздовж межі ділянки біля вулиці і уявляє собою міцну одноповерхову споруду. що підсилена контрфорсами.

У 1920-х роках у костелі було влаштовано Фабрику обробки металів (за даними сайту Харківсько-Запорізької дієцезії латинського обряду), а у корпусу келій гуртожиток для робітників. До бічних фасадів костелу було прибудовано два одноповерхових об’єми. У мережі відсутні дані, коли це сталося, вірогідно вже у 1960-х роках у будівлі костелу було влаштовано бетоні перекриття, які у 2010-му році ще не були демонтовані. Фасади костелу та келій було вкрито кахлями, вежі нині не існують. Під кінець радянського панування завод занепав, за часів незалежної України костел було передано Римо-католицькій церкві, яка намагається відновити костел, у 1910-му році у однієї з кімнат корпусу келій було влаштовано домову церкву, у самому корпусі здійснювався ремонт. Костел у ті часи ще був закинутим.

Домініканський кляштор у Тиврові до революції мав значні розміри і безумовно був однією з головних пам’яток міста, нині від його величності мало що залишилося, але не виключено, що католицькій громаді все ж таки вдасться відновити костел.

Приблизний план комплексу.

Рисунок Наполеона Орди, близько 1871 р.

Рисунок невідомого автора. Джерело: Офіційний портал Тиврівського району. (На сторінці порталу також присутні знімки з Вікісховища та інших джерел.

Джерело: сайт “Делегатура місіонерів облатів непорочної діви Марії в Україні“.

Апсида костелу.

Корпус келій.

Внутрішнє подвір’я. Ліворуч – апсида костелу.

Господарча споруда.

Дана будівля, що розташована на північ від костелу також могла бути будівлею кляштору.

Джерела:

• Cтаття “История Тыврова” на сайті  http://www.vinnitsa.com (сайт зачинився). Збережена версія (17.07.2010).
• Стаття: ““Тиврів” на сайті “Замки та храми України”.
• Стаття: “Історія Парафії в Тиврові”  на сайті Молодь ОМІ.
• Стаття: “Тиврів – санктуарій Божої Матерії” на сайті “Делегатура місіонерів облатів непорочної діви Марії в Україні”.
• Сторінка “Тиврів” сайту Харківско-Запорізької дієцезії латинського обряду.