Одеські міські укріплення
Posted by Antique на Середа, 13 Жовтня 2021 р. (20:28)
Цю тему, напевно, до мене не розкривали, хоча інші дослідники згадували окремо елементи одеських фортифікацій. Можливо причиною цьому є брак архівних документів, які стосуються створення укріплень, однак плани міста дозволяють стверджувати, що міські укріплення все ж таки були, і річ не про фортецю, яка знаходилась поряд з містом, або про укріплення на місці яких розташований зараз Приморський бульвар. Річ саме про укріплення, які були призначені для оборони міста.На плані 1794 року міські укріплення відсутні. У той час існували укріплення для захисту порту та фортеця, яка слугувала цитаделлю. Вона не могла захистити місто при наступу з суші, але гарнізон міг триматись деякий час, заважая супротивнику користуватися гаванню. Але пізніше з незахищеністю Одеси влада не збиралася миритися. Значення міста зростало, у 1803 році був затверджений новий план міста складений Є. Х. Ферстером, за яким площа забудови повинна була збільшитися у багато разів — вулиці Грецького форштадту повинні були йти від Преображенської вулиці до схилу Водяної балки.
Однак вже на плані 1809 року зображена проста лінія укріплень з двома люнетами. На деяких планах місто зображувалось згідно генерального плану і не відтворювало реальний стан речей, таким чином невідомо, чи дійсно існувала ця лінія оборони, або була лише проектною. Так периферійні квартали, зображені на плані не існували. З заходу була природна лінія оборони – схил Водяної балки, тому укріплення за планом повинні були бути влаштовані з півдня і огороджували не тільки місто, а і фортецю.
Невдовзі було прийнято інше рішення, яке привело до суттєвих змін у плануванні міста і визначило його подальшій вигляд. Було вирішено влаштувати радіальну оборону міста, причому площа міста значно зменшувалась, а лінія укріплень перерізала периферійні квартали, у наслідок чого вони отримали неправильну форму. Самі укріплення були дуже простими і уявляли собою рів з гласисом, тобто фактично траншею. На дуже великій відстані один від одного планувалися кам’яні люнети. Позаду рву були розташовані обороні казарми — споруди такого типу у мирний час призначалися для помешкання військ, а під час нападу дозволяли вести вогонь. У казармах планувалося розмістити 12 рот піхотного полку, 6 єгерських і 1 кінна артилерійська рота. Згідно плану 1811 року виконаного Є. Х. Ферстером позаду оборонних казарм повинні були влаштовані офіцерські будинки, а на півдні арсенал, інтендантський склад і порохові склади, але ці споруди так і не були побудовані. Перед укріпленнями була розташована еспланада – простір, який не можна було забудовувати для ведення ефективного вогню по супротивнику. Позаду оборонних казарм і рову також існував певний вільний простір. Завдяки еспланаді, нове передмістя – Молдаванка виникла поодаль від центру міста і з збереженням вільної території призначеної під еспланаду.
Дослідник В. І. Тимофієнко, називає цей рів карантинним, однак наявність гласису, люнетів, оборонних казарм, квартирування у них піхоти і артилерії нічого не залишає від цього припущення, хіба рів під час чуми 1814 могли використовувати для утримання жителів всередині міста, але таке призначення могло бути лише тимчасовим. Стосовно побудови оборонних казарм він вказує на те, що їх проект був виконаний військовим інженером Є. Х. Ферстером у 1811 році і дороблений у 1800-х військовим інженером Петром Корниловичем фон Сухтеленим. Таким чином датування вступає у суперечність адже доробка проекту не могла стаитися раніше його складання. В. О. Пилявський вказує у якості дат побудови 1809—1813 роки, але з огляду на численні помилки, яких він допускав такі відомості з високою ймовірністю можуть також бути неточними.
Можливо, що наміри керівництва у черговий раз змінились, цього разу воно було примушено скоротити бюджет, адже згідно плану 1814 року був влаштований лише рів з деякими оборонними казармами, причому на півдні були влаштовані лише дві казарми з шести. Навіть люнети влаштовані не були. До міста через укріплення існувало чотири в’їзди. Можливо зупинка робіт на міських укріпленнях трапилась у наслідок чуми 1812 року. Укріплення вийшли слабкими і навряд чи могли витримати довгу осаду. Однак у межах 1814 – 1828 років на місці, де нічого не планувалося (на розі Дігтярної і вул. Льва Толстого) був споруджений артилерійський арсенал (наприкінці ХІХ ст. позначався, як казарма № 2) замість того, що планувався у південно-східної частини укріплень.
З віддаленням кордону від Одеси і покращенням політичного стану міські укріплення втрачали актуальність. У 1823 році їм було знайдене нове призначення — рів використали для влаштування другого кордону Порто-Франко, адже перший кордон був розташований дуже далеко від міста. Також на півдні у межах укріплень було споруджено тюремний замок (1821—1824 рр.). розташування рву було змінено у частині фортеці – він був влаштований ближче до неї і закінчувався біля сучасного входу на пляж Ланжерон. За даними В. І. Тимофієнка у 1820-х роках відбулася реконструкція казарм за проектом військового інженера Давіда Івановича Круга.
Також у 1820-х роках було влаштоване Старе кладовище (а насправді три кладовища – християнське, єврейське, мусульманське), дата заснування якого хоч і вказувалась у джерелах, як кінець XVIII ст., але вперше воно з’являється на плані 1828 року, де також зображений новий фрагмент кордону, який огороджував кладовище з тою ціллю, щоб воно опинилось всередині кордону Порто–Франко.
Друга межа Порто-Франко виявилась також незручною, вона була дуже наближеною до житлових кварталів, тому у 1827 році кордон Порто-Франко перенесли за Водяну балку, але ближче, ніж самий перший кордон. Щодо оборонної функції міських укріплень, то вони вже втратили значення і позаду рву були розплановані нові житлові квартали, казарми № 1 на півдні були взагалі знесені, найближча до лікарні казарма (ймовірно мала № 7) була переобладнана під лікарняний корпус, казарма нижче артилерійського кварталу була знесена — на її місці був розпланований житловий квартал, а рів був перетворений у Зовнішній бульвар (він же Окружний бульвар) і відповідно був засаджений деревами. Роботи почались майже відразу – 14.07.1827 і також окремо у 1828 році.
Генеральний план 1835 року зафіксував як нові квартали центру міста, так і нові квартали Молдаванки. За постановою графа М. С. Воронцова окремі часті зовнішнього бульвару отримали власні назви: Херсонський бульв., Ольгіївській, Лютеранській, Тираспольській, Бульвар Всіх святих, бульв. графа Палена, Імператриці, Карантинний. З півдня ж на місці колишньої еспланади було утворено два великих квартали міських плантацій, які слугували своєрідними пропілеями перед старим ботанічним садом. Лівий такий квартал з часом став використовуватися для військових оглядів і отримав назву Кулікова поля, а правий використовувався під плантації арештантської роти під начальством Драгутіна і отримав назву Драгутинські плантації. Незважаючи на те, що квартали під плантації були присутні на генеральному плані 1835 року фактично вони були виділені для тюремних арештантів за пропозицією від 1840 року. На одному з планів (див. О. І. Губар. Історія містобудівництва Одеси) Кулікове поле вказано у якості плантацій, тому невідомо чи Кулікове поле первісно призначалось для огляду військ, або спочатку використовувалось у якості тюремної плантації. Назва Кулікове поле вперше зустрічається на планах 1860-х років.
Подальша ситуація з ровом тривалий час не змінювалась. У 1860-х роках зазначена назва вулиці уздовж рву — Старопортофранківська вулиця. У 1863 році було знято вал (таким чином дізнаємося, що існував ще і вал) і засипано канави (тобто рів). За даними В. І. Тимофієнка казарми № 2, 3, 4, 5 були реконструйовані у 1873 році архітектором Ф. В. Гонсіоровським.
Ще на плані 1875 року зображений той же самий рів засаджений деревами, однак у 1874 році член міської управи Чижевич запропонував використовувати бульвар для розміщення міських будівель, адже завдяки недалекоглядному управлінню місто не мало вільних ділянок для комунального будівництва — майже всі ділянки були віддані під приватну забудову. Таким чином проблему частково було вирішено.
Певну паралель можна провести з віденським Ringstraße — бульварним кільцем, яке також виникло на місці земляних укріплень. Однак, якщо Ringstraße став головною променадою Відня, адже у порівнянні з площею міста бульвар знаходиться у самому центрі, тоді як у випадку Одеси Зовнішній бульвар розподіляв коштовну забудову центру і досить бюджетну забудову передмість, і тому великої цінності, як місто відпочинку, не мав.
Вже на плані 1881 року рву вже не було. У 1876 році були споруджені Павлівський пологовий притулок і Павлівська очна лікарня. Але активне освоєння території на місці колишнього рву відбулося з початку 1880-х років, коли були споруджені Масівський притулок, міське училище Єфрусі, Міська єврейська богадільня і притулок піклування про вбогих, ІІ-а чоловіча гімназія, дезінфекційна камера, електростанція.
На початку 1890-х було споруджено відразу три міських навчальних заклади, міську аудиторію, лікарню товариства піклування хворих дітей, ІІ-у жіночу гімназію, земські заклади з храмом, храм для міських навчальних закладів, ювілейна їдальня і міські училища. До початку ХХ ст. було забудовано більшість західної території укріплень між центром і Молдаванкою. Тому на початку ХХ ст. було споруджено лише новий корпус лікарні піклування про дітей замість старого, поліклініку для школярів і слюсарно—художню школу ім. В. І. Афанасьєва. За радянських часів було споруджено лише дві будівлі – невелику будівлю лабораторії Інституту зв’язку і житловий будинок на місці електростанції.Слід зазначити, що з південного боку земля на місці колишньої еспланади також залишилася за містом. Драгутинські плантації втратили своє значення і поступово забудовувались. Спочатку частину плантацій зайняв міський шпиталь, потім остання частина плантацій частково була дана приватним особам, частково залишилась за містом — на ній побудували Юнкерське училище, Павлівські дешеві квартири, притулок для привілейованих, будівлі громади Червоного хресту, штаб Одеського військового округу, Єврейська громадська торгова школа. Частину Кулікова поля зайняв залізничний вокзал, споруджений у 1879—1883 роках.Сама вулиця Старопортофранківська рішенням Одеської міської Думи від 11.06.1898 (ст. ст.) була розподілена на декілька окремих вулиць, адже Старопортофранківська мала кілька окремих ділянок з нумерацією, що було дуже заплутаним. Стару назву було залишено у лівій частині вулиці між центральною частиною міста і колишнім ровом від старої лікарні до Преображенської вулиці. Права частина, що виходить у бік Молдаванки отримала назву Зовнішня вулиця, Новощіпний ряд зберіг нумерацію по Привозній площі, ділянка колишнього зовнішнього бульвару між Привокзальною площею і Французьким бульваром отримала назву Італійського бульвару, ділянка від Базарної вулиці до Французького бульвару стала вулицею Бєлінського і нарешті відрізок колишніх міських укріплень, який був влаштований перед фортецею (від Базарної до входу на “Ланжерон”) отримав назву Лідерсівського бульвару. Постанова вступила в силу лише через декілька років, можливо наприкінці 1902 року, однак у адресних довідниках нові назви з’являються лише після 1905 року.Казарми ж у царські часи використовувались за призначенням – для розміщення військ, яких у Одесі квартирувало дуже багато і для даної цілі одних тільки оборонних казарм не вистачало, на замовлення міста було споруджено кілька приватних казарм (під здачу у оренду місту), а деякі підрозділи взагалі розміщувались у пристосованих будинках. Лише у казармі № 2 розміщувався арсенал, а потім інтендантський склад.
З приходом радянської влади було вирішено знести всі казарми, окрім колишнього артилерійськоо арсеналу. Архітектор А. Б. Мінкус встиг на початку 1920-х зробити обмірні креслення казарми № 5. На місці казарм були споруджені житловий комплекс, гуртожитки, школа. Була знищена Вознесенська церква, а шкільна церква перетворена у склад. У роки ІІ-ї світової війни були зруйновані шостикласне училище, Павлівська очна лікарня, притулок для підкидьків і лабораторія інституту зв’язку. На місці руїн була влаштована зелена зона і літній кінотеатр “Перше травня”. Два гуртожитки на місці казарм також були зруйновані і у 1950-х – 1960-х роках спорудили нові гуртожитки.Єдиний об’єкт укріплень, який існував після Другої світової війни – артилерійський арсенал, вона залишалася за військовими. У 2000-х це був дуже простий комплекс будівель з простим і спотвореним фасадом без оздоблень. Але такий історично важливий об’єкт знесла будівельна компанія “Кадор”, де у 2014—2016 роках збудувала два будинки ЖК “16-а перлина” і “17-а перлина”.
Блог Antique про архітектуру України 
Якщо у вас є питання або ви бажаєте написати відгук, то, будь ласка. заповните форму: