Одеса. Центральні склади товариства “Шустов Н. Л. з синами” (поч. ХХ ст., 1911—1912 рр., 2000-і рр.)

Будинок (вірогідно Чорноморського товариства виноробства), поч. ХХ ст. Влаштування залізобетонного перекриття для товариства “Шустов Н. Л. з синами”. Контора та брама, нагляд: гр. інж. Ф. Е. Кюнер, 1911—1912 рр. Майже повне руйнування, І-а пол. 1940-х рр. Відновлення та нові корпуси Вино-коньячного комбінату, арх. Л.Л. Доброговська, 1947 – 1954 рр., Мельницька вул., 13 (Старий номер – 23б)

Розташування на мапі
Стиль: історизм.

Джерело: музей Одеського коньячного заводу.

Відомі власники ділянки:

• 1870-і рр. – Оллемберг
• Зільдович
• Шретер
• раніше 1901 р. – кін 1900-х рр. – Чорноморське товариство виноробства
• 1908-1909 рр. – 1911 р. – товариство І. Асвадуров та сини (№ 23а) та купець другої гільдії Карл Еммануїлович Заль (№ 23б)
• 1911 – 1912 рр. –  до Жовтневої революції – товариство “Н. Л. Шустов з синами”

За картами різних років до середини 1900-х років Мельницька вулиця за перетином з Балківської вулиці не була забудована, у кварталі поблизу Дальніх Млинів було лише величезні ділянки Посохова та Зільдовича на яких скоріше за все велася сыльськогосподарська діяльність.

Раніше 1901 року ділянку під нинішнім номером №13 (а тоді – № 23) на Мельницькій вулиці придбало Акційне товариство Чорноморського виноробства, лікерного та коньячного виробництва, де влаштувало винний льох (ренсковий льох). Власниками товариства були М.(Н.) Ізр. Ельман, П.І. Рейфман і Ко, контора товариства у 1901 році розміщувалась у будинку на Дерибасівській вул., 11, у 1907 році у будинку І.В. Гіллера на Базарній вул., 45. Товариство на своїй ділянці на Мельницькій вулиці виробляло вина, лікери та коньяки. Однак у 1909 році завод вже був зачинений, товариство продало ділянку на Мельницькій вулиці, а контора перемістилася у будинок Б. Шварца на Троїцькій вул., 16 (товариство у ті роки називалося Товариством чорноморського виноробства). У 1913-х роках зустрічаються відомості про контору “Чорноморске виноробство”, яке розміщувалося у будинку В.Л. Блюмберга на Преображенській вул., 64.

Чорноморське товариство виноробства розділило ділянку на № 23а та 23б і продало їх різним власникам. Ділянку № 23а придбало акційне товариство “І. Асвадуров та сини”, яке займалося виробництвом тютюнових виробів та сірників.

Новий власник ділянки купець Карл Еммануїлович Заль мешкав у 1913 році у будинку К.Ф. Папалазарь, на Канатній вул., 11 і був членом одеського відділення Імператорського російського технічного товариства (Князівська вул., 2), членом товариства Красних мистецтв (Преображенська вул., 14), членом товариства нужденних учнів у народних училищах (Палац М.М. Толстого, Сабанєєв міст., 4), голова правління Купецького та промислового товариства взаємного кредиту (будинок Вагнера, Ланжеронівська вул., 17), був виборним купецького стану. Також між 1912 та 1913 роками Заль отримав посаду персидського консула (Генеральне персидське консульство у будинку Папалазарь, Канатна вул., 11).

Однак можливо К. Е. був власником ділянки нетривалий час, або був членом акційного товариства “Одеський газоген”, завод якого за даною адресою згадується у довідниках “Вся Одесса”, 1911 та 1912 рр. видавництва “Одесскія новости”. На заводі здійснювалось виробництво вуглекислоти та кисню, телефон заводу – 39-50. Таким чином завод виник не пізніше кінця 1910 року. Станом на кінець 1913 року завод розміщувався за адресою пров. Ніни Онілової, 16 (тоді – Базарний пров.). Контора товариства у 1910-му році знаходилась у будинку на вул. Ланжеронівській, 21 (тел. 14-69), у 1911 році – на вул. Новосельського, 66 (тел. 14-69). Також не виключено, що ділянка Одеського газогену була розташована з боку нинішньої вулиці Желябова, де і зараз розташований завод вуглекислоти.

Реклама ВО/1911 ОН (ліворуч), ВОЄ1912 ОН (праворуч).

У 1911 році ділянку 23а у Асвадурова придбало московське товариство “Н. Л. Шустів з синами” для влаштування на ділянці ренського льоху та оптового складу коньяку. У довідковій книзі про купців, що отримали до 10.05.1912 (ст. ст.) купецьке та промислове посвідчення згадується товариство Шустова, що мало посвідчення на торгівлю другого розряду.

Товариство Н. Л. Шустів з синами було засноване у 1863 році московським купцем Нікіфором Леонтійовичем Шустовим (? — 1898), що заснував у ІІ-й половині ХХ ст. у Москві горілчаний завод. Після його смерті товариство очолив Микола Миколайович Шустов, який у 1898 році влаштував склад вина у Кишиневі. У 1899 році у Єревані завод виноробства, горілки та російського коньяку вірмена Нереса Таїрянца (брата відомого Одеського вченого Василя Єгоровича Таїрянца (Таїрова)). Таким чином підприємство виробляло не тільки горілку, але вино і коньяк.

Реклама товариства була агресивною, наймані люди влаштовували бійки у корчмах потребуя напої виробництва Шустова, також у газетах використовувалась прихована реклама. У 1912 році на московському заводі було 305 робітників, у тому же році завод виробив продукції на 4505 тисяч рублів.

Перша згадка про товариство у Одесі зустрічається у довіднику Вся Одесса, 1907, який містить дані зібрані у 1906 році. Тоді товариство А. С. Шустов з синами мало представництво у будинку братів Ксида на вул. Єврейській, 12, яке очолював Михайло Миколайович Банніков. Саме у його квартирі було відкрито представництво (тел. 46-29). Також М. М. Банніков був працівником  акційного товариства Мальцевських заводів (представництво: будинок Маюрова на Грецькій пл., 3/4) та власником агентурно-комісійної контори.

Як було згадано раніше товариство було зареєстровано у Одесі у 1911 році для влаштування складів продукції для продажу за кордон продукції, яка вироблялась на заводах М. Л. Шустова. Вірогідно на вибір ділянки вплинуло те, що раніше на ній розташовувався льох Чорноморського товариства виноробства, який можливо не було знищено Асвадуровими. Таким чином існувала необхідність тільки у конторському приміщенні, та складських надземних будівлях.

У 1911 році товариство Шустова придбало у Одесі ділянку №23 на Мельницькій вулиці. Ділянка скоріш за все зацікавила товариство наявністю винного льоху, який залишися від товариства Чорноморського виноробства. На ділянці вже була розташована двоповерхова будівля, у якій товариство Шустів під наглядом громадського інженера Ф.Е. Кюнера влаштувало залізобетоні перекриття. Можливо це була будівля складу. Також були споруджені одноповерхові житлові і службові флігелі. На ділянці були влаштовані Центральні склади у яких тривалий час могла зберігатися продукція московського заводу, представництво також переїхало на дану ділянку з квартири Бараннікова, який продовжував керувати Одеським відділенням товариства.

Також у проханні 1912 року було зазначено, що на вулицю виходила будівля, де розливали коньяк, тобто можна вважати, що у Одесі були не лише склади, а й завод, однак невідомо чи у Одесі здійснювався лише розлив або ще й бродіння. Однак у довідниках промисловості  і у адресних довідниках не існує жодних згадок про завод у Одесі. У проханні товариство просило дозвіл на влаштування невисокої огорожі у вигляді палісаду у наслідок того, що багато перехожих дивилося у вікна приміщення розливу.

У нарисі “клубу Одеситів” наведений обіг заводу у 700 тис. рублів на 1914 рік.

За даними В. А. Пилявського у 1911 році інженером Ф. Е. Кюнером було споруджено в’їзну браму, огорожа скоріше за все існувала і раніше. Представництво також переїхало на дану ділянку з квартири Баннікова, який продовжував керувати Одеським відділенням товариства.

Будинок контори мав просте оздоблення, фасади були без штукатурки. Вікна першого поверху прикрашали віяльні замкові камені, а вікна першого поверху були широкими.

Розміри ділянки є невідомими. На знімку 1944 року ділянка заводу нібито не виходила на вул. Желябова, однак не виключено, що первісно ділянка була єдиною – на ній розташований одноповерховий будинок з червоної цегли не житлового призначення.

Деякі службовці товариства “Шустов Н. Л. з синами” згідно довідників “Вся торгово-промислова Одеса”, 1914 та “Вся Одеса”, 1914 ОН:

• А. І. Єгоров
• Іоакім Іванович Зорін (жив на Маразліївській вул., 56)
• Яків Петрович Карнєев (жив на Базарній вул., 89)
• Сергій Васильович Вагулін (жив на Французькому бул., 19)
• Володимир Петрович Трофіменко (жив на Водопровідній вул., 6)

У одному з номерів газети “Одесскія новости” за 1912 рік на першій сторінці було надруковано оголошення у якому сповіщалось про відкриття винного та коньячного гуртового складу товариства “Н. Л. Шустів з синами”.

Джерело: музей Одеського коньячного заводу.

З початком першої світової війни продаж алкогольної продукції було заборонено, але через деякий час заборону було відмінено по причині неминучого банкрутства підприємств даної галузі. Маловірогідно, що після відміни заборони одеське відділеня працювало – існування одеського відділення було обумовлено продажем продукції за кордом, але торгівля на Чорному морі за часів другої світової війни практично припинилася.

На початку 1920-х років було влаштовано Державний вино-коньячний завод Харчотресту (тел. 5-17), директором якого у 1923 році був А. Є. Берестечко (жив на Мельницькій вул., 2). У довіднику Вся Одесса, 1924 вказано, що це колишній завод Шустова, однак можливо, що малося на увазі те, що підприємство раніше належало Шустову, а не те, що він мав завод. Так чи інакше для влаштування заводу потрібно було обладнання, але стає питання чому воно не було розкрадене у часи революції, можна припустити, що було використано обладнання якогось заводу, який білогвардійці планували евакуювати морем. Управління виноробства та коньячного виробництва Одеської губернської ради народного господарства 1923 році знаходилось на Дерібасівській вул., 16. У 1925 році директором заводу був Кофеджі, а технічним керівником Койлю. Вже у 1923 році при заводі існував клуб.

У 1923 році на ділянці також була розташована школа грамоти Лікбезу при заводі. У 1924 році відомості про школу за даною адресою відсутні, проте у 1924 році на ділянці розмістилася підсобна амбулаторія №1 Молдаванського району (тел. 72). При амбулаторії існувала аптека та пункт запису хворих на дому. Наприкінці 1920-х років відомості про амбулаторію зникають.

На знімку “Luftwaffe”видно, що ділянка розділена на південну та північну частини, у нижній частині ділянки знаходився колишній завод “Одеський газоген”, який і досі не змінив свого профілю.

Реклама у довіднику “Вся Одесса”, 1924

У 1941 році завод було знищено, весь коштовний виноматеріал окрім одній бочки був ліквідований. Від споруд залишилися лише зовнішні стіни деяких будівель.

З початком Другої світової війни виноматеріали були знищені перед евакуацією, у землю закопали лише одну бочку. Після війни завод уявляв собою повну руїну, але вже у 1947 році почалося відновлення підприємства із спорудженням нових корпусів, заховану бочку вдалося знайти. Згідно знімку Luftwaffe від будівлі контори залишилася ліва частина, фасадна стіна,  фрагментарно – інші фасади. У тому же році було виготовлено першу партію коньяку.

Проект або будівельні роботи здійснювала архітектор Л. Л. Доброговська. Площа підприємства значно збільшилася за рахунок приєднання сусідньої пустопорожньої ділянки, що розташована зі східного боку від ділянки товариства Шустова. Дана ділянка у 1913 році належала Миколі Олександровичу Шретеру (у одному з планів міста кінця ХІХ ст. Шретер взагалі вказаний власником великої ділянки, яка складалася з № 21 та № 23). На новій ділянці впритул до старого конторського будинку було споруджено триповерховий головний корпус підприємства. На подвір’ї – їдальню, електропідстанцію та інші допоміжні будівлі.

У 1982 році завод носив назву Винно-коньячний комбінат Главплодвінпрому СРСР.

У 2000-х роках були оновлені парадні фасади будівель у наслідок чого було зіпсовано до невпізнання фасад старого конторського будинку, головний виробничий корпус також постраждав, у правій його частині був влаштований на лінії пропускної  напівкруглий ризаліт.

У 2013 році у винних льохах було влаштовано музей підприємства, однак слід зазначити, що вони розташовані головним чином під колишнею ділянкою № 21 і скоріше за все ця частина льохів з’явилася за радянських часів.

Фрагмент плану міста, 1919 р. видавництва М. Є. Фармаковської

прим.: вірогідно складська, а не конторська, а будівля з червоної цегли належала вуглекисневому заводу. Знімок “Luftwaffe”, 1944 р.

Початок 1950-х років. Джерело: музей Одеського коньячного заводу.

Початок 1950-х років. Фрагмент фото. Джерело: музей Одеського коньячного заводу.

2014 р.

Одноповерхові будівля та брама. Будівля вірогідно споруджена у ІІ-й пол. ХХ ст.

Будівля вуглекисневого заводу з боку вулиці Желябова. 2011 р.

Музей Одеського коньячного заводу у льохах.

Джерела:

•  Сайт ЧАО “Одеський коньячний завод“.
• Шустовы – Всемирный клуб одесситов
• Єреванський_коньячний_завод (стаття у Вікіпедії)
• Шустов Николай Леонтьевич (стаття у російськомовній Вікіпедії)
• Шустовы
• Одесский коньячный завод Шустов (сайт туристичної фірми “Світом)