Одеса. Завод білої жесті Д.Я. Люльки (1890-і рр.)

Будинки заводу білої жесті М. Я. Люльки, ХІХ або поч. ХХ ст., Болгарська вул., 71-73
Ділянка №71 на плані
Ділянка №73 на плані
Стиль: модерн.

Відомі власники ділянки №71:

1883 — Дубров
1895 — Д. Я. Люльки
1901 р. — Д. Я. Люльки придбав суміжну з заходу ділянку П. Дубрової, ділянки Люльки були об’єданані у № 71
ймовірно до самої Жовтневої революції ділянка залишалась власністю – Д.Я. Люльки

Відомі власники ділянки №73:
1883 — у межах 1895-1898 рр. – Назарова
у межах 1895-1898 рр. — 1905-1907 рр. — С. Гранік
1905-1907 рр. — ймовірно до Жовтневої революції — Д.Я. Люльки

На місті сучасної виробничої ділянки у 1883 році існували три ділянки, які належали трьом різним власникам: Дуброву, Дубровій і Назаровій

У межах 1894–1895 років ділянку № 71 Дуброва придбав інженер Д. Я. Люлька для нового місту для його заводу білої жесті. Завод до переїзду розміщувався на ділянці Ф. Фішера на Середній, 4 (нині це № 6) і був заснований у 1888 році.

Хоч завод спочатку був дуже невеликий (на середній працювало лише 12 робітників, але у підприємства були замовлення, воно постійно розширювалося, для чого вочевидь і була придбана нова ділянка на Болгарській, 71. Через кілька років після переїзду на заводі працювало вже 27 робітників. У 1901 році Люлька придбав сусідню ділянку Добрової, а у середині 1900-х років ще одну суміжну ділянку С. Граніка.

На межі століть ділянка №71 належала П. Добровій, а ділянка №73 належала С. Гранік. У 1902-1903 роках ділянку №71 Цікаво, що за національністю Давид Якович Люлька був євреєм, але мав українське прізвище. Це не був єдиний випадок єврейського імені та по батькові і українського прізвища, так власником будинку на Запорізькій вул., 22 був Давид Ейзікович Долинко.

Як було згадано, у 1894 році на заводі працювало 12 робітників. Серед обладнання була одна парова машина у 5 к.с. Щорічно завод виробляв 6000 ящиків білої жерсті на суму 60 тисяч рублів.

2 серпня 1899 року вийшла постанова Міської управи (ф. 16., оп.75, д., 475) про заборону заводам білої жесті Вальтуха, Жако, Люльки і Тригера скидати брудну воду в каналізацію.

Наприкінці 1890-х років на підприємстві у той час виробляли цвяхи, петлі, відра, чашки, аграфні гачки та булавки. У 1900 році контора заводу знаходилась у будинку Навроцького на Садовій вулиці, 5. Невідомо, чи знаходилася у даний період квартира Люльки у будинку Навроцького чи ні.

У 1900 року Люльки жив у будинку М. Вольфензона у Малому провулку, 8. Між 1902-1905 роками він мешкає у будинку на вул. Буніна, 18, а між 1905-1907 роками переїжджає у квартиру на Рішельєвській вул., 11. Між 1908-1909 роками та по меншій мірі до 1914 року, а можливо і до самої Жовтневої революція Давид Люльки жив у будинку на Єлісаветинській, 18, де у квартиру було проведено телефон з номером 24-57.

Згідно оздобленню фасадних будівель заводу, її було або споруджено на поч. ХХ ст. або було перебудовано. Не відома первісна кількість споруд, але нині на ділянці №71 збереглися дві одноповерхових секції з проїздом між ними. Секції мають однакове оздоблення яке уявляє собою рустування, вікна прикрашені сандриками у стилі модерну, причому вони схожі на сандріки адміністративних корпусів депо (арх. А.Б. Мінкус, 1910 р.) та сандрики будинку Івана Маркова на Малій Арнаутській вул., 51 (Р. А. Радбіль, Н. Д. Шульгін, 1911 р.).

У правому будинку заводу Люльки ближче до брами влаштований вхідний портал у вигляді арки.

У 1912 році на заводі працювало вже 120 робітників, управляючим був М.Б. Гехт. Завод серед обладнання мав двигун у 60 к.с. Щорічно підприємство виробляло продукції на 400 тисяч рублів.

Продукція постачалась не лише у межах Одеси, у м. Деражня Летичівського повіту Подільської губернії дах достатньо урочистого будинку Гершгоріна був вкритий залізом заводу Люльки. Даний факт виявили місцеві дослідники у 2023 році під час обстеження будівлі. На листі не лише зазначений виробник, але й стоїть дві печатки ОВІРТТ, одна загального характеру, а інша – присвячена Одеській виставці 1910 року. Ймовірно під час виставки завод Д. Я. Люльки отримав нагороду від ОВІРТТ.

У міжвоєнний період підприємство було перетворене у державод № 8 ім. Петровського. У 1976 році підприємство було об’єднано з держзаводом №1 ім. Хворостіна у машинобудівне виробниче об’єднання “Оріон”. У 1990-х завод занепав, і таким чином у 2000-х ділянку займало ПКФ ООО М-Пласт, яке виготовляло різноманітні вироби з пластмаси, зокрема упаковки та іграшки. У 2009-му році на ділянці була розміщена автомайстерня УАЗів.

Будівля є прикладом типової виробничої будівлі розташованої у межах щільної забудови. У Одесі існували десятки подібних підприємств, на ділянці яких розміщувались прості одноповерхові будинки. У даному ж випадку будинок також було прикрашено у декором стилі модерну, що є виключним.

Путівник Г. Каранта, 1901 р.

Реклама