Одеса. Одеський єпархіальний свічковий завод (1853 р., 1913—1914 рр.)

Одеський єпархіальний свічковий завод, 1853 р. Двоповерховий будинок, можливо арх. А.Д. Тодоров, 1890 р. Нове будівництво, арх. Д.Т. Мірошниченко, військ. інж. В.Ф. Трепке, 1913—1914 рр., Приморська вул., 37

Будівля на мапі
Стиль: раціональний модерн.
Охоронний статус: пам’ятка архітектури місцевого значення номер 681-Од (Наказ МКТ  №728/0/16-08 Від 20.06.08 р.).

Ще у І-й половині ХІХ ст. одна з ділянок між Софіївської та Приморської вулицями була віддана Херсонській Єпархії Російської православної церкви. У 1837 року на даній ділянці  з боку Софіївської вулиці була споруджена духовна  консисторія де знаходилося управління єпархії, також поряд була споруджена церква (дата автору не відома). Середня частина ділянки не була забудована тому що вона була розташована на крутому схилі. На нижній частині ділянки, яка знаходилася у підніжжя схилу у 1853 році для потреб єпархії було споруджено свічковий завод. У 1893 році на заводі працювало 39 робітників, підприємство  виробляло 8 тис. пудів воскових свічок щорічно на суму 186 тис. рублів. Жодне підприємство у місті не виробляло і чверті об’ємів єпархіального заводу, втім така ситуація була типовою для даної індустрії. У кожній губернії існував свічковий завод, який виробляв свічки для всіх церков губернії,  приватні свічкові виробництва були дрібними і звичайно складалися лише з двох робітників.

У 1890 році на даній ділянці на Приморській вулиці було споруджено два двоповерхових будинки за проектом архітектора А.Д. Тодорова для єпархії. Можливо, що один або обидва даних будинки відносились до свічкового заводу.

У покажчику заводів Росії, 1894 р. єпархіальний свічковий завод вказано у якості підрозділу Єпархіального піклувательства про бідних духовного звання, яке можливо не мало до заводу відношення, а лише знаходилося у тих же будівлях, що і завод. У довідниках “Вся Одесса” 1910-х років і завод і піклувательство вказуються за адресою Софіївська вул., 7, але це також можливо вказано помилково. Софіївська, 7 це головна адреса ділянки, яка також мала адресу і по Приморській вулиці (нині – №37, 39). Не виключено, що керівництво заводом і піклувательством було розташовано у будівлі консисторії, тоді як самі заклади знаходилися на Приморській вулиці.

Завод згадується у довідниках “Вся Одесса” вперше у виданні на 1910 рік. Таким чином у 1909 році головою заводу був протоієрей Гаврило Якович Леончуков, член-діловод священик Петро Васильович Орлов, член-скарбничий священик Александр Миколайович Луценко, доглядач заводу священик Леонід Влад. Лобачевський, бухгалтер Костянтин Діонисович Лобачевський.

За даними користувача Le Roy форуму “Одесский форум” 24 квітня 1913 року була закладена нова будівля Свічного заводу. Згідно його даних спорудження і обладнання будівлі було закінчено у 1914-му році, а 26 вересня того ж року відбулося  освячення заводу. Проект будівлі було виконано єпархіальним архітектором Д.Т. Мірошніченко, який також відомий гарним прибутковим будинком Благодійного товариства панянок духовного звання, що був споруджений у той же період. Обладнанням механізмів займався технік Г.І Суменков, а опаленням та пароприводом займався технік В.Ф. Трепке. Останній був військовим інженером і також відомий тим, що у 1913-1915 роках здійснював нагляд за спорудженням Сергіївського артилерійського училища у Одесі. Також Трепке був завідуючим Одеського інженерного бюро Санкт-Петербурзького металічного заводу (бюро: Єлісаветинська вул., 19). Бюро займалося влаштуванням опалення і вентиляції з використанням виробів згаданого петербурзького заводу і вірогідно В.Ф. Трепке і у випадку свічкового заводу також використовував його обладнання.

Будівля заводу складається з декількох двоповерхових різновеликих об’ємів, і не виключено, що деякі з них було споруджено раніше. Об’єми утворюють П-подібну споруду, обернену крилами у бік вулиці, таким чином у центрі ділянки утворилося подвір’я. Праве крило споруди виконано у стилі модерну і його зовнішній вигляд є подібним на інші промислові споруди того часу. Головний фасад асиметричний, фронтонами та ліщеною поділений на дві частини. Що може свідчити про те, що одна або обидві будівлі первісно були окремими спорудами, а під час останьої реконструкції отримали подібне оздоблення.

У лівій частині крила влаштована велика виробнича зала – вікна першого поверху тричастні і мають напівкруглу форму. Над лівою частиною влаштований великий параболічний фронтон, подібний фронтон можна зустріти на новому виробничому корпусі товариства “Генрі Редерер” (арх. М.І. Лінецький, 1911 р.) на Французькому бульварі, 32

У правій частині крила на першому поверсі влаштовані прямокутні вікна розміру подібного до стандартного, над даною частиною влаштований значно більш низький неокласичний фронтон. Ця частина крила є вузькою і має ламану форму, її вікна виходять у бік сусіднього подвір’я №39, яке також належало єпархії. Таким чином дуже вірогідно, що ця частина будівлі була окремою спорудою, що була побудована раніше і відносилася до подвір’я №39. Єдиною прикрасою нового фасаду є облямування профілем вікон другого поверху та згадані  фронтони, але за даними людини, що представилася робітником музею військової частини, що знаходиться нині у даному будинку, первісно на фасаді існували ліпні прикраси, але у 2000-х роках було зроблено утеплення фасаду і ліпні прикраси були знищені. Можна припустити, що подібно фасаду будинку Благодійного товариства панянок духовного звання будинок прикрашали неокласичні вінки та гірлянди. У цілому ж оздоблення будинку відповідає початком 1900-х років, коли широко використовували такі сандрики з замковими каменями.

За свідченням користувача форуму Le Roy на першому поверсі було розташовано виробниче приміщення і склади, а на другому поверсі зад для засідань керівництва заводу, кабінет доктора, квартири бухгалтера, майстра, доглядача, та письмоводителя.

У довіднику “Вся Одесса”, 1914 у додаток до згаданих у довіднику на 1910 рік посад також вказані письмоводителі Микола Єлисейович Ромоданов, Володимир Єфимович Сластухін, Олександр Євгенович Львов, майстер Василь Миколайович Романов експедитор Олександр Петрович Канатов, доглядач І-ї єпархіальної свічкової лавки Олександр Іванович Шубін, доглядач ІІ-ї єпархіальної свічкової лавки і касир церковно-начинного складу Феодосій Костянтинович Бойченко.

Після Жовтневої революції у добу НЕПу свічний завод було надано у оренду деякому Корольову. Тоді ж на ділянці був влаштований дитячий сад №6 з українською мовою навчання. З закінченням НЕПу підприємство остаточно припинило своє існування, а дитячий сад було переведено у колишній особняк Помера на Сабанєєвому мосту, 3. Що знаходилось на ділянці по Приморській вулиці у 1930-і роки невідомо, можливо ще тоді ділянку було надано військовим і таким чином вона більше не згадується у довідниках. По меншій мірі з ІІ-й половини ХХ ст. у будинку дислокується одеський загін морської охорони. Розташована будівля дуже зручно навпроти Практичного молу, де пришвартовані військові кораблі.

Будинок є пам’яткою архітектури і занесена до переліку пам’яток місцевого значення. де вказано, що будівлю було споруджено у 1906-му році архітектором Е.Я. Меснером. Однак у довіднику В.І. Тимофієнко у якості однієї з праць архітектора Меснера на 1906 рік вказана їдальня майстерень Белліно-Фендеріх, які знаходились неподалік ближче до Пересипського мосту. Таким чином у перелік пам’яток вірогідно потрапила інформація яка насправді стосувалася механічних майстерень Белліно-Фендеріх.

Будівля свічкового заводу є однією з небагатьох виробничих споруд в місті виконаних у стилі модерну і навіть у такому вигляді з втраченою ліпниною та пластмасовими вікнами є достатньо цікавою.

Джерела:

• Повідомлення користувача Le Roy №2494 (24.05.2011 21:15) форуму “Одесский форум” у темі “Дома Одессы, люди, события связанные с ними”.