Одеса. Пивоварені заводи Ансельма і торгового дому “Енні Ф. і Ко”

Пивоварений завод Кошелева, І-а пол. ХІХ ст. Нові корпуси заводу Ансельма, 1862 р. Новий (верхній) корпус заводу, вірогідно І-а пол 1890х рр. Реконструкція для торгового дому “Енні Ф. і Ко”, 1896 р. Житловий будинок на верхньому плато, вірогідно 1910-і рр. Реконструкція и нові корпуси для комбинату харчових концентратів, арх. Шкарупа В. Я. та інші,  1977 — 1978 гг., Балківська вул., 82 / Бугаївська вул., 1 / Середня вул., 62
Завод на мапі
Стиль: еклектика.

Відомі власники ділянки:

• І-а пол. ХІХ ст. – Кошелев
• 1863 – 1882 – Йоганн Авраамович Ансельм
• 1882 – кін. 1900-х рр. – Фрідріх Генріх Йоганнович Енні
• до Жовтневої революції – Олександр Фрідріхович Енні

За даними Єви Краснової у 1930-х роках ділянка між Бугаївською та Балківскою вулицями належала Кошелеву, який влаштував на неї пивзавод. Підприємство було невеликим і вірогідно уявляло собою декілька простих одноповерхових корпусів. Вже на мапі 1855 року вказано декілька з них. У 1862 році завод придбав Йоганн Ансельм, якому вдалося збільшити продуктивність заводу з 160000 ведер до 600000 ведер. Означене збільшення об’ємів виробництва відбувалося впродовж 20 років і і вірогідно було наслідком удосконалення технології, будівництва нових корпусів та збільшення кількості працівників. Вірогідно, що саме у період керування заводом Й.А.Ансельмом у 1862 році був споруджений великий одноповерховий (пізніше надбудований) виробничий корпус, у рекламі зазначалося, що саме у 1862 році був заснований завод Енні. У 1972 році неподалік архітектором Л.Ц. Оттоном було споруджено пивоварений завод Кемпе і Дур’яна, який мав подібну архітектуру, але головний виробничий корпус заводу Кемпе і Дурьяна був у два рази більшим, ніж завод Ансельма. Таким чином цілком вірогідно, що завод Ансельма був споруджений у 1960-1970-і роки.

У 1882 році завод придбав німець купець ІІ-ї гільдії Фрідріх-Генрих Гаврилович Енні, який був сином австрійського підданого купця І-ї гільдії Йоганна Мельхіора Енні, однак згідно даними довідника “Вся Одесса”, 1908 директором заводу був Д.І. Ансельм, якій вірогідно є нащадком Йоганна Ансельма і таким чином цілком вірогідно, що після придбання заводу Ансельм отримав частку у Торговому домі “Енні Ф. і Ко”.

За даними В. П. Нетребського син Генріха Енні Фрідріх Енні у 1888 році одружився на Отілії Вільгельмівні, дочці власника пивоварного заводу Санценбахера, який розташовується на проспекті Гагарина, однак вірогідно дослідник зробив помилку тому, що власник заводу на Бугаївській мав подвійне ім’я Фрідріх-Генріх.

Таким чином вже з того часу обидва підприємства могли вже тоді мати спільні справи. Після смерті Вільгельма Санценбахера підприємство очолила Отілія Енні (Санценбахер), а пізніше і Фрідріх Енні (вірогідно у якості голови Товариства одеського пивоварного заводу, яке за даними довідників було власником заводу). Цікаво, що Фрідріх Енні наприкінці ХІХ ст. жив у будинку на території заводу Санценбахера (за даними довідника “Вся Одеса”, 1904-1905 рр.).

У ті часи завод Енні був одним з самих великих пивних заводів міста, у 1881 році підприємство отримало золоту медаль на деякій виставці, а у 1884 році воно знову отримало золоту медаль на “Сільськогосподарській, заводській та фабричній виставці”. Новий власник ще збільшив об’єми виробництва, у 1890-х роках на південній частині ділянці у її горішній частині було споруджено новий корпус заводу. У 1896 році завод було електрифіковано, відповідно на заводі було споруджено електростанцію фірми Siemens & Halske. Можливо саме тоді була зроблена надбудова виробничого корпусу і влаштування другої печі. За даними Єви Краснової на межі століть  на підприємстві працювало 86 робітників, а оборот складав 98875 рублів. На заводі Енні вироблялися сорта: Кульманбахське, Пильзенське, Мюнхенське, Монополь, Експорт, Царське, Портер, Віденське, Березневе, для приготування деяких сортів вірогідно використовувався іноземний солод.

Завод Санценбахера також був потужним  підприємством, у 1910-х роках за проектом архітектора Б.А. Бауера було зроблено розширення головного корпусу, таким чином корпус став найбільшім серед одеських пивзаводів.

За даними В.П. Нетребського Генріх Енні вмер у 1902 році у Монте-Карло. За даними довідників на початку ХХ ст. торговий дім Енні очолив Олександр Генрихович Енні син Фрідріха-Генріха Енні. Олександр Енні мешкав у одній з квартир будинку О.П. Абамєліка на Малій Арнаутській вул., 6, який мав простий фасад. У тому же будинку була розташована контора Торгового дому.

У 1908 році у селі Мала-Віска Єлісаветградського повіту був споруджений Винокурний завод №17. У 1912 році він перебував у оренді панів Бобицького, Шлайца, Вінницького і Товаровського, на заводі працювало 10 робітників.

Можливо саме у 1910-х роках на верхньому плато з’явилася мальовнича двоповерхова будівля, яка могла бути житловою або адміністративною. У 1912 році на заводі Енні працювало 150 робітників, управляючим заводом був інженер-технік Іван Адамович Ансельм. Завод був обладнаним трьома паровими двигунами у 280 к.с. і виробляв продукції на 600 тисяч рублів щорічно – це був найкращий показник серед всіх одеський пивоварних заводів.

У 1900-х роках на ділянці Енні існував шинок А.Е. Зайдберліха.

У 1913 році на заводі мешкав Іван Романович Пенський.

З початком Першої світової війни виробництво спиртової продукції було заборонено і завод перейшов на виготовлення солодкої мінеральної води.

Після Жовтневої революції із всіх заводів у Одесі залишилися тільки три, завод Енні припинив виробництво пива, а виробничі міцності заводу надавалися у оренду різноманітним виробничим об’єднанням. Артіль “Одессолод” продовжувала виробляти солод на заводі. На іншій його частині створено м’ясну базу Укрм’ясохладобійні. На межі 1920-1930-х років на території заводу розміщувалося підприємство Укрплодоспілки, яке  займався переробкою винної сировини іншим підприємствам, Деревообробня колективу деревообробників, броварня, яка виробляла консерви, виробництво ОВТТОРКу, що виробляло шкіряні килимки.

У 1930-х роках корпуси підприємства займав Одеський завод харчових концентратів, який також виробляв продукцію з сої, було споруджено декілька виробничих будівель, продовжувала діяти столярна майстерня. У роки Другої світової війни завод евакуювали у Нижній Новгород. У 1944 році завод повернувся у Одесу. Також на території колишнього заводу енні виник Одеський завод музичних інструментів, який можливо мав походження від вищезгаданої столярної майстерні.

У 1970-х-1980-х роках відбулася кардинальна перебудова старих корпусів заводу харчових концентратів і будівництво нових. Таким чином вигляд дореволюційних корпусів був спотворений. також по території заводу Енні було прокладено частину Балківської вулиці і корпуси заводу музичних інструментів опинилися по обидва боки нової вулиці.

У 1990-х роках підприємство отримало назву ОдесХарчКомбінат, а з 2011 року підприємство має назву «Енні Фудз». Після падіння радянського Союзу завод Музичних інструментів припинив своє існування.

1855 р.

1864 р.

1875 р.

1917 р.

1944 р. Аерофотозйомка

Старий завод (ліворуч) до перебудови. Вид у бік заходу. Надруковано у 1895 році, але світлина ймовірно була зроблена дещо раніше.

Рисунок кінця 1910-х років.

Кольорова рекламна версія.

На рекламному плакаті зображена кімната в готелі “Петербурзький” на Приморському бульварі, 8. На стіні висить картина із зображенням обох заводів з відсутнім адмінкорпусом нового заводу. З вікна відкривається вигляд на Приморський бульвар та ресторан Енні.

1. Старий пивоварений завод “Енні і Ко”, І-а пол. ХІХ ст. Нові корпуси, 1862 р. Реконструкція, 1896 р. Перебудова, ІІ-а пол. ХХ ст., Балківська вул., 82 / Бугаївська вул., 1 / Середня вул., 62

Ділянка, яка належала пивзаводу є дуже значною і розташована між Балківською, Бугаївською та Середньою вулицями. Ділянка займає переважну кількість площі кварталу окрім невеликого клаптика на розі Середньої та Бугаївської вулиці де розташовано декілька дрібних ділянок. Прямо посередині ділянки Енні проходить Балківський потік, що обмежує корисну площу, але все одне ділянка до революції так і не була забудована повністю на її вільній частині був розбитий сад. Ландшафт ділянки перемінний, уздовж старої Балківської вулиці та Бугаївської вулиці простягнулися тераси (схили Водяної балки).

Ліворуч відходить автентична Балківська вулиця. В центрі розташована ділянка Енні скрізь яку у 1970-х роках було прокладено новий шлях. Праворуч від нового шляху розташовані заводські корпуси пивзаводів Енні, у правий бік відходить Бугаївська вулиця.

1.1. Виробничий корпус (розташування)

Як було вказано раніше старі наявні корпуси пивзаводу вірогідно було споруджено у 1862 році. Зовнішній вигляд будівель цілком відповідає 1960-1970-м рокам. Головна виробнича будівля у плані має форму видовженого прямокутника, первісно була одноповерховою з напівпідвалом і мала одну піч, труба якої була розташована у спеціальному багатоярусному об’ємі у південного краю споруди. У ІІ-й половині 1890-х років корпус був реконструйований, встановлена ще одна піч у аналогічному об’ємі, а будівля надбудована другим поверхом. на більшому протязі має два поверхи та напівпідвал. Об’єми печей були об’єднані вставкою. Оздоблення фасаду реконструйованої споруди виконано у романському стилі, фасади є не тинькованими, стіни виконані з вапняку, а вікна прикрашені замковими каменями з червоної цегли. Вікна двоповерхового об’єму розподіляються пілястрами за допомогою яких утворюється аркада. Вірогідно реконструкція була зроблена під час електрифікації підприємства у 1896 році. На жаль за радянських часів корпус було зіпсовано, печі спільно з об’ємами демонтовано, старі вікна закладені, а замість них прорізані нові без будь якого ритму. З первісного вигляду залишилися лише фрагменти пілястрів.

1.2. Адміністративний корпус (розташування)

Конторська будівля є двоповерховою, торцевий північний фасад є головним над ним влаштований барочний фронтон, а перед входом був розташований дерев’яний ганок з балконом. Вікна будівлі не є високими, що відповідає 1950-1960-м рокам і прикрашені сандріками. Обабіч фронтону  у бічних фасадах влаштовані ризаліти а у простінках влаштовані тонкі доричні пілястри. На жаль за радянськіх часів замість ганку була влаштована прибудова, яка спотворила парадний фасад будинку, інші фасади мають вигляд наближений до автентичного. У 1960-х роках відразу за південним фасадом будівлі.

Під заводом збереглися пивні льохи, яки нині знаходяться у доброму стані а всередині до 1910-х років навіть зберігалися бочки. Однак вже у 1910-х роках бочки зникли, а вхід до льохів замурований (автору невідомо, де знаходиться вхід). очевидці стверджують, що бочки були винними і якщо це вірно, то вони залишилися від діяльності Укрплодоспілки виробництво, яка на даній ділянці займалася виробництвом виноматеріалу у 1930-х роках.

По лівому боку нової Балківської вулиці збереглися руїни одноповерхових споруд заводу (розташування). Невідомо коли вони були споруджені, але безумовно ще до радянських часів.

2. Новий пивоварений завод “Енні і Ко”, 1910-і рр. Перебудова, ІІ-а пол. ХХ ст. Конторський будинок, арх. вірог. Ю.М. Дмитренко, 1910-і рр. , Балківська вул., 82 / Бугаївська вул., 1 / Середня вул., 62

У 1910-х роках було споруджено новий пивзавод, який розмістився на високій терасі уздовж Бугаївської вулиці. Як і старий він складався з виробничої б та адміністративної споруд.

2.1. Виробничий корпус, вірогідно І-а пол. – сер. 1890-х рр. (розташування)

Виробнича будівля побудована на схилі і відповідно має перемінну поверховість. Станом на початок 1896 року вона вже існувала. Будівля складається з трьох об’ємів:  південний двоповерховий довгий об’єм традиційної цеглянної виробничої архітектури, позаду нього із сходу влаштований багатоярусний об’єм печі, а на півночі до основного об’єму примикає об’єм з величезною залою, що освітлюється вертикальними вікнами подібно найновішим європейським зразкам (наприклад завод електродвигунів AEG у Відні, арх. Philipp Jakob Manz, 1917 – 1921 рр.). У ІІ-й пол. ХХ ст. корпус було кардинально перебудовано, прорізані вікна іншого розміру, від високих вертикальних вікон залишилося лише одно, труба розібрана, а фасади були облицьовані кахлями.

2.2. Допоміжні корпуси (розташування)

На схід від заводу було влаштовано два одноповерхових корпуси та ще одна труба, вірогідно у них були розташовані котельна та електростанція. Нині на їх місці розташовані двоповерховими спорудами які можуть бути цілком новими або перебудованими означеними спорудами, труба також існує, але вірогідно має звужену верхівку радянського походження.

2.3. Адміністративний корпус, арх. вірог. Ю. М. Дмитренко, 1910-і рр. (розташування)

На південь від виробничих споруд на тому же плато був споруджений мальовничий конторський будинок у вікторіанському стилі (ремінісценції на англійську готику). У подібному стилі у Одесі у ХІХ ст. були споруджені міська грязелікарня на Куяльнику (1892 р.) та Школа садівництва і городництва 1886-1889 рр. Обидва останніх комплекси були споруджені за проектами М.К. Толвінського, грязелікарня за допомогою А.б. Мінкуса, а школа садівництва за участю П.У. Клейна. На початку 1900-х років Толвінський залишає місто і тому не міг бути автором проекту фабрики Енні, проте А.Б. Мінкус у 1901 році спорудив декілька корпусів пробкового заводу “Арпс і Ко” відразу на північ від заводу Енні, Дещо далі на південний захід була розташована джутова фабрика на Бугаївці авторства П.У. Клейна (споруджена у 1888-1889 рр.).

Однак найбільш схожий вигляд має споруджена у 1913 році за проектом архітектора Ю.М. Дмитренко вілла В.А. Анатри на Французькому бульварі 28.  Роком раніше він виконав подібні, але менш схожі на конторський будинок Енні, амбулаторію на Великому Фонтані та прибутковий будинок С.О. Григорьєвої.

У 1911 році завод Арпс був перебудований архітектором В.І. Кундертом, який у своїх проектах застосовував різні технічні новинки і використовував залізобетоні каркаси власної розробки і враховуючи сучасний вигляд виробничого корпусу він міг бути по меншій мірі його автором. Слід також враховувати, що В.І. Кундерт співпрацював з архітектором Ю.М. Дмитренком і таким чином вони обидва могли виконувати проекти будівель заводу.

Адміністративний корпус складається з одноповерхового з мансардою та двоповерхового об’ємів, що є єдиними за стилем і різними за конфігурацією. Огорожі балконів на терасах мають вигляд фортечного парапету. У бік Балківської вулиці виходять тераси з щипцями на фасадах позаду них, вікна прикрашені прямокутниками з фактурою притаманною 1910-м рокам.  Даний корпус є єдиною будівлею заводу, який зберігся до наших часів у вигляди наближеному до автентичного.

Заводи Енні є одним з трьох зберігшихся об’єктів пивного виробництва у Одесі. Збереглися також завод Санценбахера і завод “Одеська Баварія”, але на відміну від останніх завод Енні зазнав значних перебудов, але на мальовничу конторську будівлю у радянського керівництва не піднялася рука і вона й досі радує нечисленних пішоходів своїм яскравим виглядом.

Джерела:

• Офіціальний сайт заводу “Енни Фудз”. Сторінка “История“.
• Старая Одесса: Торговля и промышленность: [книга-альбом/ авт-сост. А.А. Дроздовский]. – Одесса: ВМВ, 2009. – 432 с.: илл. ISBN 978-966-413-088-9
• Валерий Павлович Нетребский, Валерий Валентинович Шерстобитов. Аура Молдаванки. Краеведческие прогулки. Книга І. — Одесса: издательство КП ОГТ, 2010 — 146 стр. с ил.

Реклама