Київ. Прибутковий будинок Л.Б. Гінзбурга на бул. Тараса Шевченка (1909-1911 рр.)

Прибутковий будинок Льва Борисовича Гінзбурга, арх. А.Б. Мінкус, Ф.А. Троупянський, 1909-1911 р. Реконструкція, 1947-1952 рр. Модернізація інтерєрів, худ. Л. Жоголь, 1975 р.; Реконструкція, арх. С. Бабушкін, М. Дьомін, В. Рубштейн, В. Смирнов, інж,: Л. Казачинський, М. Козоріз, 1999-2005 рр., бул. Тараса Шевченка, 5
Будинок на мапі
Стиль: пізній модерн.

Відомі власники ділянки:

• 1851 р. – 1895 р. – княгиня Л. Жевахова
• 1895 р. – до Жовтневої революції – Лев Борисович Гінзбург

За часів володніня ділянкою №5 по бульвару Тараса Шевченко княгинею Жеваховою на ділянці була розташована типова дерев’яна забудова Києва середини ХІХ ст. У 1885 році архітектор В.М. Миколаєв спорудив прибудову до головного будинку.

За даними зводу пам’ятників Києва у 1895 році ділянку купив київський підрядник Лев Гінзбург, що мав єврейське походження.  На момент придбання на ділянці був розташований згаданий одноповерховий будинок та двоповерховий дерев’яний флігель. У головному будинку розміщувалась будівельна контора Гінзбурга і можливо дана дерев’яна споруда була достатньо приємною для ока. Однак щільність забудови ділянки була дуже малою при тому, що земля біля Бесарабської площі коштувала дорого, таким чином Гінзбург вирішив спорудити на місці старих будівель новий прибутковий будинок. Лев Гінзбург міг бути знайомим з одеським архітектором Адольфом Мінкусом, якщо Гінзбург виконував підрядні роботи для об’єктів споруджених активними членами Єврейскої общини (легеневого корпусу єврейської лікарні та училища для хлопчиків). У 1909 році архітектор якраз займався спорудженням Туберкульозного корпусу (1909-1910) і вірогідно тоді погодився скласти проекти будинків для Л.Б. Гінзбурга. Окрім будівництва на нинішньому бульварі Тараса Шевченка у тому же 1910 році був складений проект величезного прибуткового будинку на Інститутській вулиці, незабаром почалося його будівництво, яке закінчилося у 1912 році. На сучасної території України будинок був самою високою спорудою до 1940-х років, коли був знищений вибухівкою закладеною радянськими військами.

Співавтором обох будинків Л.Б. Гінзбурга був інший одеський архітектор Федір Абрамович Троупянський, дружиною якого була сестра А.Б. Мінкуса. Федір Троупянський неодноразово розробляв проекти спільно з Адольфом Мінкусом і також виконував власні проекти. У Києві він також побудував декілька чудових будинків. Однак слід зазначити, що даний будинок не відповідає творчості даних архітекторів, його фасад практично не містить характерних для даних архітекторів елементів на відміну від будинку на Інститутській вулиці.

Як було вказано вище у 1910-му році на ділянці №5 на бульварі почали споруджувати С-подібний у плані будинок на 45 квартир, переднє крило якого за даними Михайла Кальницького мало 6 поверхів, а заднє 7. Це був будинок значних розмірів з торговельними приміщеннями на першому поверсі. Вже у 1909-му році будинок було споруджено на черно, а у січні 1911 року його було здано у експлуатацію. Будинок був обладнаний газовими плитами, центральним опаленням та ліфтами і вірогідно був одним з самих дорогих прибуткових будинків міста Києва. На подвір’ї був влаштований фонтан, також у будинку було 226 кімнат. У 1918-році деякі приміщення будинку орендувала редакція фото часопису “Око”, який унікальний для нашого часу тим, що у ньому було опубліковано численну кількість різних знімків подій, портретів видатних діячів тих часів. Після революції будинок орендувався житловим кооперативом “Згода”.

Під час другої світової війни опинився у дуже пошкодженому стані, як і сусідній будинок Л. Герцович-Міркіна №7, що не поступався будинку Гінзбурга і був споруджений на рік пізніше архітектором Йосипом Зекцером. У 1947 році деякі перекриття будинку були замінені на бетоні, було реконструйовано фонтан, а на даху з’явилася мансарда, у експлуатацію споруда була здана у 1952 році, а у наступному році колишній будинок Льва Гінзбурга було об’єднано з будинком Л. Герцович-Міркіна, який перебував у стані реконструкції до 1958 року.

У 1990-х роках готель було приватизовано, у 1995-2005 рр. у дві черги було здійснено реконструкцію, будинок було переплановано. У наслідок реконструкції також був надбудований ще один, восьмий поверх, над яким були влаштовані квадратні у перетині вежі і у результаті ці зміни суттєво змінили загальний вигляд будинку.

Споруда вирізняється струнким силуетом, який має певну пластичність завдяки закругленим фронтонам у центрі фасаду та обабіч нього. Ліпні прикраси застосовані локально – у фільонках, що було притаманно пізньому модерну. Щоби урізноманітнити вигляд будинку балконам було надано різну форму, використовувались огорожі з різними візерунками на неокласичну тематику . Виконання металевих елементів було здійснено на самому високому рівні, також у дусі віденського сецесіону фронтон було прикрашено металевими консолями. По центральній вісі влаштований неглибокий закруглений еркер, вікна третього поверху є арковими. Характерини мля творчості А.Б. Мінкуса є прикрашання віконних замків квітками, як наприклад у будинку Е.С. Вернетти у Одесі на вул. Ніжинській (1910-1912 рр.). Серед інших будинок також має дуже виразні ліпні елементи – два вертикальних квіткових стебла на другому поверсі та горельєфи жінок, що облямовують люкарну над входом до під’їзду. Дану культурну композицію можна назвати одним із символів модерну у Києві.

План першого поверху.

Двері будинку вірогідно не є автентичними.

Заднє крило.

Бічне крило.

Джерела:

• Михайло Кальницький, Людмила Рилкова, Лариса Федорова. Житловий будинок 1909-1911, в якому містилася редакція і головне бюро часопису “Око”. (Звід пам’яток історії та культури України. Київ/: Енцикл. вид.: У 28 т. / Голов. редкол.: В. Смолій та ін. — К.: Голов. ред. Зводу пам’яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана,  1999—2011 рр.)
• Михаил Кальницкий – Зодчество и зодчие. Киев: Сидоренко И.Б. (видавництво “ВАРТО”) 2012 р. – 336 с. ISBN: 978-966-2321-22-7