Одеса. Старий виробничий корпус акціонерного товариства “Генрі Редерер” (1898-1900 рр.)

Старий виробничий корпус товариства “Генрі Редерер”, проект: арх. Шарль Бойш, будівництво: Г. Люікс, Е.Б. Вей та Л.С. Шенкер, 1897-1898 рр., Французький бул., 36
Будинок на мапі
Стиль: неоренесанс.
Статус: щойно виявленая пам’ятка архітектури (Рішення Одеського облвиконкому № 480 від 15.08.1985 р.)

Примітка: джерелом історичного опису посугувала книга Михайленко Ганна Михайлівна, Донцова Тетяна Євгенівна. Шлях до визнання: Сторінки історії Одеського заводу Шампанських вин (ХІХ-ХХІ), таким чином опис не містить ніякого нового матеріалу, автор даного блогу навів тільки деякі джерела, що описани у книзі. Архітектурний опис повністю складений автором блогу.

18 березня 1896 року імператор Микола ІІ затвердив статут акціонерного товариства “Південно-російське товариство виноробства Генріх Редерер у Одесі”. Перше громадське зібрання акційного товариства відбулося 9 вересня 1897 року у будинку Вагнера на Дерибасівській., 16 у крилі з боку Ланжероновської вулиці, де головою правління було обрано Івана Івановича Зайченко. Один з засновників товариства, француз Людвиг Едуард Генрі Редерер володів виноградниками у Франції у Шампані. 21 вересня 1897 року означене товариство почало діяти, його основний капітал складався з 500000 рублів золотом. Частина вкладників також жила у Києві. Виноматеріал планувалось постачати з у Одесу Франції, де на власної ділянці товариство намагалось виготовляти та фасувати шампанське.

Ділянка розміром у 3 десятини 923 кв. саж. колись була частиною великої ділянки  Леона Данікана, донька якого М.Л. Якубинська розділила її на декілька частин і продала їх у 1894 році Я.М. Розенбергу та у не’зясованному році Калінковському. У свою чергу Розенберг був був членом товариства “Генрі Редерер” і 17 грудня 1897 року віддав у власність товариства у якості внеску або продав на вигідних умовах частину своєї ділянки.

Складання проекту виробничого корпусу було доручено французькому архітектору Шарлю Бойшу. Великий двоповерховий корпус прямокутної форми розташувався у глибині порослої деревами ділянки. Він був виконаний у стилі ломбардського ренесансу з двома вежами-кампанілами по краям корпусу, у центральний частині ділянки було влаштовано напівкруглий портал з жіночим обличчям над входом, а різбляні вхідні двері було виконано у стилі модерну. Під виробничим корпусом були влаштовані вентилюванні підвали місткістю 2000000 пляшок, також на території було споруджено електростанцію, яка можливо була розташована у одному з двох одноповерхових об’ємів по бокам головної будівлі. У оздобленні фасадів присутня велика кількість аркових вікон, деяки  мають цікаве рустоване облямування, і незважаючи на велику кількість декору фасад має достатньо динамічний вигляд. Слід зазначити, що у архітектурі Одеси більш не зустрічається нічого подібного.

Від вулиці завод відокремлювала огорожа у тому ж стилі ломбардського ренесансу, а на опорах брами були влаштовані букви “F” та “R”, що означає Франція та Російська імперія. У цілому завод отримав яскравий вигляд, що більш відповідає найкращому дачному, ніж промисловому будівництву.

3 травня 1897 року завод було закладено, нагляд за будівництвом здійснював архітектор міського кредитного товариства А.Г. Люікс, підрядні роботи виконували архітектори Е.Б. Вей та Л.С. Шенкер. З певним запізненням, у день 200 літія виникнення шампанського, тобто 14 жовтня 1898 року завод було освячено, відкрито та здійснено виробництво першої партії шампанського. На день відкриття було запрошено чимало високих гостей, у тому числі градоначальника П.І. Швалова та міського голову П.А. Зеленого, інженера П.А. Лішина, головного редактора газети “Одеський листок” В.В, Навроцького, купця В.А. Дубініна.
Початок ХХ ст. характеризувався високою динамікою технічного прогресу, але з тим відбулася череда криз. Особливо погане становище було у Одесі, але ще до того, у 1902-му році у Франції відбулася виноробна криза, яка вплинула на фінансовий стан підприємства – було отримано позику, у 1903-му році частину ділянки було розподілено на дрібні частини та продано А.І. Фальц-Фейну, вдові статського радника А.В. Толлі та Л.І. Бродському. Підприємство залишила частина акціонерів. Діяльність товариства начебто відновлюється, однак у 1905-му році у Російській імперії відбулася революція, у результаті якої зачинилося багато підприємств, а деякі іноземні громадяни залишили Російську імперії. Влітку члени товариства “Генрі редерера” намагались вирішити, що необхідно робити далі, ініціативна група членів на чолі з персидським консулом І.І. Зайченком намагалась ліквідувати товариство, але вона опинилася у меншості і на зібранні акціонерів 8 липня 1906 року остаточно було вирішено продовжити функціювання товариства. Однак вже на зібранні товариства 1 листопада 1906 року було поставлено питання щодо продажі ділянки з виробничими корпусами. У той час більшістю акцій володів директор-розпорядник Яків Моісейович Розенберг та голова правління В.В. Якунін. Вже 30 листопада 1906 року ділянка була продана Санкт-Петербурзькому купцю та гласному міської думи Григорію Григоровичу Єлісєєву (1864-1949 рр.) за 150000 рублів. Єлісєєв володів Торговим домом, який займався продажем у Російській імперії вина виготовленого з винматеріалу зібраного на власних виноградниках у Франції та Іспанії, Португалії та Мадейрі. Єлісєєв керував справами у Санкт-Петербурзі, окрім Одеського філіалу у нього були філіали у інших містах Імперії. Виробничий корпус використовувався Торговим домом, як склад продукції, що імпортується.

Що стосується акційного товариства “Генрі Редерер”, то адміністрація розмістилася на власній ділянці Я.М. Розенберга на Бєлінського вул., 17, де вже було розташована контора його власного горілчаного заводу (завод Розенберга розташований на Старосінній площі). Виробництво заводу “Генрі Редер” було влаштовано на ділянці Іаффе на Пантелеймонівській вул., 79, де  було не так і багато міста для виробництва, значну частину ділянки середнього розміру займав старий будинок з крамницями. Поступово товариство нарощує капітал, у 1910-му році воно приймає участь у Всеросійській художньо-промислової виставки у Одесі на території якій товариство спорудило ефектний павільйон у вигляди пляшки шампанського (інж. Н.В. Осінський, 1910 р.). У лютому 1911-го року Я.М. Розенберг вмирає, а його  справами продовжує займатися син Михайло Якович, який проживав у будинку Шифф-Райзмана (арх. Камекнецький, 1911 р.). 19 травня 1911 року товариство вирішило спорудити новий виробничий корпус та адміністративний будинок. Як було згадано на початку статті Я.М. Розенберг володів ділянкою неподалік від першого виробничого корпусу товариства. На неї у червні 1911 року було споруджено льохи для зберігання продукцї (арх. М.І.  Лінецький) із схожою брамою, як у першого заводу товариства. Будівля однак виглядала достатньо скромно. Вірогідно, що Шампанський провулок саме у наслідок розташування заводу на розі Французького бульвару та провулку і отримав свою назву.

Адміністративний будинок товариства “Генрі Редерер” було вирішено спорудити на засіданні товариства “Генрі Редерер” 6  квітня 1912 року, і незабаром його було побудовано поряд з льохами (архітектор контори невідомий).

Перед початком Першої мирової війни підприємство мало 35 робітників та службовців. Завод продовжував виробництво і після початку Першої світової війни до 1917-го року, а 6-го лютого товариство зробило заяву, що  підприємство було розгромлено. 22 травня 1918 року на зібранні акціонерів було вирішено ліквідувати підприємство, однак покупця знайти не вдається. У листопаді 1918 року товариство бере  дворічну позику у 50000 рублів у Р.Т. Камлет. У 1920-му році підприємство було націоналізоване Більшовиками.

У 1920-х роках ділянка старого заводу, яка раніше була придбана Г.Г. Єлісеєвим, була віддана Земельному підвідділу Коммунвідділу, яка надала ділянку у аренду артілі “Птицевод”, а та у свою чергу віддала частину ділянки  у субаренду артілі Кооптах, з 1926-го року також у субараренді трест “Піщєтрєст”. На початку 1930-х власником ділянки стає “Наробраз”, який розмістив навчальну базу Інституті зернових культур, однак згодом у виробничому корпусі влаштовують гуртожиток для працівників інституту. Саме у міжвоєнний період зникли дерев’яні двері у стилі сецесіону, вони могли бути втраченими і у період жовтневої революції, коли не вистачало палива для опалення і у цьому сенсі дерев’яні двері були дуже привабливими для крадіїв.

З початком Другої світової війни на території Радянського союзу у будівлі розташовуються майстерні 69-го авіаполку. Після закінчення війни будівлю продовжують використовувати військові, зокрема у неї був розташований штаб Одеського військового округу. Ще у 1930-х роках у Радянському союзі намагались збільшити кількість заводів по виробництву шампанського – більшість заводів, які його виробляли до революції були зачинені, а експорт не здійснювався. Але тільки після постанови Ради Міністрів №2481 від 9 червня 1948 справа здвинулась з мертвої крапки, було вирішено спорудити низку заводів шампанського, зокрема і у Одесі. Цікаво, що завод було вирішено влаштувати саме у дореволюційній промислоій будівлі на колишній ділянці товариства “Генрі Редерер”. Не виключено, що спеціалізована конструкція будівлі з винними підвалами технічно не застаріла. 17 вересня 1948-го року з’явилася постанова Ради міністрів УРСР по якої військова частина повинна була залишити ділянку, однак військові не побажали залишити ділянку, була задіяна військова прокуратура, але примусити віськових хмогли тільки постановою Ради Міністрів СРСР від 23 вересня 1949 року та постанови міського виконкому від 29 грудня 1949 року. Директором заводу був призначений Йосип Аронович Мільман, який спочатку провів реконструкцію та пристосування виробничого корпусу та розмістив у ньому цех винрадгоспу Чорноморець. Офіційно завод відкрився 1 квітня 1950 року. При новому директорі Г.К. Мєлік-Дадаєві з 8 травня 1952 року на заводі здійснювалося виробництво шампанського по технології винайденої у Радянському союзі. У 1954-му році окрім звичайного радянського шампанського почалось виробництво червоного напівсухого, а також напівсолодкого та напівсухого шампанського. Наприкінці 1950-х для робітників заводу було споруджено житловий будинок на 48 квартир.

У 1973-1974 роках було споруджено експериментальний цех, де була влаштована комплексно-потокова автоматична лінія виробництва. У 1989-1990 роках частину обладнання заводу було замінено. Після отримання Україною незалежності продукція заводу не втратила популярності і нині продукція заводу, яка продається під торговою маркою “Одеса” є достатньо поширеною.

Знімок групи засновників Південно-російського “Генрі Редерер”. Джерело: Михайленко Ганна Михайлівна, Донцова Тетяна Євгенівна. Шлях до визнання: Сторінки історії Одеського заводу Шампанських вин (ХІХ-ХХІ) в двох частинах. ISBN: 978-966-8127-73-1

Джерело: odessastory.com

Фото (листівка) до 1917 р. Джерело: odessastory.com

Фото до 1917 р. Джерело: odessastory.com

Фото після 30.11.1906 до 1917 р. Джерело: odessastory.com

Фото 1950 р. Джерело: Михайленко Ганна Михайлівна, Донцова Тетяна Євгенівна. Шлях до визнання: Сторінки історії Одеського заводу Шампанських вин (ХІХ-ХХІ) в двох частинах. ISBN: 978-966-8127-73-1

Фото 1950 р. Джерело: Михайленко Ганна Михайлівна, Донцова Тетяна Євгенівна. Шлях до визнання: Сторінки історії Одеського заводу Шампанських вин (ХІХ-ХХІ) в двох частинах. ISBN: 978-966-8127-73-1

Фото 1951 р. Джерело: Михайленко Ганна Михайлівна, Донцова Тетяна Євгенівна. Шлях до визнання: Сторінки історії Одеського заводу Шампанських вин (ХІХ-ХХІ) в двох частинах. ISBN: 978-966-8127-73-1

Джерело: odessastory.com

Джерело: odessastory.com

F – France.

R – Russia.

Джерела:

• Михайленко Ганна Михайлівна, Донцова Тетяна Євгенівна. Шлях до визнання: Сторінки історії Одеського заводу Шампанських вин (ХІХ-ХХІ) в двох частинах. ISBN: 978-966-8127-73-1
• Фотогалерея Odessastory (альбом: “Французский бульвар (Малофонтанская дорога, Пролетарский бульвар )“).