Одеса. Лютеранський храм св. Павла (1895-1897 рр., 2009 р.)

Лютеранський храм св. Павла, пр.: арх. Г.К. Шверембрандт, буд.: інж. X.Я. Скведер, 1895-1897 рр. Реконструкція, 2009 р., Новосельського вул., 68

Будівля на мапі: http://wikimapia.org/1382570/uk
Стиль: еклектика на тему німецької архітектури.
Статус: пам’ятка архітектури національного значення, охоронний номер: 1463 (Постанова РМ  України  № 442 від 06.09.1979р.).

Після маніфесту від 22 червня 1763 р. імператриці Російської імперії Катерини ІІ у Росію почали прибувати переселенці з інших країн. Першою німецкою колонію поблизу одеси був Грослібенталь, який з’явилися поблизу Одеси у 1803 р., всього ж на теренах сучасної Одеської області з’явилося близько 500 колоній. Слід згадати і одну з найбільших колоній Люстдорф, що був заснований у 1905 р. Оселялись німці і у самому місті, у 1811-му році німецькою общиною Одеси було подано прохання владі на будівництво храму, але воно було задоволено лише у 1923-му році. Було виділено місце на просторій ділянці у перетину вулиці Новосельського та Дворянської. Стара кірха була закладена у 28 квітня 1824 р., а закінчена у 1827-му році (освячена 11 листопаду). Церква мала незначні розміри і була виконана у стилі класицизму. Виділена ділянка отримала назву Німецької площі і у 1834-му році була віддана міською думою у довічне володіння лютеранській общині, але пізніше вона була забудована різноманітними благодійними та освітніми закладами німецької общини і припинила своє існування у статусі площі.

Наприкінці ХІХ ст. існуючий Лютеранський храм не відповідала потребам тогочасної великої Німецької общини, а також потребував ремонту. У 1893 році було оголошено конкурс на кращій проект реконструкції церкви, у якому прийняло участь лише чотири учасники, які вірогідно були етнічними німцями. У конкурсі переміг проект архітектора Г.К. Шеврембрандта, який замість реконструкції пропонував будівництво цілком нової споруди на 1200 чоловік на фундаментах попереднього храму. Архітектор Герман Карлович Шеврембрандт (за іншими даними Герман-Карл Шеврембрандт) , який виконав у Одесі невелику кількість споруд, але проекти даного архітектора відрізнялись великим художнім смаком.

Будівництво нового лютеранського храму почалося у 1895-му році після демонтажу старого. Нагляд за будівництвом здійснювався інженером Христіяном Яковлевичем Скведером, який займався будівництвом споруд і пізніше співпрацював з архітектором Е.Я. Меснером. Освячення нового храму відбулося у 1 листопаду, а настоятелем до 1907-го року був пастор Густав-Адольф Локкенберг. У 1903-му році Г.К. Шеврембрандт до столітнього ювілею німецької общини отримав від імператора Російської імперії орден св. Анни за “видатні заслуги у спорудженні видатного пам’ятника архітектури”. На жаль невдовзі архітектор залишає Російську імперію.

Споруда була виконана у еклектичному стилі, у якому використовувались елементи німецької архітектури різних часів. Основою для будинку став романський стиль, дві малі вежі виконані у барочному стилі під натхненням архітектури Абатства Марія Лаах. З готики були привнесені великі наріжні контрфорси стін. Особливу увагу привертає висока вежа, яка має вишу близько 50 метрів, її шатровий дах викладено кахлями. Храм було виконано з нетинькованого каменю вапняку, що зменшувало коштовність будівництва і обслуговування, кам’яна кладка іноді перемежається поясками з червоної цегли, що було притаманно спорудам романського та візантійського стилів. Дах був вкритий марсельською черепицею, яка, власне було виготовлена у Марселі (надпис на черепиці: Grande ecaille pour toiture, Brevetes S G D G, St. Henry-Marseilles, Roux-Freres). Аналогічна черепиця навіть експортувалася у Бразилію.

Інтер’єри храму були виконані у суміші романського стилю та готики, причому у романському стилі були виконані стіни храму, а готичне оформлення мали апсида та різноманітні дерев’яні елементи, такі як вівтар та хори.

З приходом Радянської влади у храмі тривалий час продовжувались богослужіння, поки у 1938-му році він не був зачинений. Органістом у Лютеранському храмі св. Павла у міжвоєнні часи був Теофіл Данилович Ріхтер, батько відомого піаніста Святослава Теофіловича Ріхтера. У серпні 1938 року Теофіл Ріхтер був заарештований, а 6 жовтня 1941 року розстріляний органами НКВС за звинуваченням у зв’язках з німцями. Так Радянська влада розправлялася зі своїми громадянами, які за її думкою могли теоретично перейти на бік противника.

З приходом німецьких військ у Лютеранському храмі св. Павла були відновленні богослужіння, але у грудні 1943 року він знову був зачинений. За радянських часів у церкві було влаштовано спортивний зал загальноосвітньої школи та склад. У церкві були влаштовані туалети, а ззовні прибудована пральня, у наслідок чого стан фундаментів храму погіршився. У церкві не відбувалися ремонти, а у ніч на 10 травня 1976 року Лютеранських храм згорів і з того часу не використовувався десятиліттями, довгі роки напівзруйнована споруда похмуро височила над навколишньою місцевістю.

Із здобуття Україною незалежності знову була відновлена Німецька община, яка отримала у власність Лютеранській храм св. Павла. Але кількість німців у Одеської області не є дуже великою і коштів на відновлення не було, а враховуючи стан споруди потрібні були колосальні кошти на відновлення. Таким чином споруда продовжувала псуватися відкрита для вітру та дощу і за 20 років кількість необхідних коштів для відновлення храму збільшилося у декілька разів.

Але на щастя допомогла Лютеранська община у Баварії, яка виділила більшу частину необхідних коштів, також допомогли і окремі меценати.  Стан церкви виявив високе спрацювання камінню вапняку, тож було вирішено розібрати існуючу споруду і побудувати її копію. Щоби частково компенсувати витрачені кошти було прийнято рішення прибудувати до апсиди храму бізнес-центр, причому місткість кірхи знизилась до 500 чоловік. Під час демонтажу була знайдена закладна скриня, яка була відкрита будівельниками на місці за допомогою перфоратору. У наслідок цих дій скриня і її зміст були значно пошкоджені, у неї знаходилося декілька німецьких монет, пергамент, закладна книга архітектора Г.К. Шевребрандта та старовинна рукописна книга.

  та ікона Богоматері, які нині експонуються у приміщенні кірхи. 4 жовтня 2005-го року відбулося освячення будмайданчику, 17 квітня церква була освячена. Був майже повістю відновлений зовнішній вигляд, за виключенням апсиди, але задня частина храму за рахунок щільності забудови ділянки є важкою для огляду і прибудова до апсиди не дуже помітна. Вапняк був промочений спеціальною речовиною, яка запобігає пошкодженню матеріалу від води. Нові дзвони були виготовлені у Німеччині у місті Пассау, дерев’яні скульптури свв. Петра і Павла XVIII ст. у апсиді були отримані з міста Регенсбург, а розп’яття того ж століття було надано з міста Венцинбах. Лави для храму надала община церкви св. Ульріха, вони не є новими, але дату виготовлення у мережі Інтернет знайти не вдалось.

Орган з двома мануалами і 27 регистрів фірми «Штейнмайер» був наданий общиною храму св. Хреста у Нюрбергу. Даний музичний інструмент було виготовлено для церкви св. Христа ще у 1964 році, але звучання у храмі св. Христа виявилось не дуже гарним, і орган довго чекав свого часу на складі. На новому місці орган грає достатньо непогано, у церкві регулярно влаштовуються вечори органної музики, іноді сумісно з виконанням хору. Неподалік від лютеранського храму розташований ще один орган, який знаходиться майже навпроти у будинку Музичної академії ім. Нежданової. Цей орган теж був виготовлений у ІІ-й половині ХХ  ст. на замовлення академії (тоді – консерваторії) і призначався для виконування творів доби Бароко, однак нині його вдалося пристосувати і для виконання церковних творів. У деякі роки у філармонії можна придбати річний абонемент на вечори органної музики у консерваторії, причому виконавець перед грою розповідає про історію твору та його особливості.

Відновлення інтер’єрів церкви потребувало великих коштів і не було виконано, інтер’єр молитовного залу було виконано у стилі символізму художником Тобіасом Камерером. На плоскому даху храму розташоване символічне зображення ковчегу. В вікнах влаштовані вітражі оранжевого відтінку, які забезпечують денне освітлення храму теплим м’яким світлом.

Часто лютеранські храми російськомовні жителі називають кірхою, що є спотвореною транслітерацією німецького слова Kirсhe, яке перекладається як церква. Напевно дехто намагався інтуїтивно перекласти фразу Lutherische kirсhe, такі надписи могли бути написані на листівках. Але інтуїція, яка у більшості випадків підводить пересічних громадян, підвела їх і в цей раз – слово Kirche було перекладено дослівно, нібито Лютеранські храми є насправді не храмом, а якимсь специфічними закладами. Так деякі жителі міста перекладали на документах титул у підписі градоначальника Одеси та губернатора Новоросійського краю герцога Армана Еммануеля дю Плессі Рігельє – Duc de Richelieu, як “Дюк де Рішельє” замість “герцог де Рішельє” вважаючи, що перед прізвищем вказано ім’я.

Джерела:

Сітуаційний план.

Храм св. Павла у процесі будівництва, 1890-і рр.

кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

1910-і рр.

1970 – 1980 рр.

1970 – 1980 рр.

1970 – 1980 рр.

1970 – 1980 рр.

1970 – 1980 рр.

1970 – 1980 рр.

1970 – 1980 рр.

1970 – 1980 рр.

Храм св. Павла (ліворуч) та колишній пасторський будинок (праворуч).

Вежа у стилі бароко з романськими елементами.

Хори

Лави для храму надала община церкви св. Ульріха.

Орган з двома мануалами і 27 регистрів фірми «Штейнмайер» був наданий общиною храму св. Хреста у Нюрбергу.

Дерев’яні скульптури свв. Петра і Павла XVIII ст. були отримані від міста Регенсбург, Німеччина.

Розп’яття XVIII ст. було надано містом Венцинбах, Німеччина.

Ікона Матері Божої, ХІХ ст. Галицька школа.

Пергамент з закладної скрині.

Закладна скриня.

Марсельська черепиця. Надпис: “Grande ecaille pour toiture, Brevetes S G D G, St. Henry-Marseilles, Roux-Freres”. Аналогічна черепиця навіть експортувалася у Бразилію.

Автентичні елементи первісного оздоблення храму.

У експозиції храму св. Павла також представлена різноманітна релегій на література.

Бернгард Рогге. Ілюстрована історія Реформації у Німеччині, 1906 р. Стиль оформлення обкладинки: югендштиль.

• Стаття: Наталья Бржестовская. Одесская кирха. Вторая жизнь“. Газета “Юг”. №28(15781) 22.04. 2010 р.
• З. Плеская-Зебольд. Немецкие колонисты на Одесчине.
• Запис: Voyager. “Три жизни церкви Святого Павла в Одессе” на хостингу блогів LiveJournal.
• Стаття у Вікіпедії: Одеська кірха.
• Новина: “В Одессе под кирхой нашли клад – сундук с монетами и рукописью“. Сайт новин: ЧАО “Сегодня Мультимедиа”.
• Новина: В Одессе при реконструкции лютеранской кирхи найдена православная икона XIX века. Сайт РПЦ МП.
• Фотогалерея Odessastory (альбом: “Новосельского улица (Колонистская — Немецкая — Ямская — Новосельского — Островидова)“).
• Фотогалерея Odessastory (альбом: “Дворянская улица (Дворянская — Витте — Петра Великого — Коминтерна)“).