Одеса. Будинок М. Орлова (1823-1826 рр., 1892-1893 рр.)

Будинок М. Орлова, арх. Ф.К. Боффо, пр. 1823, буд. 1824-1826 рр. Флігеля, І пол. ХІХ ст.; Реконструкція головного будинку для А.Г. Лерхе, арх.  Г.К. Шеврембрандт, 1892-1893 рр., Приморський бульв., 5 / Воронцовський пров., 9

Будинок на мапі: http://wikimapia.org/14851930/uk
Стиль: еклектика:
Статус: пам’ятник архітектури національного значення, охоронний номер: 1458/5 (Постанова РМ України № 442 від 06.09.1979р.).

Відомі власники:

• 1824 – ? – М. Орлов;
• ? – ? – генерал-майор Брозін;
• ? – ? – купець Порро;
• ? -? – Віленц;
• ? -? – Грінберг;
• ? – ? – Альвір Г. Лерхе;
• 1909-1910 – до революції – Лаура Альвіровна Заріфі-Лерхе.

Як і більшість будинків доби класицизму будинок №5 на Приморському бульварі змінив чимало власників, однак незважаючи на похилий вік будинку відома лише одна  перебудова, що била здійснена архітектором Г.К. Шеврембрандтом. До того будинок мав для свого часу значні розміри, фасади були оформлені у дусі класицизму, а дах вінчав трикутний фронтон, також скоріше за все будинок був галерейним. Не відомо коли саме, але у І-й половині ХІХ ст. з боку було побудовано П-подібний флігель. Упродовж 1892-1895 рр. на замовлення деякого Альвіра Лерхе архітектором Г.К. Шеврембрандтом було здійснено кардинальну перебудову будинку. Окрім цілком нового головного фасаду у будинку було влаштовано сходову клітку, а також вірогідно і у інших аспектах будинок було доведено до тогочасних стандартів. Головний будинок Ш-подібний, у центрі з боку подвір’я прибудований об’єм сходової клітки, у її вікнах розташовані вітражі, які вірогідно мають сучасне походження. У невеликих об’ємах по краям будинку у місцях з’єднання головного будинку з крилами флігелю були влаштовані службові сходи, якими можуть скористатися жителі головного будинку або флігелю. Головний фасад основного будинку оздоблений у еклектичному стилі з масованим застосуванням дуже об’ємної і мальовничої ліпнини, що було притаманно Шеврембрандту. Таке еклектичне оздоблення будинку не дуже вписувалось у класицистичну забудову бульвару, всі будівлі якого до того мали вигляд  у притаманний добі піздього класицизму. Трикутний фронтон будинку було розібрано, він не вписувався у нову схему оздоблення, однак замість нього був влаштований мезонін, чим будинок Лерхе став нагадувати палац Гагаріних на Катеринінській площі (реконстр. арх. Г.К. Шеврембрандт, 1891 р.). Арітектор знову, як і у палаці Гагаріних застосовує велику кількість скульптурних елементів, а саме маскаронів. На фасаді присутні елементи ренесансу, класицизму та бароко, зокрема барочні круглі фільйонки під вікнами мезоніну. Велику виразність будинку також надають балкони, що з’єднані колонами, які у комплексі утворюють своєрідний портал, у якому верхні балкони замасковані під фронтони. Консолі нижніх балконів прикрашені маскаронами що мають напівзвірине – напівчоловіче обличчя, що можливо показує на те, що Шеврембрандт поступово наближався до ідей модерну. На лізенах серед декору присутні літери “AL” – ініціали домовласника.

П-подібний флігель має з боку Воронцовського провулку три поверхи та мансарду, його бічні крила чотириповерхові, причому третій поверх має вигляд антресольного і вірогідно призначався для прислуги. Подібне планування також має інший взірець доби класицизму – прибутковий будинок Папудової (реконструкція арх. Ф.Й. Моранді, 1850-і рр.). У бічних крилах будинку розташовані парадні сходові клітки. Головний фасад флігелю, що виходить у бік провулка не відрізняється за характером оздоблень від дворових фасадів і відноситься до фонової забудови, як і більшість будинків розташованих у провулку.

Альвір Лерхе має німецьке прізвище, що може підтверджуватись тим, що проект виконав архітектор Г.К. Шеврембрандт, який був також німцем. У 1910-х роках будинок перейшов у власність його доньки Лаури Заріфі-Лерхе, яка вийшла заміж за корнета Заріфі. За радянських часів у будинку розмістилася державна установа, яка можливо була однієї із структур Жовтневого району. Флігель продовжує виконувати житлову функцію.

На жаль будинок Лерхе не став єдиним будинком, що отримав оздоблення, що відрізнялося від класицистичного. У 1899-му році подібним чином було переоздоблено палац князя Лопухіна у готель “Лондонський” (арх. Ю.М. Дмитренко), а у 1905-му році закінчилася реконструкція будинку Тростянецького на замовлення тодішнього власника Б.А. Магнера (рек. Л.М. Чернігов, 1904-1905 рр.), причому будинок Магнера має не тільки схожий силует з будинком Лехнера, але й балкони з колонами. Таким чином архітектор Чернігов намагався пов’язати будинок Магнера з будинком Лерхе і через те інтегрувати їх у існуючу забудову, до того ж будинки Магнера та Лерхе були розташовані майже на протилежних кінцях бульвару.

Незважаючи на недуже відповідне місце для будинку доби еклектики головний фасад будинку А.Г. Лерхе виконаний з дуже добрим художнім смаком, має виразний шляхетний вигляд і незважаючи на велику кількість ліпного декору головний фасад не здається дуже  перевантаженим прикрасами.

Рекламна таблиця ліворуч від головного входу

План першого поверху.

Фото до 1890-х років.

Фрагмент фото.

Подвір’я. Вид на дворовий фасад головного будинку.

Головний фасад флігеля.

Праве крило флігеля.

Стара ваза, яка може мати дореволюційне походження.

Джерела:

• Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР.— К.,1985.— Т. III.
• В.П. Нетребский. В.В. Шерстобитов. Аура одесских бульваров. Краеведческие прогулки. Книга ІІ. Одесса: КП ОГТ, 2010, 118 стр. УДК 94 (477.74 – 21 “XVIII – XX”: 304.4)
• Фотогалерея Odessastory (альбом: “Николаевский бульвар“).