Одеса. Прибутковий будинок Гавриленка (ІІ-а пол. ХІХ ст., 1891 р.)

Прибутковий будинок Гавриленка, ІІ-а пол. ХІХ ст. Надбудова, арх. І.Ф. Яценко, 1891 р., Буніна вул., 6 / Юрія Олеші вул. 13

Будинок на мапі: http://wikimapia.org/22416024/uk
Стиль: еклектика (неоренесанс).

За довідником В.А. Пилявського цей будинок належав К. Мель і був побудований у 1899-мум році архітектором Адольфом Мінкусом, однак за довідником “Вся Одесса” на 1899 р. будинок К. Мель був розташований за сучасною адресою Грецька площа, 1 (до революції – Буніна вул., 36). Нині ділянку, де знаходився справжній будинок К. Мель, який був зруйнований за часів Другої світової війни, займає колишній ресторан “Київ” побудований у 1958-1962 роках. Вірогідно, що В.А. Пилявський помилився і загубив у своїх записах цифру “3” у номері будинку – 36.
У довіднику В.І. Тимофієнко серед проектів архітектора І.Ф. Яценко вказана надбудова третього поверху будинку Гавриленка за адресою Карантинна вул., 13, яку у 1898-му році мав даний будинок. Таким чином вірогідно, що власником даного будинку до Лубовича був деякий Гавриленко. За даними довідника “Вся Одеса, 1899” даний будинок належав Р. Лубовичу. Пізніше 1906-го року будинок придбав С. Раковський. Останнім власником був Ам. Ан. Станчук, який вже у 1910-му році володів ділянкою за даними довідника “Вся Одеса” видавництва “Одеські новини”.

Будинок займає невелику кутову ділянку, однак споруда складається з чотирьох крил, які огинають ділянку по периметру  і таким чином подвір’я має дуже малі розміри. Фасади виконані у стилі неоренесансу, причому помітні як італійській так і німецький різновид цього стилю, у додаток також присутні класичні гірлянди. У цілому будинок виглядає достатньо мальовничими, також слід зауважити, що об’ємні ліпні елементи надають будинку виразності. Кутова частина, що виходить на перехрестя вулиць вирішена у простих формах, без застосування еркерів або ризалітів, однак кут самобутньо підсилений довгим балконом, що огинає його. Всі балкони підтримуються чавунними кронштейнами, що свідчить про те, що будинок було зведено достатньо давно. Скоріше за все будинок було споруджено у 1860 – 1870-х роках.

Будинок з моменту побудови містив лише житлові приміщення, данні про розташування у ньому фірм відсутні.

Будинок має підвал з житловими приміщеннями, які освітлюються за допомогою глибокого приямку, який огороджений з боку вулиці високою огорожею на цоколі. До підвальних приміщень можна потрапити через хвіртку в огорожі приямку, звідки сходи приведуть до входу у підвал. Вхід у головний під’їзд будинку розташований біля хвіртки і має піднесення над рівнем землі. До вхідних дверей під’їзду первісно вели чавунні сходи, які вірогідно були замінені на бетонні по причині негідності, від автентичних сходів залишилася лише одна сходинка, яка подібно іншим металевим елементам будинку має високі мистецькі якості. Над входом був влаштований великий і гарний ганок, але у ІІ-й пол. ХХ ст. він зник.

Під’їзд є дуже щільним і має закруглену форму з боку проміжного майданчику. Слід зазначити, що подібний скруглений під’їзд є у дворовому флігелі будинку Мерца (арх. Моранді, 1962), а вуличний фасад головного будинку має хоч і малу кількість оздоблень, але подібну об’ємність і ренесансну стилістику. Розташування майданчику на який виходять двері квартир у стіни головного фасаду є не дуже звичним, але іноді застосовувалось у Одесі у деяких вузьких, переважно дворових флігелях. Біля цього майданчику  у фасадній стіни влаштоване єдине вікно призначене для освітлення під’їзду. Дане вікно є аналогічним за розміром тим, за допомогою яких освітлюються квартири, і таким чином з вуличного фасаду сходова клітка ніяк не виявляється. Сходи виконані з мармуру. На сходах встановлена металева огорожа унікального візерунку з рапортних елементів, що складаються з концентричних кіл і завитків. Подібні огорожі в Одесі автору статті поки не зустрічались, однак у схожому виконанні виготовлені огорожі балконів будинку доктора Рейжевського на Пантелеймонівській вулиці.

Щодо визначення вірогідного архітектора, то будинок нагадує твори архітектора Ф.В. Гонсіоровського або Ф.Й. Моранді, якій у 1960-х незважаючи на поважний вік продовжував розробляти проекти будинків. І Ф. Й. Моранді і Ф.В. Гонсіоровський спорудили поблизу від будинку Лубовича ряд споруд, причому у переліку В.А. Пилявського є неідентифікований будинок І. Максимович (арх. Ф.Й. Моранді, 1862. Реконстр. Ц.Е. Зелінський, 1891), який вказаний за адресою вул. Юрія Олеші, 5, але на цьому місті розташовані казарми вранішнього року побудови і це означає, що будинок розташований у іншому місті. По-друге, вказана адреса розташована на відстані лише одного кварталу від будинку Лубовича.

Будинок неодноразово потрапляв у кадри художнього фільму “Біліє парус одинокий” (1937 р.) знятому по повісті Валентина Петровича Катаєва. У кадрах фільму можна побачити зниклі елементи: ганок, піддашок та стулки брами.

Будинок Лубовича відрізняється від багатьох будинків самобутністю, цікавим облаштуванням приямку та оригінальним візерунком сходової огорожі.

х/ф: Біліє парус одинокий” (1937 р.)

х/ф: Біліє парус одинокий” (1937 р.)

х/ф: Біліє парус одинокий” (1937 р.)

х/ф: Біліє парус одинокий” (1937 р.)
Автентичні металеві сходи не збереглись і замінені на бетонні.

х/ф: Біліє парус одинокий” (1937 р.)
Деталі сходів.

Вхід у під’їзд та огорожа шахти напівпідвалу. У огорожі влаштована хвіртка для доступу до квартир напівпідвалу.

Від автентичних сходів залишилася лише верхня сходинка, яка виконана достатньо майстерно.

Стеля під’їзду.

Автентичні двері однієї з квартир.

Джерела:

• Володимир Іванович Тимофієнко. Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть: Біографічний довідник. Київ, 1999 р.
• Довідники” Вся Одеса” видавництв Лисянськолго та Одеського листка.
• Коментар Пушкіна, користувача форуму “Одеський форум” про будинок.