Одеса. Корпус “Б” Інституту технології насіння та муки ім. Сталіна (1940 р.)

Корпус “Б” інституту технології насіння та муки ім. Сталіна (лабораторний корпус), арх. А.Б. Мінкус, 1940-й р. Відновлення та реконструкція. арх. М.А. Шаповаленко, 1952-1954 рр., Канатна вул., 112
Будівля на мапі: http://wikimapia.org/24324371/uk.
Стиль: міжвоєнний неокласицизм.

У 1940-му році був побудований лабораторний корпус Інституту технології насіння та муки ім. Сталіна, корпус також має назву Корпус “Б”. Вірогідно корпус почав будуватися раніше, але в довіднику В.А. Пилявського не вказано  докладніше. Лабораторний корпус у плані Г-подібний і має ризаліт на кінці коротшого крила. Корпус розташований уздовж правого краю внутрішнього подвір’я інституту і відокремлював його від  За оздобленням корпус “Б” схожий на головний корпус “А”, але має більш суворі риси та меншу довжину, можливо, що корпус “Б” також зберіг автентичний зовнішній вигляд, тоді як корпус “А” був передекорований у 1950-х роках. У цілому корпус “Б” схожий на деякі проекти А.Б. Мінкуса другої половини 1930-х років і особливо на будівлю Всесоюзного механіко-технологічного інституту консервної промисловості (арх. А.Б. Мінкус, 1933-1938 рр.). Будівля лабораторного корпусу має два яскраво виражених фасади  – це фасад обернений у глибину ділянки, та фасад обернений у бік внутрішнього подвір’я, які отримали динамічний вигляд завдяки розташуванню  на кінці західного крила великого розкріпованого ризаліту. Східний корпус оздоблений рівномірно, але його середина підкреслена трьома балконами на другому поверсі. У віконних простінках корпусу упродовж 1-3 поверхів влаштовані рустовані пілястри тосканського ордеру, які утворюють розкріповки віконних отворів. вікна першого поверху прикрашені віяльними сандріками, четвертий поверх відокремлений від інших широкою тягою, отвори вікон поверху, як і інші теж розкріповані.  Кут будівлі у місці з’єднання крил уявляє собою ризаліт з подвійних пілястрів у яких є одна спільна капітель тосканського ордеру. Позаду лабораторного корпусу розташований майданчик з якого відкривається ефектний вигляд на зовнішній фасад західного крила з розкріпованим ризалітом на його кінці. Цей ризаліт має розкріповки тільки з зовнішнього боку, а внутрішнього подвір’я ризаліт має більш прості форми. Ризаліт надає будівлі величного вигляду, а розкріповки сповіщають будівлі притаманну бароко динаміку і таким чином корпус не здається дуже важким. У ризаліті влаштовані дуже великі вікна, що дозволяє припускати наявність великої аудиторії у ньому. Вірогідно з зовнішнього фасаду у ризаліті були влаштовані входи, але нині отвори закриті металевими листами, в іншому випадку це можуть бути вікна і тоді бетонний піддашок над ними міг бути основою балкону. З боку внутрішнього подвір’я на фасаді на рівні другого та третього поверхів розташовані балкони. Ті зних, що влаштовані на рівні другого поверху мають кам’яну огорожу, а ті, що влаштовані на рівні третього повержу мають металеву огорожу. З боку подвір’я у ризаліті також розташований вхід в корпус.

За часів Другої світової війни корпуси інституту зазнали ударів німецької авіації та били пошкоджені. Згідно з фотографією корпус “Б” згорів, але схоже, що дах не втратив. Можливо, що цей корпус був у кращому стані, ніж корпус “А”, тому що після повернення інституту з евакуації зайняття почались саме у деяких приміщеннях лабораторного корпусу.

У ІІ-й половині ХХ ст. до корпусу з боку розкріпованого ризаліту був прибудований  інший корпус, який повністю зачинив внутрішнє подвір’я, а між головним корпусом (корпус “А”) і лабораторним була побудована вставка з влаштованим у неї дворовим проїздом. Вставка має отвори вікон ідентичного корпусам “А” і “Б” розміру, але без декору на фасаді і завдяки вставці обидва корпуси сприймаються, як єдине ціле.

Лабораторний корпус одним з  найяскравішиих зразків міжвоєнного неокласицизму і відрізняється надмірною величністю та монолітністю. У певному сенсі ця споруда є гімном та лебединою піснею доби міжвоєнному періоду існування Радянського Союзу.

Цей будинок також був результатом втілення останнього відомого проекту архітектора Адольфа Борисовича Мінкуса (21.09.1870 – 22.12.1948) який за часів Другої світової війни перебував евакуації, а після повернення знову працював в Укршкіртресті де займався відновленням пошкоджених споруд.

Бічне крило.

Вставка між корпусами “А” і “Б”.

Джерела:

• Офіційний сайт ОНАХТ. Стаття: “Из истории Одесской Национальной Академии Пищевых Технологий”. Глава: “От школы мукомолов до национальной академии.“
• Валентин Александрович Пилявский. Зодчие Одессы. Историко-архитектурные очерки, 2-е издание. Optimum, 2010. ISBN 978-966-344-378-2
• Фотогалерея Odessastory (альбом: “Канатная улица (Полтавской битвы, Свердлова)“).