Одеса. Лермонтовський морський курорт (1913 – 1914 р., 1927-1931 рр., 1937 р., 1955 р.)

Лермонтовський морський курорт, арх. Р. А. Радбіль, 1913 – 1914 рр., 1927 – 1931 рр., арх. Л.М. Наркевич, 1937 р. Відновлення, арх. Г. Т. Закіян, 1955 р., Лермонтовський пров., 2
Санаторій на мапі: http://wikimapia.org/1399670/uk
Стиль: модерн, функціоналізм, неокласицизм.

В колажі використовується знімок котельної користувача під псевдонімом Fly Fromoutside, джерело: archodessa.com (Публікація знімку узгоджена з автором).

Окремі статті:

• Вілла-пансіон Лермонтовського морського курорту І. Л. Трігера
• Лікувальний корпус (будинок К. Р. Паєвського)
• Господарчий корпус (флігель С. Ш. Бабаджана)
• Котельна (будинок Літовського)
• Спальний корпус Лермонтовського санаторію
• Лікувальний корпус Лермонтовського санаторію
• Їдальня Лермонтовського санаторію

У 1913 році західну половину ділянки Ісаковича та Люлькимахера придбав купець Яків Леонтійович Трігер, де влаштував “Морський курорт”. Ділянка купця Трігера, де розмістився курорт, була розташована на Лермонтовській вулиці, неподалік у берега моря, від якого ділянку заслоняв просторий сад на ділянці Ісаковича та Люлькимахера.

На сусідніх ділянках були розташовані невеликі житлові будинки, що було звичайним для району Ланжерон, який вважався курортним, однак з часом найближчі до кварталів щільної  забудови райони Ланжерону та Відради почали забудовуватись багатоповерховими будинками. Наприклад, майже навпроти санаторію на початку 1900-х роках був побудований кутовий чотириповерховий прибутковий будинок Жолквера, а в 1913-му році чотириповерховий будинок С.Л. Сквірського, який був обернутий одним з брандмауерів до водолікувального закладу.

У довіднику “Вся Одесса”, 1914 “Одесскія новости” вказано, що ванни належали Есфірь Трігер за адресою Лермонтовський пров., 2 (ділянка Люлькимахера), однак за даними довідника “Вся торгово-промышленная Одесса”, 1914, С. 384 ванни належали купцю Я. Л. Трігеру і розміщувались у Лермонтовському провулку, 7. Також на ділянці №2 знаходились купальні Шмуля Несіса (скоріше за все на ділянці Люлькимахера на самому узбережжі).

Наприкінці 1913 року був затверджений проект чотириповерхового будинку, таким чином санаторій будувався головним чином у 1914 році.

У довіднику “Одесса-Курорт”, 1915 р. вже вказується назва санаторію, але у книзі “Яков Майстровой – История Одессы в названиях улиц” вказано, що заклад називався Приморським санаторієм, вірогідно остання назва є помилковою.

Купець Яків Людвич Трігер мешкав у одному з будинків у Покровському провулку, 5. Він був членом Товариства взаємодопомоги колишіх вихованців коммерційного училища ім. імператора Миколи І (Преображенська вул., 8) і членом піклувательства про недостатніх учнів коммерційного училища ім. імператора Миколи І (Преображенська вул., 8).

Курорт було відкрито лікарем І. Л. Трігером 8.06.1914 (за старим стилем) саме під назвою Лермонтовського курорту (Газета “Одесскія новости” №9376 від 9 (22) червня 1914 р.), але у довіднику Одесса Курорт на 1915 рік він вже мав назву Морського курорту.

Відкриття Лермонтовського курорту.

Вчора, о 3 годині дня, відбулося відкриття лікувальних установ Лермонтовського курорту доктора І. Л. Тригер. На свято відкриття зібралося понад 50 лікарів місцевих лікарень, вільнопрактикуючими лікарів, професори, представники преси і інші запрошені особи.
Присутні лікарі і професори детально оглянули весь курорт. Присутні на відкритті курорту особливо зацікавилися новітнім апаратом для користування морською водою з метою гідропатичні лікування, а також новою моделлю електро-світлової ванни, застосовуваної для лікування ожиріння та інших захворювань. Інтерес електро-світлової ванни полягає в тому, що потіння настає вже при 27-28 градусах, що дає велику перевагу в сенсі досягнення лікувального ефекту навіть у таких осіб, які раніше не могли користуватися цим методом лікування. Потім оглянуті були кабінети для електризації, термопенетраціі, масажу, гідро-електричних і 4-камерних ванн. Слідом потім все піднялися на плоский дах курорту, звідки відкривається прекрасний вид на море. Тут же були оглянуті спеціальні приміщення для сонячних і повітряних ванн (геліо-і-аеро-терапія). Потім були оглянуті кімнати для пансіонерів курорту.
По закінченню огляду всього курорту запрошеним особам було запропоновано шампанське, причому проф. А. В. Корш промовив вітальне слово, в якому вказав на видатне значення для міста подібного роду установи і привітав ініціатора доктора І. Л. Тригера, а так само і власників курорту з прекрасно здійсненої ідеєю подібного рожа морського курорту і побажав йому подальшого розвитку і процвітання .
Лікарі залишалися на курорті до 6 години вечора.

Газета “Одесскія новости” №9376 от 9(22).06.1914.

Завідуючим курортом наприкінці 1914 – початку 1915 років був лікар по внутрішнім та нервовим хворобам Михайло (Міхель) Тимофійович Мандель, який мешкав у 1913 році у будинку М.А. Галагана на вул. Новосельського, 108 (тел. 16-41).

До революції морські ванни користувалися широкою популярністю, і були основою кожного курортного осередку в Одесі. Найбільш відомі ванни існували на Малому, Середньому та Великому Фонтанах, на Приморській вулиці та Переспу, а також в центрі міста. Ванний заклад І. Л. Трігера в архітектурному плані був найсучаснішим закладом в Одесі на початку Радянської влади не тільки завдяки пізньому часу будівництва, але і завдяки вимогам власнику цього закладу. Курорт складався з трьох будівель. Відомо лише розташування одної з них – вілли-пансіону на 40 номерів з ліфтом, бібліотекою та верандою.

Проект було виконано архітектором Р. А. Радбілем, творчість якого не вивчена достатнє добре. У 1913 році за його проектом був споруджений будинок Актарова на Катеринінській, 22, який мав дуже помірну кількість ліпних елементів.

Щодо назви курорту, то він названий Лермонтовським відповідно назві вулиці, що забезпечувало добрий орієнтир. У свою чергу Лермонтовська вулиця за проханням жителів вулиці у 1902 році була названа на честь відомого письменника М. Ю. Лермонтова. Таким чином Лермонтовський курорт також названий на честь М. Ю. Лермонтова.

Газета “Одесскія новости” №9380 от 13(26).06.1914

З захопленням влади більшовиками курорт було націоналізовано. В довіднику “Вся Одесса” 1925-го року видання сповіщається, що: “на курорті є санаторій-пансіонат, теплі морські ванни, прісні та вуглекислі ванни, душі морські та прісні, гідропатія, укутування, сонячний майданчик. При курорті є курзал та поліклініка по окремим спеціальностям”. У 1925 році завідувачем курорту був Н.В. Кожевников.

В 1930-х роках на фронтоні нового лікувального корпусу був розташований надпис: “НКОЗ УКУ УСРР Всеукраїнський інститут Курортознавства 18-ї річниці Жовтневої революції”, що означає, що санаторій був підпорядкований республіканському міністерському Інституту курортознавства (нині НДІ). Назва Лермонтовського санаторію, безумовно має своє походження від достатньо романтичної назви вулиці. Назва вулиці, в свою чергу, утворилася від Лермонтовського народного училища на Розі вулиць Бєлінського та, Великої Арнаутської, тобто навпроти кінця Лермонтовської вулиці. Лермонтовське училище на жаль було зруйноване в період Другої світової війни під час авіаналіту Luftwaffe. На місці училища нині розташований багатоповерховий будинок за адресою Велика Арнаутська, 2а/1.

До колишньої ділянки доктора Трігера були приєднані сусідні ділянки, у тому числі ділянки М.Ю. Лемме, К.Ю. Лемме, Ісаковича та Люлькимахера, М.К. Држевецької, М.К. Даховської, С.Ш. Бабджана. Частина Лермонтовської вулиці перед морськими ваннами стала центральною алеєю санаторію.

Практично на кожній ділянці була розташована якась споруда. До наших часів дійшов лише особняк К.Ю.Лемме (з боку Обсерваторного провулку) та одноповерховий флігель на ділянці С.Ш. Бабаджана.

Розташування санаторію у самого центру та наявність великої незабудованої території було обумовило пріоритетність розширення санаторію. Вже в 1927-му році за проектами архітектора Ф.А. Троупянського почали зводитися новий корпус інституту та їдальня. Навколо новоствореної території була створена огорожа з вхідною брамою. Пізніше, у 1937-му році  за проектом архітектора Л.М. Наркевич на центральній алеї був влаштований фонтан з черепахами.

Проекти нових корпусів знову ж були виконані за проектом Ф.А. Троупянським, який продовжував працювати за радянських часів архітектором Курортного управління. 1920-і роки були добою пошуків та експериментів, що відгукнулося в стильовому різноманітті проектів будівель Троупянського.

Триповерховий спальний корпус був побудований на колишній ділянці Ісаковича та Люлькемахера, яка не належала Тріггеру. Будівля споруджена у стилі модернізованого неокласицизму, який досягнув в цьому проекті переділу своєї умовності. Можливо, якщо б на теренах України Радянська влада не змогла б закріпитися, то саме у такому русі розвивалася одеська архітектурна школа. Спальний корпус не є окремою будівлею, а був споруджений як додатковий об’єм старого спального корпусу і не має окремого входу.

Двоповерховий лікувальний корпус був споруджений на колишній ділянці С.Ш Бабаджана з врахуванням панувавшого тоді на теренах Радянського союзу стилю конструктивізму, однак будинок вінчає фронтон в стилі модернізованого неокласицизму, а задня одноповерхова частина будівлі взагалі виконана суцільно в стилі модернізованого неокласицизму і за художніми методами подібна новому спальному корпусу.

Будівля їдальні 1920-х років не збереглась до наших часів і можливо була розташована праворуч від нового спального корпусу нижче дачі Лемме. На фото Luftwaffe на цьому місці була розташована велика будівля з круглим об’ємом.

На головній алеї до початку Другої світової війни залишалися опори електромережі 1910-х років – в ті часи це була частина Лермонтовської вулиці і опори імовірно використовувались для освітлення вулиці. За радянських часів алея закінчувалася сходами до узбережжя, але в другій половині ХХ ст. сходи були демонтовані.

На території санаторію окрім фонтана були розташовані різноманітні скульптури  радянського та дореволюційного походження. Скульптури імперських часів вірогідно були переміщені з територій особняків, інші – радянського походження. Особливо виділялась скульптурна група, яка зображувала сидячих на лаві Сталіна та Леніна. У другій половині ХХ ст. ця скульптура зникла. У другій половині ІІ-го ст. перед лікувальним корпусом влаштували невеликі сходи з парковими статуями левів обабіч сходів, леви вірогідно раніше були розташовані на ділянці деякого особняку. Вірогідно в 1950-і роки біля спальних корпусів була встановлена скульптура піонерки в стилі соцреалізму.  В 1962-му році на території ліворуч від брами було встановлено типовий бюст вченого І.П. Павлова. Ідентичний бюст встановлений також в інших місцях міста, наприклад в санаторії “Аркадія”.

У санаторії існувало спеціальне поштове відділення.

Під час другої світової війни під час авіаналітів були розрушені будівлі їдальні та дачі на ділянках по Євангелійському провулку 1 та 3 (нині ІІ-й лермонтовський провулок). Санаторій використовувався за призначенням румунським керівництвом і призначався для лікування військових.

Після війни до санаторію були приєднані ділянки К.Р. Паєвського на якій зберігся триповерховий будинок інженера Паєвського і ділянка С.М. Літовського. На ділянці Літовського (у господарчому дворі у західної межі ділянки) де розміщувався його завод збереглась конторська будівля, що була побудована на початку ХХ ст. За радянських часів дану споруду було переобладнано у котельну.

У 1950-х роках на колишній ділянці №1 по Євангелійському провулку яка також належала до революції Ісаковичу та Люлькимахеру була споруджена нова будівля їдальні. Можливо вона була виконана у 1955 році архітектором Г.Т. Закіяном, який у той час відновлював санаторні будівлі. Їдальня виконана в стилі неокласицизму. Вона є видовженою і розташована навпроти інших будівель санаторію уздовж головної алеї. Особливо виразним є масивний ризаліт у центрі.

Також у другій половині ХХ ст. на колишній ділянці Джавецбкої (Євангелійський пров., 3) було споруджено два нових невеликих двоповерхових спальних корпуси.

Санаторій відрізняється великою кількістю зразків архітектури і монументального мистецтва. Будівлі 1910-х та 1920-х років для свого часу були достатньо досконалими, причому будівлі 1920-х років уявляють собою достатньо незалежний місцевий погляд на розвиток архітектурного мистецтва.

1914 р.

“Вся Одесса”, 1925 р.

 

Загальний вигляд. 1930-і рр.

Фонтан Лермонтовського санаторію, арх. Л.М. Наркевич, 1937 р. Підпис під поштівкою: “Парк 5-го дома отдыха. 1931 г.”.

Фонтан Лермонтовського санаторію, арх. Л.М. Наркевич, 1937 р. Реконструкція, ІІ-а пол. ХХ ст. (датування фото невідоме).

Фонтан Лермонтовського санаторію, арх. Л.М. Наркевич, 1937 р. (датування фото невідоме).

Фонтан Лермонтовського санаторію, арх. Л.М. Наркевич, 1937 р. Реконструкція, ІІ-а пол. ХХ ст. (датування фото невідоме).

Головна алея санаторію.

Головна алея санаторію.

Скульптура Сталіна і Леніна. На задньому плані: огорожа санаторію і прибутковий будинок Е.Я. Меснера (1913 р.)

Вілла-пансіон Морського курорту, арх. М.І. Лінецький, 1914 р.

Колишній будинок К.Р. Паєвського. За радянських часів – лікувальний корпус санаторію.

Колишній  будинок Літовських. За радянських часів – котельна санаторію. Автор фото: Fly Fromoutside, джерело: archodessa.com (Публікація узгоджена з автором)

Флігель С.Ш. Бабаджана.

Спальний корпус Лермонтовського санаторію, дата спорудження невідома. Можливо І-а пол. 1920-х або 1930-і рр.

Лікувальний корпус Лермонтовського санаторію, арх. Ф.А. Троупянський, 1927-1928 рр.

Їдальня Лермонтовського санаторію, арх. Г.Т. Закіян, 1955 р.

Фонтан Лермонтовського санаторію, арх. Л.М. Наркевич, 1937 р. Реконструкція, ІІ пол ХХ ст.

Фонтан Лермонтовського санаторію, арх. Л.М. Наркевич, 1937 р. Реконструкція, ІІ пол ХХ ст.

Фонтан Лермонтовського санаторію, арх. Л.М. Наркевич, 1937 р. Реконструкція, ІІ пол ХХ ст.

Фонтан Лермонтовського санаторію, арх. Л.М. Наркевич, 1937 р. Реконструкція, ІІ пол ХХ ст.

Брама Лермонтовського санаторію, арх. Ф.А. Троупянський, 1927-1928 рр.

Скульптура “Римлянка”, сер. ХІХ ст.

Скульптура “Римлянка”, сер. ХІХ ст.

Скульптура “Римлянка”, сер. ХІХ ст.

Скульптурна група «Пастух і пастушка», ХІХ ст.

Скульптурна група «Пастух і пастушка», ХІХ ст.

Скульптурна група «Пастух і пастушка», ХІХ ст.

Скульптура «Діана, що купається», ІІ пол. ХІХ ст.

Скульптура «Діана, що купається», ІІ пол. ХІХ ст.

Скульптура «Діана, що купається», ІІ пол. ХІХ ст.

Чоловіча скульптура (можливо Діоніс), І пол. ХІХ ст.

Чоловіча скульптура (можливо Діоніс), І пол. ХІХ ст.

Скульптура піонерки

Скульптура піонерки

Пам’ятник вченому-фізіологу І. Павлову, 1962 р.

Лава, яка по ствердженням робітників є елементом скульптурної групи “Сталін та Ленін”.

Огорожа санаторію, яка відокремлює санаторій від схилу (відрізняється від основної огорожі).

Головна алея санаторію.

Джерело:

• Фотогалерея Odessastory (альбом:  “Лермонтовский переулок (Прокудинский переулок)“).