Блог Antique про архітектуру України

Авторський блог Antique про українську архітектуру

Київ. Особняк Я.Л. Полякова (1914 р.)

Posted by Antique на середа, 8 Серпень 2012 р. (12:13)

Особняк Я.Л. Полякова, арх. Ф.А. Троупянський, 1914 р., Михайла Грушевського вул., 22
Будинок на мапі: http://wikimapia.org/11786932/uk
Стиль: необароко.

Ліцензія: CC-BY-SA. Посилання на оригінал. Джерело: Wikimapia.org

За даними книги “О. Друг, Д. Малаков – Особняки Києва” велика ділянка, яка об’єднувала сучасні ділянки за адресами Грушевського вул., 20/1, Грушевського вул., 22, Липська, 2 та Липська, 4 належала наступним власникам:

1799-1833 рр. губернському предводителю дворянства Дем’яну Дем’яновичу Оболонському (особняк з дерева);

 1833- 1858 рр. генерал-лейтенанту Григорію Григоровичу Білоградському (прибудував до дерев’яного особняку мезонін).

1857 – 1861 рр. сестрі Білоградського Наталії Михайлівні Канєвської;

1861-1877 рр. члену міської управи Ф.В. Івсену;

З 1877-го року Т. Івсен (вдова Ф.В. Івсена) почала розпродавати ділянку по частинах. В 1891-му році ділянку по вулиці Грушевського за сучасним номером 22 придбав поручик у відставці Володимир Ілліч Миклашевський. В суму сплати також входив борг у Київському земельному банку. Автор цієї статті припускає, що Ф.В. Івсен у свій час отримав в банку суму, яку після його смерті не змогла сплатити Т. Івсен і тому значну частину ділянки прийшлось розпродати.
В свою чергу Міклашевський додатково витрачає гроші для перебудови особняку (переоздоблення інтер’єрів, обкладення особняку цеглою та багато інше). Для цього Міклашевський на рік бере гроші в борг у К.К. Пастеля, бере в борг під заставу майна гроші у О.М. Месняєва та збільшує свій борг у Земельному банку отримав від банку кредит на 19 років. Станом  на 1896-й рік Міклашевський сплачує всі вишенаведені борги. По меншій мірві до приходу до влади більшовиків ділянка мала адресу Олександрівська вул., 15. У ті роки вулиця Грушевського, яка Мала назву Олександрівської починалася від Московської вулиці і таким чином особняк мав непарний номер.

За даними довідників “Весь Киевъ” 1906 та 1907-х років видання В.І. Міклашевський продав ділянку лікарю та дворянину Якову Лазаровичу Полякову. Клара Полякова – дружина Я.Л. Полякова була донької відомого цукрозаводчика, єврея Льва Бродського. Після одруження Полякови проживали в особняку батька жінки Полякова за адресою Липська вул., 9. Поляков приймає участь у житті єврейської спільноти (з 1897-го року Я.Л. Поляков стає попечителем київської єврейської лікарні), долучається до керівництва бізнесу Бродьких.
В довіднику В.А. Тимофієнко “Зодчі України…” вказано, що особняк був побудований Ф.А. Троупянським в 1914-му році. В інших джерелах приблизно вказується будівництво особняку в 1910-х роках.
Троупянський міг бути знайомий з родиною Бродських тому що був архітектором при раді правління синагог в Одесі, а значить міг бути відомий одеській гілки євреїв Бродських. Також жінка Троупянського була сестрою Адольфа Мінкуса, який будував для Бродських в Києві і Одесі. І востаннє архітектори Мінкус і Троупянський побудували найбільший і найвищій будинок Києва прибутковий будинок Л.Б. Гінзбурга на Інститутській вулиці. Таким чином автор цієї статті притримується версії, що Лев Бродський міг Порадити Полякову саме архітектора Ф.А. Троупянського. В 1910-х роках Троупянський відійшов від застосування великої кількістю декору, його будинки в Одесі одні з самих раціоналістичних і можливо поступаються цьому тільки архітектору А.І. Гольцвурму. Однак на початку ХХ століття, коли Троупянський працював під керівництвом миколаївського архітектора А.Р. Рейхенберга, його проекти були достатньо еклектичними, а його керівник А.Р. Рейхенберг створив декілька будинків в стилі необароко. Особняк Якова Полякова було виконано в рококовій стилістиці, що було обумовлено розташованим поряд старовинним барочним Маріїнським палацом. Особняк створював певний зв’язок з палацом і можливо з самого початку був пофарбований у той же блакитній колір.  Асимметрия головного фасаду здійснюється за допомогою кутового об’єму-вежі з куполом, в цьому об’ємі також розташований головний вхід. Центр будинку виділений ризалітом, який завершується полігональним усіченим куполом. Обидва куполи вінчаються шпилями. Дуже цікавим є на перший погляд ретроспективний піддашок – він скляний в металевій рамі, що не дуже помітно, але є достатньо досконалим для свого часу. Окрім головного фасаду також оздоблений і північний фасад будинку, який розташований навпроти сусідньої ділянки під нинішнім №20 по вулиці Грушевського. Протилежний південний фасад, який теж розташований навпроти сусідньої ділянки виконаний у дусі фонової забудови початку ХХ ст. Автор цієї статті в якості однієї з версій припускає, що з початком Першої світової війни оздоблювальні роботи в особняку було ще не закінчено і деякі стіни так і залишились без декору. По іншій версії автора, в наслідок того ,що права частина головного фасаду була акцентована вежею відсутність оздоблення з боку сприймалось би як незакінчене рішення і тому виникла необхідність оздоблення північного бічного фасаду. На відміну від цього, лівий край фасаду сприймається як завершення будинку, тобто сила оздоблення зменшується до лівого краю фасаду і відсутність декору на бічному фасаді сприймається як логічний хід. Світ на це питання могли би пролити креслення цього будинку, які є напевно втрачені, в іншому випадку була би відома дата підписання креслень, тобто рік початку будівництва особняку.

Особняк Полякова був побудований з невеликим відступом від червоної лінії вулиці і відокремлений від тротуару неоарочною огорожею з вазами. Цікаво, що особняки №20 та №22 маєть однакову огорожу, про цей факт ні одно джерело не говорить, але, враховуючи об’єднання ділянок в радянській часи можливо, що особняк №20 також отримав ідентичну огорожу. На користь цієї версії свідчить зникнення в’їздної брами, нині на її місті проходить  така ж сама необарочна огорожа. На жаль старі ґрати були демонтовані, замість них встановлена глуха огорожа. Будинок має декілька приміщень, які розміщені уздовж головного фасаду і великий вишукано оздоблений зал в глибині особняку до якого можна потрапити з кожного з цих приміщень. Однак в книзі малакова сповіщається про те, що згаданий вигляд приміщень та планування були отримані після перепланування приміщень після Другої світової війни.

Через деякий час після будівництва Я.Л. Поляков продає свій особняк Ганна Івановна Попова, чоловік якої був крупним київським домовласником. Можливо, що на таку раптову продаж особняку зіграв початок першої світової війни. За даними довідників Весь Киевъ” вдалось встановити, що в 1913-му році ділянка ще належала Полякову.

З першим приходом більшовиків особняк опиняється в їх руках і в ньому відбуваються розстріли. За правління гетьмана Скоропадського в будинку жив і працював міністр фінансів гетьманату Антон Павлович Ржепецький. З остаточним приходом більшовиків будинок терміново зайняв ЦК КПБ(У). Вірогідно з 1920-го по 1934-й рік в будинку було розміщено Київську окружну дитячу рентгенологічну та фотогеліотерапевтичну станцію Охматдиту. Після переносу столиці Української СРР заклад знову віддали уряду і особняк став житловим будинком першого секретаря ЦК П.П. Постишева. 26-го лютого Постишева розстріляли, але вірогідно особняк все ще залишався у відомстві Управління справами ЦК КПБ(У). Після закінчення Другої світової війни в будинку розмістили Торгову палату. Пізніше в особняку влаштували урядову резиденцію, в якій також була розташована відомча їдальня, для чого в особняк було дещо переплановано, а оздоблення приміщень набуло більш пишних рис. Таке призначення будинку залишається і понині.

Особняк знаходиться дуже в доброму стані і зберіг автентичні дерев’яні віконні рами. Особняк унікальний зв’язком з Маріїнським палацом і прикладом звернення до історичних стилів, з притриманням відносної стилевої чистоти в добу пізнього модерну. Також будинок є одним з наймальовничих та вишуканих в Києві.

1930-і рр. (з книги О. Друг, Д. Малаков – Особняки Києва)

Фото Я.Л. Полякова (з книги О. Друг, Д. Малаков – Особняки Києва).

Фото К.Л. Полякової (з книги О. Друг, Д. Малаков – Особняки Києва).

Ліцензія: CC-BY-SA. Посилання на оригінал. Джерело:Wikimapia.org

Ліцензія: CC-BY-SA. Посилання на оригінал. Джерело:Wikimapia.org

Ліцензія: CC-BY-SA. Посилання на оригінал. Джерело:Wikimapia.org

 

Ліцензія: CC-BY-SA. Посилання на оригінал. Wikimapia.org

Джерела:

  • Ольга Друг, Дмитро Малаков – Особняки Києва. Київ, Кий, 2004 р. ISBN 966-7161-60-9
  • Тимофієнко Володимир Іванович. Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть: Біографічний довідник. Київ, 1999 р.
Advertisements

Якщо у вас є питання або ви бажаєте написати відгук, то, будь ласка. заповните форму:

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s