Одеса. Житловий будинок Товариства прикажчиків-євреїв на Троїцькій вул., 43а (1912-1914 рр.)

Житловий будинок Товариства прикажчиків-євреїв, арх. Ф.А. Троупянський, інж. Г.Л. Орпишевський, 1912-1914 рр., Троїцька вул., 43а

Будинок на мапі: http://wikimapia.org/14218571/uk/
Стиль: модернізований неокласицизм.

Відомі власники ділянки:

• до 1901 р. – П. Раллі (вірогідно Павло Степанович)
• 1900 – вірогідно до революції – Товариство прикажчиків-євреїв

Наприкінці ХІХ-ст в Російській імперії почали створюватися товариства прикажчиків, які по суті були профспілками торгових представників в магазинах. Стосунки між прикажчиками та їх роботодавцями бували з часом напруженими, іноді власники магазинів платили меншу зарплатню, ніж було домовлено. Таким чином товариства прикажчиків займались правовим захистом, надавали матеріальну допомогу та житло потерпілим прикажчикам. Однак для роботи таких товариств були потрібні значні кошти, які у ту добу можна було отримувати від здачі приміщень в оренду. У місті існували два товариства прикажчиків, які гуртували навколо себе працівників за релігійними віруваннями, а по суті за національністю. Вже в 1898-му році в місті існували товариства прикажчиків-християн та прикажчиків-євреїв. Тоді товариство прикажчиків євреїв розташовувалось на вулиці Осипова, 13 де був розташований молитовний будинок. Приблизно в 1900-му році товариство продало свою ділянку Англіканській спільноті, яка пізніше переобладнала молитовний будинок під Англіканську церкву (за даними путівника Г.Каранта).

Товариство прикажчиків-євреїв в свою чергу переїхало до придбаної у П. і М. Раллі ділянки на Троїцькій вул., 43, де до того була розташована Парова фабрика туалетного мила М.І. Сіркіса. Пілся переїзду Товариства архітектором А.Р. Рейхенбергом за участю архітектора при Раді духовного правління синагог та молитовних будинків Ф.А. Троупянського були побудовані для товариства будинок клубу та великий житловий триповерховий будинок. Невідома національність архітектора Арнольда Рейхенберга, але Ф.А. Троупянським був євреєм, а також займав посаду архітектора при Раді духовних правлінь синагог і молитовних будинків в Одесі. Таким чином Троупянський був достатньо відомий єврейській спільноті Одеси, що імовірно послужило вибором саме цього архітектора для виконання проекту нового будинку на той же ділянці на Троїцькій вулиці. Враховуючи особливості кварталу ділянка має невелику глибину, до того ж новий будинок зайняв тільки третину ділянки. Не зважаючи на таку малу щільність забудови існувала можливість добудови дворових крил, але архітектор не залишив технологічних виступів каменю на торцях дворових крил, що говорить про те, що добудову не планувалось здійснювати у найближчі роки. За даними В.А. Пилявського в будівництві приймав участь деякий інженер Г.Л. Орпишевський, про якого зовсім нічого не відомо. Вірогідно, що цей інженер виконував роль підрядника.

У 1912 році на ділянці працював ковбасний завод І.О. Луцького заснований у 1884 році. На заводі працювало чотири робітника, підприємство було обладнано двигуном у 4 к.с., а річний оборот складав 6000 рублів.

Новий прибутковий будинок П-подібний у плані, має чотири поверхи (три житлових та один торговельний), і складається з головного крила, що виходить на червону  лінію вулиці і невеликих задніх крил прибудованих торцем обабіч задньої стіни. У дворових крилах розмістилися службові приміщення та чорні сходи. На першому поверсі будинку  були розташовані приміщення під три крамниці, а на 2-4 поверхах було розташовано 12 квартир, по три на кожному поверсі. Таке розташування є достатньо щільним і вирогідно, що квартире мають не більше трьох чотирьох кімнат.

Фасади будинку були оздоблені в стилі пізнього модерну, причому у оздобленні поєднується раціональна і неокласична течії модерну. Головний фасад будинку симетричній і має малу кількість ліпних елементів і його зовнішній вигляд формується у більший степені хвилястим рельєфом дуже не глибокого центрального еркеру і фронтоном над ним та чіткими лініями  бічних ризалітів. У членуванні фасаду також приймають участь  площини оздоблені різними фактурами тиньку та рустом (тяги, лізени, фільонки), з цих елементів найбільшу виразність мають широкі тяги над вікнами третього та четвертого поверхів. Неокласична течія виражена як ліпними елементами – вінками з гірляндами так і арками на подвійних колонах, що обрамляють останній поверх бічних ризалітів. Ці елементи надають будівлі урочистий і величний вигляд. Подібну арку також можна спостерігати на житловому корпусі Лермонтовського курорту (арх. М.І. Лінецький, 1912 р.). Також подвійні колони, але в дещо іншій стилізації були застосовані в прибутковому будинку Ж. Наума (арх. Л.М. Чернигов, Я.С. Гольденберг, 1913 р.).

Цікаво виконані вікна в бічних ризалитах, віконні рами в них на 2-3 поверхах мають трапецоїдну форму, на четвертому поверсі в нішах створених вищезгаданими колонами влаштовані балкони, що прикрашені декоративною металевою огорожею. Для квартир 2-3 поверхів влаштовані балкони з металевою огорожею між ризалітами і центральним еркером. Цікаво, що металеві огорожі балконів 2-3 поверхів у дещо зміненому вигляді були застосовані А.Б. Мінкусом в будинку Шестопалів на Ніжинській вулиці (імовірно 1914 р.). Задні фасади виконані в раціоналістичній манері і гранчастими кутами нагадують виконані подібним чином дворові фасади будинків архітектора А.І. Гольцвурма. На подвір’я також виходять трапецоїдні балкони і таким чином кожна квартира мала два балкони. Додаткові балкони розташовані навіть на чорних сходах. Огорожі балконів виконані в стилі некласицизму з застосуванням мотивів дерева життя. Дворові фасади тиньковані фактурним тиньком і ледь прикрашені овальними медальйонами і поодинокими карнізами та тягами. Тяга між третім та четвертим поверхами, як і тяга під четвертим поверхов на головному фасаді пофарбованау неяскравий жовтий колір.
Парадний під’їзд будинку займає надмірно великий простір і урочисто оздоблений у стилі неокласицизму подібно іншому твору Ф.А. Троупянського – прибутковому будинку братів Тарнополь (1910-1911 рр.). Вхід до під’їзду розташований з боку вулиці, його вітражні двері виконані також у стилі модернізованого неокласицизму. Далі до другого поверху ведить два марші сходів вестибюлю та один марш головного обєму сходової клітки, причому вестибюль виконаний окремим об’ємом вишою у 1-2 поверхи і в наслідок цього права квартира другого поверху має менші розміри, а одно з її вікон виходить безпосередньо до вестибюля. Стелі вестибюлю, сходової клітки та дворового проїзду оздоблені однаковим чином, тобто ліпними квітками в кесонах. Зєднання вестибюлю та сходової клітки оздоблено аркою з ліпниною в кесонах. Огорожі сходів мають ідентичний огорожам фасадних балконам візерунок. По середині стіни останнього поверху проходить меандровий фриз, в неокласичній стилізації виконані і великі двостулкові двері квартир.

Після Жовтневої веволюції товариства прикажчиків були об’єднані в спілку радторгслужбовців.

Праворуч від житлового будинку розташований клуб Товариства прикажчиків-євреїв “Уніон”.

В лівому брандмауері влаштована ніша з додатковими вікнами, яка була зроблена з розрахунком на те, що замість сусідньої будівлі не буде побудована більш висока, яка би перекрила нішу.

Стовп, який захищав кути проїзду від транспортних засобів.

Стеля проїзду.

Вхід в під’їзд.

Вид з боку подвір’я.

Ліве крило.

Вид на двері під’їзду з тамбуру.

Стеля тамбуру.

Стеля вестибюлю під квартирою другого поверху.

Стеля вестибюлю.

Арка що з’єднує вестибюль та основний об’єм сходової клітки.

Вид з майданчика другого поверху.

Майданчик між другим та третім поверхами.

Останні марші сходів.

Стеля сходової клітки.

Меандровий фриз на стіні.

Розбиті мармурові ступені.

Джерела:

• Довідники “Вся Одесса” 1899-1914 рр.
• “Одесса, ея окрестности и курорты. Иллюстрированный путеводитель.” Одесса: Книгоиздательство г. Каранта, 1901 г.