Одеса. Підстанція трамвайної електромережі “Херсонська” (1914-1915 рр.)

Підстанція трамвайної електромережі “Херсонська”, арх. А.Б. Мінкус, 1914-1915 рр. Відновлення машинного залу, 1950-і рр. Балківська вул., 4

Комплекс на мапі: http://wikimapia.org/17915239/uk/

Стилі будівель: раціональний модерн, цегляний модерн.

У 1913 році почалося спорудження трамвайної лінії на Хаджибєєвський лиман та Пересип. Хоча на Пересипу планувалося спорудити електричну станцію, але за деяких причин електрика для пересипських ліній повинна була постачатися з подстанції. Місце для розташування майбутньої “Херсонської” підстанції Бельгійське анонімне товариство вибрало міську ділянку де було розташоване депо парового трамваю, причому будівельні роботи виконувались без дозволу на спорудження. Відсутність дозволу не перешкодила спорудити будівлі, з чого можна було зробити висновок, що іншого виходу з ситуації вже не існувало.

У лютому 1915 року відбулися приймальні роботи, причому комісія поставила вимогу: у якості компенсації за спорудження підстанції без дозволу Бельгійське товариство повинно було пустити додаткові вагони у 00:00 від міста до ліній “Ближні млини”, “Дальні млини”, “Середнефонтанська”, “Старокладовищна” і т.д., а також підсилило рух по лінії “Аркадія”, де взимку ходив з часовим інтервалом лише один вагон.

Аналогічна підстанція була відкрита на Середньому Фонтані і отримала назву “Аркадійська“, вона мала подібний вигляд із певними відмінностями у вигляді адміністративної споруди.

За даними дослідника Олександра Сандлера (Акт обследования Херсонской электроподстанции). підстанція складалася з:

• Машиний зал
• Двоповерховий житловий будинок (прим. авт.: одночасно адміністративний).
• Величезні стайні
• Ангар парового трамваю (у документі: сарай)
• декілька житлових приміщень

У згаданому акті датованому 13.11.1925 зазначено, що згадані житлові приміщення, стайні та ангар парового трамваю знаходяться у напівзруйнованому стані. Депо було занедбано, у ангарі зберігалося декілька старих вагонів (вірогідно конки) та два локомобіля.

Однак у поганому стані знаходився і машинний зал, який у наслідок зсуву ґрунту дав тріщину. Це не є дивним, тому що ділянка розташована у Балківського потоку і ґрунт у цьому місті є заболоченим. Такі особливості ділянки вочевидь були знайомі інженерам що здійснювали будівництво і можливо що саме у наслідок поганого ґрунту місто не надало дозвіл на використання своєї землі.

Витримка з документа:

Здание самой подстанции, т. е. машинного отделения, благодаря осадке почвы дало сильную трещину, более одного вершка, и по треснувшим на трещинах наклейкам видно, что осадка почвы продолжается, а посему серьёзно угрожает целостности машинного отделения. Даже в настоящее время часть стены аккумуляторной батареи, находящейся в подвальном помещении, настолько отстала, что держится только благодаря проводке. Правая сторона машинного отделения настолько осела, что пол принял волнообразное положение.

Після 1925 року територія підстанції була обнесена капитальною огорожею, а під час Другої світовой війни машинний корпус був зруйнований, не виключено, що тріщини також вплинули на ступінь його руйнації. У 1960-х роках залишки будівлі були використані для спорудження нового корпусу, з автентичної будівлі зберігся підвал, частина тамбуру і праве лучкове вікно. Тоді ж можливо були розібрані корпуси, що залишилися від депо парового трамваю.

У ІІ-й половині ХХ ст. у будівлях розмістили депо служби ремонту шляхів і будівель. Ще у 1990-х це було депо служби ремонту шляхів та будівель, але на початку 20о0-х роках депо було переведено до колишнього депо на Алексєєвської площі. Нині будівлі пустують.

Нині комплекс депо складається з двох будівель, житлової та виробничої. Окрім того на аерофотознімку 1944 видно ще декілька великих будівель. Скоріше за все у тих будівлях первісно розміщувались майстерні та депо, а вже потім, після того, як у 1940-х був зруйнований машинний зал підстанції, старі цеха знесли, і перебудували під депо колишній машинний зал. До того ж знесення Г-подібної будівлі на півдні комплексу скоріше за все пов’язано з реконструкцією Балківської вулиці у другій половині ХХ ст. На сучасному супутниковому знімку видно, що вулиця проходить по території, де була розташована Г-подібна будівля. Тоді ж зникли і містки над потоком, який пустили по підземному колектору.

Аерофото Luftwaffe, 1944 р. Видні місткі крізь потік.

Сучасне аерофото, поч. 2010-х рр.

Знімок з музею ОДЕТ, 1950-і рр. Велика подяка користувачу Trs за опубліковані знімки.

1. Адміністративно-житловий корпус, арх. А.Б. Мінкус, 1914-1915 рр.
Будівля на мапі: http://wikimapia.org/17915224/uk/
Стиль: раціональний модерн

Адміністративно-житлова будівля відноситься до типового проекту і схожа за оздобленням до інших адміністративних будівель спроектованих архітектором Адольфом Мінкусом для Бельгійського анонімного товариства. За зміненим проектом також був побудований адміністративний будинок великої підстанції на 9-й станції Фонтану. Будівля прямокутна, побудована з червоної цегли, а оздоблення виконано у вигляді площин вкритих цементом. Будинок орієнтований торцем (південним фасадом) у бік Балківської вулиці, на східному фасаді симетрично розташовано шість однакових вікон з балконом на другому поверсі, а на західному фасаді розташовані вікна різних розмірів. Два великих вікна першого та другого поверхів скоріше за все відносяться до сходової клітки. По центру на першому і другому поверсі розташовано по вікну невеликих розмірів. У лівій частині західного фасаду на обох поверхах розташовані вузькі подвійні вікна. Така конфігурація вікон західного фасади дозволяє зробити висновок, що на цю сторону виходять допоміжні приміщення, а на східний фасад виходять вікна канцелярій.

2. Виробничий корпус (колишній машинний зал), арх. А.Б. Мінкус, 1914-1915 рр. Відновлення, 1950-і рр.
Будівля на мапі: http://wikimapia.org/18132512/uk/
Стиль: цегляний модерн

Виробничій корпус на Балківській по певним ознакам первісно був ідентичний машинному залу (апаратній) підстанції на 9-й станції Фонтану, тобто корпус був виконаний у стилі цегляного модерну, фасади були побудовані з червоної непофарбованій цегли, а дах був односхилий. У підвалі були розташовані акумуляторні батареї. У 1925 році у фундаменті були знайдені тріщини, які скоріше за все виникли у наслідок спорудження будівлі на непридатному для того ґрунті.

Згідно з аерофотознімком Luftwaffe 1944-го року, від будівлі залишилася тільки східна стіна з тамбуром. По сучасним фото видно, що збереглись також і фундаменти будівлі. Після Другої світової війни корпус заново побудували на старому фундаменті із збереженням залишків стін. У нинішньому вигляді корпусу важко впізнати описану вище будівлю. У 1950-х роках вона була розширена, вкрита тиньком, нові бічні фасади отримали більш сучасні великі прямокутні вікна, був також перебудований тамбур, на даху на східному фасаді корпусу був встановлений низький неокласичний фронтон, якій був присутній на великої кількості будівель 1950-х часів. З елементів, що беруть свій початок у 1910-х роках зберігся закладений отвір вікна, що розташоване праворуч від тамбуру та фрагменти семи фільонок на південному фасаді.

Залишки фільонок з 1910-х років.

Праворуч від тамбуру розташоване закладене вікно, яке збереглось з часів будівництва корпусу у 1910-х роках.

Джерела:

• Малахов Валерий Павлович. Степаненко Борис Александрович. Одесса, 1900-1920. / Люди… События… Факты…. — Одесса: Издательство “Орtimum”, 2004. — 448с., 19 ил. — ISBN 966-8072-85-5
• Акт обследования Херсонской электроподстанции (13.11.1925). Сайт “Городской электротранспорт”.