Одеса. Тютюнова фабрика “Сини Ісаака Асвадурова” (1891 р.)

Тютюнова фабрика “Сини Ісаака Асвадурова”,  вірогідно арх. Л.Л. Влодек, 1891 р., Успенська вул., 66
Будинок на мапі
Стиль: неоренесанс.

Одним з найвідоміших виробників тютюну у на Південному березі Чорного моря Російської імперії було підприємство Асвадурових, яке було засноване у 1886-му році. Воно мало назву Торговий дім “Сини Ісаака Асвадурова” або “Сараган Ісакович Асвадуров и Ко”. Стосовно останньої назви вірогідно це було інше підприємство, яке мало ще одну назву “Брати Бабадагли” і розміщувалось у власному будинку на Рішельєвській вулиці.

На початку 1890-х років фабрика синів Асвадурова розиіщувалась на вулиці Буніна у будинку Кріони (Можливо будинок на вул. Буніна, 1). На фабриці працювало 92 робітника. Фабрика була обладнана одною паровою машиною у 6 к.с. Щорічно підприємство виробляло 3260 пудів курильного тютюну та 10 мільйонів 700 тис. цигарок на суму 103 тис. рублів. У 1891 році було споруджено новий корпус фабрики на власній ділянці Асвадурових на вул. Успенській, 66, поряд на Успенській вул., 60 було споруджено великий чотириповерховий будинок, а 1914-му році для одного з Асвадурових був побудований на розі Троїцької та Пушкінської один з найбільших прибуткових будинків Одеси.

Окрім тютюнової фабрики існувала фабрика сірників на Слобідці (знаходилась на Селище ім. Дзержинського), яка була придбана у 1902-му році у Ронігера і після реконструкції почала працювати з 1903 р. У довіднику В.А. Пилявского тютюнова фабрика Асвадурова вказана за адресою на Успенській,60, однак у довідниках вся Одеса вказано, що фабрика Асвадурових розміщувалась на Успенській, 66, яка також належала Асвадуровим. Ділянка на  Успенській вулиці 60 теж належала Асвадуровим, але ще на початку ХХ-го століття, на ділянці Асвадурова розміщувалась тютюнова фабрика синів Попова. Таким чином дані довідника Пилявського “Тютюнова фабрика, арх. Л.Л. Влодек, 1891 р.” відносяться до фабрики Асвадурова на Успенській вул., 66.

За даними В.А. Пилявського будівлі фабрики походять з 1850-х років і вірогідно це стосується характерного для І-ї половини ХІХ ст. головного будинку. На подвір’ї розташований двоповерховий Т-подібний виробничий корпус, який на бароковій манер розчленовано лопатками. Вікна другого поверху первісно прикрашали трикутні сандрики а вікна третього поверху прикрашали сандрики, що були викладені з червоної цегли. На жаль за радянських часів або за часів незалежної україни вони були демонтовані або заштукатурені. Аналогічні сандрики можна побачити у будинку Одеського автомобільного товариства на Гаванній вул., 3 (арх. вірог. Е.Я. Меснер, 1911 р. Друге подвір’я). Таким чином не виключено, що даний виробничий корпус було надбудовано у 1910-х роках третім поверхом, а за часів його спорудження Л.Л. Влодеком він міг мати лише два поверхи. За даними Олександра Сандлера у виробничій споруді встановлені металеві сходи з відтиском Яловіков, завод якого зачинився наприкінці ХІХ ст.

Наприкінці Дерибасівський вул., 16 з боку Катеринінської вулиці був влаштований фірмовий магазин, для якого у 1894 році з мармуру скульптором Л. Іоріні та архітектором О.Й. Бернардацці був виконаний вхідний портал магазину (портал зберігся до наших часів).

У липні 1905-го року відбувся двонедільний страйк всіх 350-и робітників фабрики, а у грудні того же року відбувся ще один страйк у якому приймало участь 30-ть робітників. У ті часи на підприємстві було вже 110 робітників.

Також на ділянці існувала хлібопекарня грека Пападакі.

У 1912 році на фабриці працювало 80 робітників. Фабрика була обладнана двома паровими машинами у 16 к.с. Щорічно підприємство виробляло 5 тисяч пудів продукції.

У 1919 році на ділянці розмістилась щетино-волосяна майстерня торгово-транспортної контори  Укрзовнішдержторгу (інша назва – майстерня кінського волосся). Згадка про майстерню зустрічається у довідниках 1924-1926 рр а можливо і інших. У довіднику 1930 підприємства Укрзовнішдержторгу не зазначені.

У 1974-х році фасад головного будинку був облицьований кахлями, і така переробка була частою у ті часи. Тоді ж була викладена зеленою кахлею дата “1919 – 1974 г.”, яка свідчила вказує на дату заснування підприємства і дату реконструкції. Фронтони залишились без змін. Не виключено, що реконструкція торкнулася не тільки фасаду, а була комплексною. За даними Олександра Сандлера у 1980-х роках у будинку розмыстилася Взуттэва фабрика, можливо у 1974 році була здійснена реконструкція саме для неї.

У 1990-х роках майстерня припинила своє існування а на ділянці розмістилася різноманітні торгівельні заклади і виробничо-ремонтна контора ТОВ “Альбатрос-Плюс”.

Реклама фабрики з путівника Г. Каранта на 1901 рік.

Реклама магазину з довіднику “Вся Одесса, 1910” Л.А. Лісянського.

 

Реклама з довіднику промисловості Російської Імперії, 1913 р.

 

За вуличним будинком добре видно дворовий корпус фабрики Асвадурових. Фото з дзвіниці Свято-успенського собору. Джерело: галерея odessastory.

Автор: malyutka_e, учасник форуму “Одесский форум”. Публікацію узгоджено з автором.

 

Джерела:

• Микола Володимирович Кобзар – Истории Одессы: «За спичками».
• Олег Губарь – 101 Вопрос об Одессе. Вопрос №39: Кто изобрёл папиросы “Salve” и “Казбек”. Газета Тиква №539 (44).
• Рабочее движение в России. 1895 – февраль 1917. Хроника, выпуск 1 – 1895 год.
• Старе фото з сайту odessastory.info
• Реклама з: “Одесса, ея окрестности и курорты. Иллюстрированный путеводитель Г.Каранта.”, 1901 р.