Одеса. Дім працелюбності пам’яті імператора Олександра ІІІ-го з цервою св. Миколая Чудотворця (1895-1897 рр.)

Дім працелюбності пам’яті імператора Олександра ІІІ-го, арх. В.О. Домбровський, Л.Л. Влодек, 1895-1897 рр. Пристосування під Хлібзавод, арх. Л.М. Чернігов, А.Н. Чічкін, поч. 1930-х рр., Одарія вул., 9
Церква св. Миколая Чудотворця Мірлікійського при Будинку працелюбності, арх. В.О. Домбровський, Л.Л. Влодек, 1896-1897 р. Відновлення: 1992 р., Одарія вул., 9

Стиль притулку: неороманський.
Стиль церкви: псевдоросійський.

Наприкінці ХІХ ст. у місті виникло багато різноманітних притулків. На цій хвилі благодійності Одеське товариство піклування незаможних у 1895-му році вирішило побудувати Виробничий заклад для вбогих, де вони могли за рахунок своєї праці заробити гроші, отримати їжу та нічліг. Але грошей у товариства не вистачало. Тодішній градоначальник адмірал-лейтенант П.А. Зеленой виділив пустопорожню ділянку на Пересипі у розгалуженні залізничних гілок. Це місце було ізольоване від інших будинків Пересипі та не було до того придбано жодним покупцем, але для благодійного закладу було у самий раз. Для майбутнього притулку у місті знайшлись гроші у розмірі 60000 р., які залишилися від зборів для безробітних у 1892-му році. Окрім цього для Будинку працелюбності були організовані нові збори яких було цілком достатньо будівництва (були отримані також пожертви у якості будівельних матеріалів) і таким чином залишки від зборів знову не були використані. Однак це мало певний сенс, тому що ці гроші зберігались у банку і з них отримувались проценти.

Замовлення на проект було отримано архітекторами Львом Влодеком і Владиславом Домбровським. Лев Влодек займав посаду архітектора при міському градоначальнику і вже будував благодійні споруди та й мав великий досвід у будівництві будівель різноманітного призначення. Владислав Домбровський на той час був техніком будівельного відділення Міської управи, мав певний досвід у будівництві споруд і у ті часи приймав участь у будівництві Головпоштамту.Курирував будівництвом купець П.І. Степанов, який також побудував церкву Діму працелюбності за свої кошти. Церква була закладена архієпископом Іустином  28 жовтня 1896-го року, і ним же освячена у 20 жовтня 1897-го року після закінчення будівництва.  У тому же 1897-му закінчилося будівництво будівлі Діму працелюбності, хоча деякі її приміщення почали використовуватись ще рік до того, а 15 травня 1899 р. була відкрита щойно побудована пекарня. Дещо пізніше був споруджений будинок пральні.

Будівля Діму працелюбності місткістю на 350 чоловік була виконана у традиційному для споруд такого типу цегляному стилі неороманського напряму. Центральна частина будинку мала два поверхи а два бічних крила мали один поверх. Також у будинку є напівпідвал. У високому щипці будинку у великому круглому отворі були розташовані годинники. Із зворотнього боку будівлі влаштований аналогічний фасад.

Будівля церкви виконана у псевдоросійському стилі і відноситься до типу четверик на четверику. На верхньому четверику розташована п’ятиглава композиція, ще одна глава розташована над вівтарною частиною.  Можливість орієнтації вівтаря на схід була відсутня , апсида розташована у Південно-східному напрямку. На фасадах будинку розташовані хрести, які, можливо підкреслюють благодійність закладу. У фасаді з боку вулиці розташована аркада вікон, що скоріше притаманна ренесансному стилю, ніж російському.

Для ефективного керування Домом працелюбності було створено Піклувальне товариство Діма працелюбності. Відомо, що у 1910-му році головою товариства був полковник граф Павло Павлович Шувалов.

За часів Жовтневої революції у будинку у 1917-1918 рр. жив один з організаторів Червоної гвардії у м. Одесі А.В. Трофімов відомий, як “дід Трофім” та містилась профспілка металістів і штаб Червоної гвардії Пересипського району міста Одеси.

У міжвоєнний період на території колишнього закладу була влаштована поліклініка №3, Дитконсультація та аптека №3 (вказані у довіднику “Вся Одесса”, 1930).

Після Жовтневої революції у 1925-му році на базі пекарні що була перебудована, створений Хлібозавод №1 ім. Горького до складу якого увійшов і головний будинок Дому працелюбності. Завод міг виробляти до 70 тонн хлібу. Після революції церква була зачинена, а за часів Другої світової війни була знову відкрита. Під час нової антирелігійної кампанії храм був зачинений у 1961-му році і тоді у ньому був влаштований склад. Тоді церква втратила деякі елементи оздоблення, бані. Пізніше у церкві містилась Дитяча юнацько-спортивна школа №6 та житлові квартири. У 1992-му році храм був відновлений і почав використовуватися за первісним призначенням. Нині храм св. Миколи Чудотворця Мірлікійського працює тільки у суботу, неділю та у святкові дні.

Будинок Працелюбності і досі розташований на території Хлібзаводу №1, він руйнується і виглядає занедбаним. Територія заводу огороджена цегляним забором і таким чином перший поверх будинку не видно з вулиці.

Джерело: Г. Карант – Одесса, её окрестности и курорты, 1901 г.

1954 р. Вид з протилежного боку.

Дворовий фасад будівлі також зберігся, але стан у цілому не кращій, ніж після подриву у 1941 році.

Церква св. Миколая Чудотворця Мірлікійського при Будинку працелюбності, арх. В.О. Домбровський, Л.Л. Влодек, 1896-1897 р. Відновлення: 1992 р.

Джерела:

• Фотогаллерея Odessastory (альбом: Лесная улица (Одария)).
• Газета “Одеський Листок”. Стаття: “Павел Цаудер. Дом трудолюбия”.
• Сайт Православие.ua. Стаття: “Свято-Никольский храм (возле Пересыпи)“.
• Сайт AllBiz. Стаття: “История предприятия Одесский каравай, ОАО им. Э.Г. Касьянова (хлебозавод № 4)“.
• И.В. Арутюнова, Н.Н. Мотырева. Указатель памятников и памятных мест по городу Одессе. Одесса: ФЛП “Фридман А.С.”, 2011. – 140 с. ISBN 966-96-181-X-8