Одеса. Будинок С. Б. Вольф на Ковальській вулиці (1913-1914 рр.)

Будинок Софії Боруховни Вольф, арх. А. І. Гольцвурм, 1913 – 1914 рр., Ковальська вул., 52 / Успенська вул., 74

Стиль: ретроспективізм.

Цей будинок у Переліку пам’яток місцевого значення Одеси помилково вказаний, у якості будинку Трандафілової. Згідно з довідниками “Вся Одесса”  у період 1899 – 1911 рр., а імовірно, що і раніше 1899, ділянка належала Х. та С. Вольфам. У довіднику “Вся Торгово-Промышленная Одесса” за 1914 рік ділянка вже належить С.Б. Вольф. Також на ділянці мешкав Хаїм Гершкович (Гамшейович) Вольф. Ділянка же Трандафілової знаходиться поряд, під №50, де побудований будинок, що належить до епохи еклектики.

У серпні 1913 року було затверджено проект п’ятиповерхового будинку та флігелів для Софії Боруховни Вольф. Автором проекту був А. І. Гольцвурм, він же дав підписку про нагляд. Ще у 1990-х роках на фасаді існувала автентична таблиця з ім’ям архітектора. На початку 1914 року Хаъм Гершкович Вольф отримав новий дозвіл на зберігання будматеріалів на тротуарі і таким чином споруда була закінчена у 1914 році.

Моісей Хаїмович Вольф – власник миловарного заводу на Комітетській вул., 5 (тел. 18-28). У 1913-му році згаданий Вольф проживав у квартирі будинку на Тираспольській вул., 12, однак у статті “Виталий Амурский, Евгений Голубовский – У печали лицо не детское” (див. джерела) вказано,  що у газеті “Одесскія новости” за 4 лютого 1918 року (за старим стилем) сповіщається наступне:

В квартиру владельца мыловаренного завода Вольфа, проживающего в собственном доме номер 52 по Кузнечной улице, был совершен в пятницу вооруженный налет.  В это утро, когда прислуга открыла дверь черного хода, чтобы выйти во двор, в квартиру ворвались вооруженные грабители в числе шести человек. Часть из них была в черных масках и все вооружены были револьверами. Связав прислугу и угрожая убить ее, если она начнет кричать, налетчики вбежали в комнату.  Семья Вольфа была еще в постели. Угрожая револьверами и угрожая убить их, налетчики согнали всех в одну комнату. Сына Вольфа налетчики заставили открыть несгораемую кассу, из которой похитили несколько сот рублей и ценные документы. Затем налетчики вскрыли все хранилища и забрали золото и серебро. Любопытно, что налетчики, оставляя квартиру, захватили с собой ключи от кассы.

Таким чином у 1918-року у однієї з квартир будинку на Ковальській вул., 54 проживав Моісей Вольф. Вірогідно він переїхав з Тираспольській у 1914 році, коли було закінчено спорудження даного будинку. Однак не з’ясовано, чи був він у статті згаданий у якості власника, або сина, якщо припустити, що Хаїм Вольф міг бути ще живим.

У каталозі “Брами Одеси” (изд. “ФОП Фрідман О.С.”, Одеса, 2010), де на сторінці 285 у коментарі до креслення брами будинку повідомляється, що на будинку була встановлена таблиця, на якій був вказаний архітектор А.І. Гольцбурм (орфографія збережена, але безумовно, що літера “в” погано читалась). На таблиці також були вказані роки побудови 1913-1914. Про рік побудови – 1914-й також розказав автору один з мешканців цього будинку, який нічого не знав про таблицю – можливо він на неї не звертав уваги, жителі будинків часто не помічають деякі цікаві деталі, які бачать кожен день.
Ділянка Вольф розташована між двома вулицями, Ковальською та Успенською, причому на Успенській вулицю також виходить будинок під власним номером Успенська вул., 74. Ця стара будівля могла бути побудована ще у середині ХІХ ст, але у роки нового будівництва на ділянці Вольф була реконструйована. Про неї є запис у довіднику Пилявського, але адреса вказана невірно, навіть в іншому кварталі і боці вулиці.

Один з жителів будинку розповів, що спочатку був реконструйований старий двоповерховий флігель, потім зведені дворові флігеля, а 1914-му році будівництво закінчилося спорудженням головного будинку.  Одну з квартир на другому поверсі займав інженер Шляхів сполучень. Із статті Ю. Парамонова “Кузнечная улица” стає відомим, що і сам власник будинку С.Б. Вольф мешкав у ньому. С.Б. Вольф також була промисловцем, власником миловарного заводу. Однак у довіднику “Вся Торгово-промышленная Одесса” за 1914-й рік та довіднику “Вся Одеса” за 1910-й рік серед власників миловарних заводів вказаний М.Є. Вольф, завод або контора якого були розташовані на Калантаєвській вул., 5.

Ділянка трепецоїдної форми орієнтована широкою частиною у бік Ковальській вулиці, а більш широкою у бік Успенській вулиці. Як було згадано вище будинок, що виходить на Успенську вулицю достатньо старої побудови. Він двоповерховий з трикутними та лучковими сандріками, що перемежаються. Мансардний житловий поверх будинку міг бути влаштований як у 1913- му році так і раніше. Ліва частина будинку дала осадку і знаходиться у не дуже доброму стані. З боку подвір’я під час реконструкції 1913-го року фасади були вкриті цементним тиньком на манер нових флігелів, можливо, що також здійснили перепланування – по меншої мірі сходи у під’їздах були замінені, встановлені металеві сходи з огорожею, що часто використовувалась за часів модерну, і власне, Гольцвурмом.

Головний п’ятиповерховий будинок П-Подібний  у плані, до нього прибудовано два чотириповерхових флігеля. Будинок декорований у зверненні до  північноєвропейського модерну. Фронтон виконаний у стилі модернізованого бароко, декор у фільонках виглядає еклектично,  лавр у ліпнині нагадує сецесіон. Особливо пригортає увагу фриз з смарагдових керамічних кахлів який чудово поєднується з сірим цементним тиньком фасаду. Хоча будинок один з самих високих у Одесі і не дуже широкий, але за допомогою пілястрів у простінках фасад убуло надане вертикальне членування, за рахунок цього будинок здається ще більш високим, тягнеться у вишу. На вуличному фасаді не зберігся жоден автентичний балкон, вони всі замінені за радянських часів.  Перший поверх будинку має торговельне призначення, з кожного боку від проїзду розташовано дві крамниці. Зліва від брами є залишки кріплення, яке може бути місцем колишнього розташування рекламної таблиці архітектора А.І. Гольцвурма. Автентична брама була демонтована у 2010-му році. Стара брама не працювала багата часу і жителі потрапляли до подвір’ї скрізь  вестибюль під’їзду у якому є свій окремий вихід до подвір’я, але іноді деякі жителі міста використовували вестибюль як туалет і необхідно було щось робити з брамою. Але був вибраний самий легкий спосіб до подолання проблеми – автентична брама була демонтована, хоча необхідно було її відремонтувати, замість неї встановлена зовсім інша нова брама, відповідно двері під’їзду були зачинені, встановлений домофон. Автентичні двері під’їзду також збереглись тільки на кресленнях та фото (у автора статті відсутні).

З боку подвір’я будинок прикрашений різного рода фільонками, рустований на рівні перших двох поверхів, т.е. цілком ідентично житловому флігелю Фюмель. Збереглись деякі автентичні огорожі дворових балконів, які виконані у стилі геометричного модерну з наданням лінії “удар батога” на кінцям вертикальних прутів. На кінцях крил головного будинку розташовані чорні сходи до яких прибудовані два флігеля. Лівий флігель не дуже просторий, що пов’язано з несиметричною формою ділянки – лівий її бік менше ніж правий. У якості під їзда лівого флігеля були використані чорні сходи головного будинку. Це не дуже зручно, службовий під’їзд дуже тісний і квартирні двері вузькі. Самі сходи виконані  з металу і ідентичні  тим, що встановлені в двоповерховому будинку на Успенській вулиці. Правий флігель довше і має свій власний просторий під’їзд у лівому боці.

Під’їзд головного будинку оздоблений найкращим чином, у тамбурі на стінах розташовані лізени з лавровими вінками, підлога першого повурху вкрита сіро-білою кахлею, а на інших – мармуровими плитами, огорожа сходів не унікальна, але вибрана одна з самих вдалих декоративних моделей того часу. Такі огорожі з’явилась також на  будинках 1913-го року побудови у архітекторів В.І Прохаскі та А.С. Пантпулова.

Двері виконані у неокласичному стилі, з різними накладками, які мають риси притаманні саме архітектору А.І Гольцвурму, спрощена версія дверей також використана у будинку Шихмана. Деякі жителі замінили двері на нові, які приблизно повторюють мотиви попередніх. Це не так і погано, хоча ж стрічку на вінках все ж таки можна було і не перекидати до нижньої частини вінка. Стіни первісно були потиньковані венеційським тиньком, можливо двокольоровим, за радянських часів, як звичайно, стіни були пофарбовані поверх тиньку. На останньому поверсі один з власників планував побудувати мансарду, навіть почав здійснювати деякі роботи, але будувати мансарду не дозволили і роботи припинились. Можливо як свідок цих подій виступає стеля під’їзду, з якої зняли тиньк. Серед втрачених елементів також слід нагадати вікна під’їзду, які були замінені на метало-пластикові вікна без урахування автентичного візерунку рами попередніх.

Також на замовлення Хаїма Гершковича Вольфа за проектом все того ж архітектора А.І. Гольцвурма було споруджено триповерховий будинок на Розумовській вул.. 33 з можливістю розширення споруди.

Будинок на Успенській вул., 74

Дворовий фасад будинку на Успенській вул., 74:

Будинок по Ковальській вул., 52:

Одна з крамниць

Брама. Креслення Олега Лугового

Автентична брама, що була демонтована у 2010-му році.

Сучасна брама

Фрамуга брами

Можливо це залишки кріплення рекламної таблиці архітектора А.І. Гольцвурма

Двері під’їзду. Креслення Олега Лугового.

Автор фото: Володимир Георгійович Нікітенко, 1970-і рр.

Вхід до будинку. Двері не автентичні.

Фрамуга під’їзду

Проїзд до подвір’я:

Вигляд з подвір’я на головний будинок та лівий бічний флігель:

Дворовий фасад будинку на Ковальській вул., 52:

Лівий флігель:

Під’їзд лівого флігеля / чорний хід:

 

Правий флігель:

Вид з подвір’я у бік будинку на Успенській вул.. 74

Оздоблення дворових фасадів:

Під’їзд будинку на Ковальській вул., 52

Оздоблення вестибюлю нагадує оздоблення дворового проїзду будинку І.К. Коріман.

Підлога першого поверху вкрита кахлями, наступні – мармуровими плитами

Подібна огорода використана у будинку Караїмського товариства (ар. А. С. Панпулов, 1913 р.)

Огорожа втратила деяку частину лементів

Стеля сходової клітки

Під фарбою проглядає автентичне оздоблення стін – венеційська шпатлівка.

Існує вирогідність, що на місці цього лифта був іншій, часів Імперії.

У будинку на Пантелеймонівській вул., 32 встановлена спрощена версія цих дверей.

Деякі жителі встановили нові двері, які наближені до автентичного дизайну.

Посилання:

• Ю. Парамонов. “Кузнечная улица”. Сайт Ю. Парамонова “Об Одессе С любовью”, 23.04.2010.
• Каталог “Брами Одеси”. Упорядник О.М. Луговий. Одесса: ФОП “Фрідман О.С.”, 2010 р. ISBN 966-96181-9-8
• Стаття: Виталий Амурский, Евгений Голубовский. “У печали лицо не детское” на сайті художньо публіцістичного проекту “Другие берега”.