Блог Antique про архітектуру України

Авторський блог Antique про українську архітектуру

Одеса. Будинок Е. С. Вернетти на Ясній вул., 10 (1912 р.)

Posted by Antique на Четвер, 10 Листопада 2011 р. (01:56)

Будинок Ернста Септимовича Вернетти, арх. А. Б. Мінкус, 1912 р., Ясна вул., 10
Y8jYLqT

Будинок на плані OSM
Стиль: фінський романтизм (т. з. північний модерн).
Охоронний статус: Щойно виявлена пам’ятка архітектури.

Упорядники переліку пам’яток архітектури Одеси помилково вказали у якості власника будинку – Біляєву, однак за планом Віськовського за довідником “Вся торгово-промышленная Одесса” за 1914 р. вказаний власник Ернест Септимович Вернетта – той самий, для якого у 1905 році на вулиці Ніжинській, 52 був побудований архітектором А.Б. Мінкусом інший прибутковий будинок. Біляєвій ж належала ділянка у створі якій розташований південній кінець Ясної вулиці. Справжній ж власник будинку, Е. С. Вернетта був одним з синів скульптора Септімія Вернетти, італійця за походженням (що було характерно для представників даної професії у Одесі). На початку ХХ ст. на замовлення Е. С. Вернетта було побудовано декілька прибуткових будинків у Одесі.
Ділянка, де розташований будинок знаходиться у одному з тих нових кварталів кінця ХІХ – поч. ХХ ст., що виникли завдяки ініціативи власників деяких значних за площею ділянок. Дача “Відрада”, що належала Халайджогло приблизно наприкінці 1880-х була розподілена на рівні ділянки, прокладені вулиці – останні тривалий час залишались у власности родини Халайджогло. Неспішно з’являлися нові будинки, але на початку ХХ ст. будівництво більш пожвавилось, коли життя біля моря, нестача коштовних квартир у місті і мала щільність забудови стала цінуватися більше. Окремою особливістю цього району було розташування споруд у глибині ділянок, але даний будинок не відповідає загальному правилу і споруджений з невеликим відступом від вулиці.

Е. С. Вернетта придбав ділянку на колишній дачі не пізніше початку 1910 року, коли вже ця адреса згадується також і у якості місця проживання. Таким чином на ділянці вже існував будинок, але на жаль ніяких відомостей про його будівництво у обласному архіві знайти не вдалось. Що сталося з попереднім будинком також невідомо – чи був він розібраний, або його конструкції використовувались при спорудженні наявного будинку. Вже після того, яку сучасна споруда була побудована Ернест Вернетта не поселився у ньому, а переїхав до брата у родовий будинок Вернетт на Соборній площі, де також знаходилась скульптурна майстерня Вернетти.

Будинок Е. С. Вернетти має незвичний вигляд, що пов’язано з масивністю споруди – споруда сірого кольору оштукатурена під “шубу”, майже без декору, з величезними лоджіями і елементами неокласицизму, ренесансу та фінського романтизму. Також масивності додало необхідність пониження верхнього поверху, будинок за первісним планом передбачався більш високим, але Вернета вже після затвердження плану наблизів будинок до лінії забудови вулиці, що порушило одеські будівельні норми (співвідношення висоти фасаду і ширини вулиці більше не відповідало допустимому). Це було помічено і Вернетті прийшлося перезатвердити плани із урахуванням зміни відстані. Нагляд над будівництвом здійснював А. Б. Мінкус, однак вирішення сходової клітки та дверей носять явні риси притаманні архітектору М.І. Лінецькому, до того ж Мінкус мешкав на ділянці Рабиновичів на Французькому бульварі, 11, де у тому же самому 1912 році Лінецький спорудив два зблоковані будинки. Певний дисонанс привносять вікна другого поверху із лучковими склепіннями, які перемежаються з прямокутними вікнами, на сусідніх поверхах, також незрозуміла відсутність оздоблення на третьому поверсі, на відміну від інших поверхів.

За конструктивним вирішенням головного фасаду будинок має прототип – у якості північного фасаду найбільшого київського будинку, який також належав Л. Б. Гінзбургу і був спроектований у 1910-му році архітекторами А. Б. Мінкусом та Ф.А. Троупянським. Будинок Гінзбурга був зруйнований у 1940-х роках, але будинок Вернетти у Одесі дозволяє частково відчути сувору атмосферу київського будинку, що витала Києві на перетині вулиць Хрещатика та Інститутської.

Особливим композиційним елементом є глибокі лоджії великої площі, які первісно не були заскленні і таким чином будинок, мабуть, сприймався не так важко, як нині. Сучасні же ремонти частково зіпсували вигляд. На останньому поверсі лоджії закінчувались балконами, подібно еркерам будинку Рабіновича на Французькому бульварі, 11б та Раухвергера. На даху над балконами розташовані прямокутні фронтони, які є дещо схожими до фронтонів будинку Раухвергера (арх. М. І. Лінецький, 1912 р.). Центральна частина будинку виділена ризалітом, якій закінчується бароковим щипцем. Під дахом розташований руст з імітацією фактури каменю, подібний фронтон та руст притаманні фінському романтизму та німецькому ретроспективізму. Вхід до будинку оформлений у вигляді неокласичного порталу, двері порталу зберегли свої грати (подібні двері можна зустріти у іншому творі А. Б. Мінкуса – будинку Блюмберга на Преображенській (1910 – 1912 рр.).

Дворовий фасад будинку не має ліпного декору, він достатньо масивний, з широким ризалітом. Може подібність до ренесансних палаццо обумовила вирішення вікон сходової клітки чорного ходу у вигляді венеційських вікон. У вікнах і дотепер збереглися вітражі з т.з. венеційського скла. У парадному під’їзді сходи обладнані огорожею, яка раніше була використана у будинку Рабіновіча на Французькому бульварі, 11б (арх. М. І. Лінецький, 1910 р.) однак така уніфікація привела до того, що сходи та фасад виконані не у єдиному дусі. У порівнянні двері квартир були адаптовані до загального оздоблення будинку, різновиди квартирних дверей у будинку Рабіновича (арх. М. І. Лінецький, 1912 р.), будинку Бакош (арх. М. І. Лінецький, 1914 р.) були суміщені та додані елементи декору.

Під вікнами будинку був влаштований палісадник огороджений автентичною огорожею у стилі модерну.

Необхідно підкреслити, що з всіх власників лише власник лівої квартири на третьому поверсі залишив лоджію незаскленою або перебудованою (по даним жительки цього району власник свідомо відмовився від засклення з метою збереження вигляду).

На початку ХХІ ст. власник правої квартири четвертого поверху влаштував над квартирою мансарду, значно перебудував лоджію і балкон із боку подвір’я, що значно погіршило вигляд будинку,  також залив стяжкою дерев’яні перекриття.

10 червня 2020 обвалився правий передній кут будинку з лоджіями і кімнатами. Виявилось, що у останній час у стіні були тріщини, а за день до того жителі чули тріск, і тому виїхали з будинку до того, як він зруйнувався.

Київ. Вид на північне крило будинку Л.М. Гінзбурга у Києві з перехрестя вулиць Інститутської та Хрещатика.

квітень 2019 року

 

 

Правий кут будинку, який рухнув 10.06.2020

 

Бароковий щипець

 

 

 

Всередині – вікна службових сходів і вхід до них

 

 

Якщо у вас є питання або ви бажаєте написати відгук, то, будь ласка. заповните форму:

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s