Одеса. Прибутковий будинок М.Д. Луцького (1902-1903 рр.)

Прибутковий будинок М. Д. Луцького, проект: М. І. Лінецький, нагляд: С. С. Гальперсон, 1902 – 1903 рр., Маразліївська  вул., 2 / пров. Нахімова, 1

Будинок на мапі: http://wikimapia.org/14869125/uk
Стиль: орнаментальний модерн.

Як і попередній будинок М.С. Грінберга, будинок на Маразліївській є вишуканим твором мистецтва. Будинок великих розмірів займає кутову ділянку між  Маразліївською вулицею та провулком Нахімова. Згідно з адресними книгами “Вся Одесса” у кінці ХІХ ст. ділянка належала Соломону Бродському, у 1899 М. Д. Луцький (M.D. Lutzky) подав прохання на спорудження триповерхового будинку за проектом М. І. Лінецького, а технічний нагляд повинний був здійснювати А. Е. Шейнс, тому що Лінецький право на будівництво не мав. Однак за невідомих обставин (можливо процес придбання ділянки затримався) у 1902 році Луцький подав на затвердження новий проект будинку, причому було зазначено, що пустопорожня ділянка аридбається у її тодішнього власника А, І. Фальц-Фейна. У довіднику “Вся Одесса”, 1902-1903, М.Д. Луцький вказаний у переліку спеціалістів у області архітектури за адресою Маразліївській вул., 2, також у 1900 році за даною адресою розміщувалась канцелярія консульства США, таким чином вірогідна дана ділянка не була цілком пустопорожньою і на неї до нового будівництва вже існувала споруда.

Будинок закінчений у 1903 році був однією з перших споруд у стилі модерну, мав вишуканий вигляд і значні розміри, він навіть потрапив до журналу Зодчій, № 23 від 8.06.1903, С. 293, де окрім стислого опису були опубліковані фотографія та план поверху.

У 1903-му році ділянку з щойно збудованим будинком придбав  О.В. Фон-Бессєр. У довіднику “Вся Одесса” 1904-1905 та у всіх наступних виданнях М.Д. Луцький не згадується зовсім. Таким чином можна зробити висновок, що Луцький або вмер, або по якимось несподіваним причинам продав ділянку і виїхав з міста. Інше важко припустити, тому, що будинок є дуже коштовним і продати його вигідно було би важко, враховуючи тогочасний спад попиту на житло у Одесі. У довіднику “Вся Одесса”, 1908 власником ділянки вкаханий Є. А. Фон-Бессер.

У межах 1909 – 1910-х років ділянку придбав Григорій Еммануїлович Фукельман, який жив у будинку М.І. Варшавського на вул. Жуковського, 31.

Відразу після спорудження будинку одну з квартир придбав ватажок дворянства Одеського повіту, колезький радник, барон Михайло Олександрович Рено (31.03.1861 – 10.02.1932). У 1902 році він працював на посаді голови Земської управи (Пантелеймонівська вул., 17). У 1905 році він був головою Дворянської опіки та головою Одеської повітової по військової повинності присутності. Також М.О. Рено володів дачею на Французькому бульварі, 15 де у 1911 році за проектом архітектора В.І. Прохаски був споруджений новий особняк.

Ділянка на Маразліївській коштувала не дешево і у ті часи більшість будинків на вулиці уявляли собою міські особняки самих заможних людей міста. Ділянка серед таких сусідів і з видом на єдиний парк міста коштувала дуже дорого. Окрім того, що сам по собі будинок у чотири поверхи був спорудою не дешевою слід додати те, що ексклюзивне розташування серед гарних будівель диктувало свої умови – будинок повинен був мати вишуканий вигляд. На часи побудови будинок мав найсучасніший вигляд – у стилі модерну були декоровані не тільки фасади, але й інтер’єри сходової клітки (та ймовірно квартир). В ті часи Новий стиль тільки освоювався, перші модернові будинки були побудований у той же самий рік, що і будинок Луцького. Цікаво, що будинок Вольфа на розі Ковальської та Успенської вулиць, який був побудований В.А. Домбровським та Я.М. Пономаренко має дуже схожі форми та стиль декорування, наче обидва будинки будував один архітектор. У якості версії можна вважати. що між архітекторами був певний обмін досвідом.

Хоч будинок Луцького суцільно виконаний у стилі модерну, в загальній його течії, однак подих попередніх стилів незначно відобразився на деяких елементах, таких, як форми віконних отворів, огорожі сходів, налічники вікон першого поверху, барокові вази на даху (втрачені),  різьблені віконні рами, а також оздоблення дворових фасадів. Однак вищеназвані елементи втрачаються серед великого різноманіття модернового декору, який царює на зовнішніх фасадах будинку. На жаль будинок втратив деяку частину своїх елементів, що видно при зрівнянні зі старим фото, насамперед це дві фігури орлів, що стояли на верху кутових пілонів, подібним чином вищезгаданий будинок на Ковальській мав профіль орла з металу між двома пілонами (також втрачено).  Втрачені і барочні вази (ці елементи були зроблені у пластиці модерну), а з маскаронів залишилося тільки частина, причому з боку Маразліївської втрачені всі маскарони останнього четвертого поверху. Всі балкони втратили свої пілони, окрім верхнього кутового, і ті знаходяться нині у зіпсованому вигляді. Однак приємно бачити те, що металеві елементи огорож були збережені і з’єднані між собою металевими елементами. На першому поверсі була розташована крамниця і будинок мав відповідне вирішення фасаду у тому місці, але нині воно закрито прибудовою або знищено. За фотознімком Dmitri Grunhauser, користувача facebook (див. джерела) перекриття будинку було виготовлено з цегли заводу Клебса та Гросмана. Даний завод був розташований на Жеваховій горі і не згадується у довідниках вся Одесса, починаючи з випуску 1901 року, тобто завод вірогідно припинив існування у 1900-му році.

У журналі “Зодчій”, № 23 від 8.06.1903, С. 293 наведений такий опис будинку:

Домъ И. Д. Луцкаго въ Одессѣ.
Проектъ М. И. Линнецкаго.

Доходный домъ М. Д. Луцкаго съ барскими квартирами помѣшается на углу Маразліевской улицы и Барятинскаго переулка съ видомъ на море. Домъ построенъ въ новомъ стилѣ, въ три этажа, съ высокимъ цоколемъ со стороны Маразліевской улицы и въ четыре съ подваломъ со стороны Барятинскаго переулка. Отопленіе дома центральное паровое низкаго давленія. Освѣщеніе электрическое.

Матеріаломъ для постройки послужили мѣстный кирпичъ и известнякъ. Стоимость съ землёю приблизительно 230,000 рублей. Доходу ожидается до 20,000 р.

Будинок має трапецоїдну форму традиційному для кутових будинків  одеського модерну і як подібні можна визначити будівлі на Ковальській вул., 54, Лермонтовському пров., 9 та Канатній вул., 40 / Троїцькій. Обидва бічних крила мають подібне вирішення, також у кожному крилі розташовано по сходовій клітці, однак у крилі з боку Маразліївської вхід до сходовій клітки розташованій на фасаді, що було акцентовано архітекторами за допомогою композиції додаткового ризаліту та балконів по вертикальній вісі входу. Над цим входом розташований також картуш з вензелем. Первісно маскарони були над кожним вікном і  складали ряд. На третьому поверсі лише деякі вікна були оздоблені маскаронами але вікна на відміну від четвертого поверху мають ліпні сандрики, поверхом нижче горизонтальний руст стає більш важким, а  замість сандриків використовуються замкові камені з ліпними прикрасами рослинного характеру. Перший поверх оздоблений стрічковим рустом, який складається з двох широких профілів.

Дворові фасади виконані із застосуванням декоративних форм цегляного стилю, балкони, що виходять у бік подвір’я мають еклектичний візерунок.  У подвір’ї привертають  увагу два півкруглих кутових ризалити  лівого крила (східний дворовий фасад), таким чином частина квартир має цікаве нетипове планування (слід зауважити, що подібний ризаліт має сусідній будинок під №4, побудований архітектором Ю. М. Дмитренко).

Оздоблення фасадів знайшло продовження у сходових клітках, особливо у клітці з боку Маразліївській, яка має прикрашений маскаронами тамбур, різноманітні різьблені  двері і рами вікон у стилі модерн, а мозаїчні підлоги прикрашені рамками різного візерунку.  Аналогічні двері під’їзду (у арці) та вікна кутової сходової клітки є ідентичні таким у будинку Є. Я. Менделевича на Маразліївській, 28, який вірогідно у той же час був реконструйований М. І. Лінецьким.

Якщо ліпні рамки на стінах тамбуру  теж мають модернові візерунки, то рамки основного об’єму виконані у класичному стилі, відлуння якого виявляється у еклектичних огорожах сходів. Цей тип огорожі був поширений саме у часи раннього модерну та пізньої еклектики і не менше, ніж десять будинків обладнані ними. Під’їзд правого крила, вхід до якого знаходиться у дворовому проїзді оздоблений дуже стримано (хоч можна припустити, що первісно він мав подібне оздоблення подібне вище описаному. У невеликому тамбурі є лише дві пари маскаронів під стелею, які пізніше булі застосовані М. І. Лінецьким у будинку на Нежинській вул., 66.

Джерело: Журнал “Зодчій”, 23. 8.VI.1903, л. 31.

Журнал “Зодчій”, № 23 від 8.06.1903, С. 293

Джерело: Журнал “Зодчій”, 23. 8.VI.1903, л. 31.

Цей балкон зберіг свої кам’яні пілони.

У балкону , що розташований поверхом нижче пілони відсутні, але металеві елементи збережені і з’єднані у одне ціле.

Один з балконів з боку Маразліївської

Балкон третього поверху з боку провулка Нахімова, центральна композиція – автентична.

Неавтентична огорожа балкону зібрана з різнорідних сходових балясин та балконної огорожі ХІХ-ст.

Ряд маскаронів на фасаді з боку провулка.

Ніша другого поверху з боку Маразліївської

Східний дворовий фасад

Південний дворовий фасад

Західний дворовий фасад

Північний дворовий фасад

Вхід у крило на Маразліївській

Автентичні двері (демонтовані у 2012 році).

Приблизна копія автентичних дверей.

Двері до однієї з квартир першого поверху, вхід розташованій у дворовому проїзді.

Підїзд з боку Маразліївській вулиці

Сходи такого візерунка використовували з 1880-х років до середини першої декади ХХ-го століття, як в еклектичних будинках, так і будинках раннього орнаментального модерну.

Первісно пофарбовані двері були очищені від фарби.

Джерела:

• Повідомлення Dmitri Grunhauser, користувача facebook у групі “Одесса, которую я помню” (стосовно цегли).
• Стаття: Сергій Котелко. Французский бульвар, 15. Авторський краєзнавчий блог Сергія Котелко.

Реклама