Одеса. Будинок Разі (І пол. ХІХ ст. 1880-і рр., 1898 р.)

Будинок Разі, І-а пол. ХІХ ст.  Реконструкція, арх. Ф.Й. Колович, імовірно 1880-і рр., Реконструкція. арх. вірогідно М.Г. Рейнгерц, 1898 р., Троїцька вул., 2 / Маразліївська вул., 50
Будинок на мапі: http://wikimapia.org/15947109/uk
Стиль: еклектика, необароко.

Атрибутація будинку проведена автором цього блогу.

Відомі власники ділянки

• сер. ХІХ ст. – Разі
• кін. ХІХ ст. – 1901-1903 рр. – Г. Романенко
• 1901-1903 рр. – вірогідно до Жовтневої революції – Самуїл Семенович Мангубі

Первісно будинок був виконаний у стилі класицизму, фасад його був прикрашений прямим сандріками. по вулиці Троїцькій будинок займав лише  простір від кута до подвір’я. У 1880-х або у 1898 році будинок було реконструйовано, над брамою і ліворуч було прибудовано крило, а сам будинок було розкішно оздоблено у стилі еклектики з основними декоративними елементами у стилі бароко. До нашого часу зберігся люнет над брамою , на якому встановлено дату 1898 р. (за даними Ю. Парамонова), що може вказувати на час отримання будинком необарочного декору або зміну власника. За знімками Юрія Парамонова по меншій мірі у одному з під’їздів збереглись автентичні сходи, двері між вестибюлем та сходовою кліткою, а на подвір’ї присутній оголовок водозбірної цистерни.

На початку ХХ ст. будинок вже належав Г. Романенко, а потім Самуїлу Мангубі, який жив у однієї з квартир ще одного власного будинку на Тираспольській вул., 12. Будинок на Троїцькій вулиці вірогідно також використовувався у якості прибуткового.

На початку 1904 року у будинку розміщувалось Португальське консульство, у будинку проживав його консул Альфред Йосипович Де Ріва і секретар Георгій Карлович Ріва. Вже наприкінці 1905 року Португальске консульство розміщувалось у будинку на Ланжеронівській вул., 3, а А. Й. Ріва мешкав у будинку на Єврейській вул., 14.

Окрім того у будинку була розташована хірургічна клініка доктора Г.С Сева, яка була за часів ПСВ (Першої Світової Війни) перетворена жінкою Одеського градоначальника Л.С. Сосновською у лазарет для поранених офіцерів №2 Дамського комітету Червоного хреста. Про те також свідчить фото, яке було зроблено під час поїздки до Одеси 15 квітня 1915 року російського імператора Миколи ІІ-го.

У 1917-му році письменник Валенин Катаєв, який у ті часи був військовим, лікувався в наслідок поранень отриманих на фронті. У своїй повісті “Зимовий вітер” він так описав будинок, однак у творі він для більшого ефекту вказав у якості власника Бліженського, ділянка якого знаходилася через дорогу від лазарету (Троїцька вул., 1):

…И вот в один прекрасный день Петя проснулся от колокольного звона. Звон этот — сильный, красивый — влетал в комнату, заставляя дрожать цельные зеркальные стекла больших высоких окон и колебаться кремовые шторы, ярко освещенные солнцем. …………..Петя в один миг все вспомнил и стал самим собой, то есть раненым офицером, которого вчера вечером привезли сюда в удобном санитарном автомобиле со станции Одесса-порт, куда пришел поезд Красного Креста восемнадцать-бис. Здесь, в офицерском лазарете, ему прежде всего хорошенько прочистили сильно нагноившуюся рану, сделали хорошую сухую перевязку, затем постригли, побрили, вымыли в горячей ванне прозрачным глицериновым мылом № 4711 знаменитой фирмы Келер, от которого так приятно, немного кисленько, почти по-девичьи пахло чистотой, культурной, глубоко мирной жизнью, и наконец отвезли на носилках с колесиками в палату. Там его положили на упругий пружинный матрац, покрытый свежей, накрахмаленной, скользкой простыней, и едва он почувствовал под отяжелевшей головой холодную, хрустящую наволочку с перламутровыми пуговицами, как тут же заснул мертвым сном, забыв все на свете. Теперь за окнами так громко звонили колокола, что Пете казалось, будто эти тяжелые, звучные колокола находятся тут же, в комнате, вместе с голубым куполом и золотым крестом колокольни, вместе с густо-синим сентябрьским небом и белыми круглыми облаками. Вдоль стен стояли три кровати со спящими офицерами. Посредине находился стол, а на нем в стеклянном кувшине — большой букет осенних астр, тугих, чешуйчатых и круглых, как овощи. Это был букет общий…………Петя сквозь приспущенные ресницы увидел близко за окном то самое, что с такой точностью предсказал ему колокольный звон: купола монастыря, сверкающие на солнце золотые кресты, густо-синее небо с белыми, еще совсем летними облаками. Значит, он находится возле Александровского парка, на Маразлиевской улице, против Троицкого монастыря, в особняке Ближенского, занятом теперь под офицерский лазарет.

 

Після зайняття міста румунськими військами у 1941 році будинок на маразліївській вул., 42 було підірвано, з чим вірогідно і пов’язане отримання будинком Разі значних пошкоджень. Після війни у рамках відновлення був не дуже акуратно надбудований третій поверх, а вікна напівпідвального поверху були замуровані. Можливо з метою зберігання коштів відмовились від відновлення втраченої частини декору і для симетрії демонтували той, що залишився. Не зіпсували тільки композицію над аркою брами.

Також в будинку з 1978 р. по 1990 р. жив письменник Олександр Батров, про що свідчить меморіальна таблиця, однак сам будинок не є зареєстрованою пам’яткою історії.

Щодо авторства будинку, то автор цього блогу на підставі великої степені схожості огорож сходів будинку Мангубі та будинку  Ашкеназі на Князівській вул., 8 (арх. М.Г. Рейнгерц, 1893), схожості лучкових сандриків, а також схожості стиля декорування з проектами М.Г, Рейнгерца того часу вважає, що автором будинку С.С. Мангубі є архітектор Маврікій Іванович Рейнгерц.

Будинок до реконструкції 1898 року. Тоді будинок з боку Троїцької займав простір від кута до брами.

Вид з боку Маразліївської під час відвідування лазарету Миколою ІІ-им  14 квітня 1915 року.

Вид з боку Маразліївської вулиці.

Вид з боку Троїцької вулиці.

Вид з боку Троїцької вулиці.

Вид з боку Троїцької вулиці.

Джерела:

• Ева Краснова, Анатолий Дроздовский – Вокруг одной старинной открытки. Газета “Всемирные одесские новости”  №1 (78) март, 2001 г.
• Власний сайт Юрія Парамонова “Заметки дилетанта”. Стаття: “Троицкая улица. От улицы Маразлиевской до улицы Канатной“.
• Стаття у російськомовній Вікіпедії. “Высочайшие посещения Одессы“.