Блог Antique про архітектуру України

Авторський блог Antique про українську архітектуру

Одеса. Житловий комплекс І-го товариства квартироспіввласників на вул. Пироговській, 3 (1911-1913 рр.)

Posted by Antique на неділя, 17 Липень 2011 р. (22:03)

Житловий комплекс І-го товариства квартироспіввласників, арх. Я. М. Пономаренко, 1911-1913 рр., Пироговська вул., 3 / Семінарська вул., 4
Комплекс на мапі: http://wikimapia.org/14998290/uk/
Стиль: український модерн.
Охоронний статус: щойно виявлена пам’ятка архітектури (рішення Одеського облвиконкому № 480 від 15.08.1985 р.) та історії (рішення Одеського облвиконкому№ 381 від 27.07.1971 р.)

Відомі власники ділянки:

  • кін. ХІХ ст. – 1911 р.  – Рено Іванович Фук та Р. Вількенс
  • 1911 р. – до Жовтневої революції – І-е товариство квартироспіввласників

Житлові комплекси у Одесі з’явилися ще наприкінці ХІХ ст. Перші житлові комплекси будувались на благодійні кошти Павла Ямчитского та Овсея Когана  для бідних жителів міста. у 1901-му році з’явився відомчий комплекс будинків для викладацького складу Кадетського корпусу на 4-й станції великофонтанської лінії. Першим відомим комплексом для більш заможних жителів міста був комплекс котеджів Євгенії Бодаревської на Пироговській вул., що виник на початку 1900-х років. Він не випадково виник на півні від щільної забудови Одеси, майже 100 років південний напрямок буде основним напрямом розбудови для міста.

У роки революцій будівництво у місті  майже припинилося і новий період активного будівництва починається  з 1910-року. Так у 1910 році виникло Товариство влаштування та облаштування селища “Садопомога”, яке зайнялося спорудженням котеджного міста-саду на 5-ї станції Великофонтанської лінії парового трамваю.

У 1910-році також виникло Товариство будинкоспіввласників, яке збиралося у квартирі голови протоієрея Олександрівської церкви при 4-й гімназії Євсея Фадійовича Новіка у шляхетному будинку родини відомого друкаря Є.Ф. Фесенка на вул. Отрадній, 6.

4-а гімназія була розташована у дуже вишуканій будівлі на Пушкінській вул., 9, яка первісно була палацом Абази (арх. Л.Ц. Оттон, 1856-1858 рр.). Нині у будинку розташований музей Західного та Східного мистецтва. Є.Ф. Новік також викладав закон Божій у даній гімназії, у комерційному училищі Г.Ф. Файга (Єлісаветинська вул., 5) та повивально-фельдшерському училищі доктора В.А. Говорова (Будинок О.П. Руссова, Софіївська вул., 9),  а також працював екзаменатором по закону Божому у дослідній комісії Одеського навчального округу (Будинок Берти Григорівни Кац, Дідріхсона вул., 3).

Членами правління також були:

  • товариш голови доктор медицини Іван Митракович Луценко (Будинок Марії Ісидорівни Семерії та Матильди Ісидорівни Дубенської, Пастера вул., 52)
  • Секретар Василь Гергійович Крікопуло (Будинок Одеського міського кредитного товариства, Дальницька вул., 27)
  • Скарбничий Аркадій Леопольдович Шутинський (Будинок страхового товариства “Росія”, Дерибасівська вул., 10)

У довіднику “Вся Одесса”, 1911 видавництва “Одеські новини” подається такий опис діяльності товариства:

Заснувалось з метою придбання у власність будинків, для досягнення можливості вигідно користуватися окремими зручними, гігієнічно влаштованими квартирами. Членами можуть бути повнолітні особи обох статей, за виключенням осіб, що піддалися обмеженню прав за судом. При вступі вносять: а) вступних 25 р. і б) 35% коштовності придбаної частки у майні товариства; інші 65% з причетними на них % сплачуються щомісячними внесками.

У 1911 році було споруджено житловий комплекс за нинішньою адресою Італійський бульвар,11 за проектом архітектора С.А. Ландесмана та інженера М.І. Незнаєва.

У тому же році у Рено івановича Фука було придбано велику ділянку на Пироговській вулиці і 30 травня 1911 року на неї було закладено чотириповерховий житловий комплекс. У 1912 році товариство Будинкоспіввласників змінило назву на Товариство квартироспіввласників, тоді вже було споруджено два корпуси, а ще чотири корпуси були у стані будівництва. Вірогідно двома спорудженими корпусами були будинок по червоної лінії Пироговської вулиці та один з дворових корпусів  у якому оселилася родина Катаєвих, а один з її члені відомий письменник Валентин Катаєв зазначив, що з його вікон відкривався вигляд на корпуси, що будувалися, а на подвір’ї грали діти з більш коштовного корпусу. У 1912 році по образу першого кредитного товариства також було засноване ІІ-е кредитне товариство, яке викупило сусідню ділянку №5 і почало спорудження аналогічного 7-ми корпусного комплексу у  ІІІ-му кварталі 1912 року, яке не встигли закінчити до початку Першої світової війни.

Комплекс І-го кредитного товариства було виконано у стилі українського модерну в одеській інтерпретації із застосуванням методів раціонального модерну. Автором комплексу у переліку пам’ятників вказаний архітектор-художник Яків Матвійович Пономаренко, який викладав у Одеському художньому училищі. За його проектами було споруджено незначну кількість будівель і не виключено, що даний комплекс він розробив у співавторстві. Комплекс складається з шести будинків, два з яких виходять на вулиці Семинарську та Пироговську. Інші уявляють собою двосекційні будинки, що з’єднані тандемно. На ділянці комплекса також залишилася дача Рено Івановича Фука.

В. Катаєв з родиною жив у одному з дворових корпусі у квартирі №56. Письменик гадує цей будинок у своїх творах “Юнацький роман” та “Сухий лиман” і можливо що в деяких інших теж.

У результаті вивчення цих джерел стало відомо що закінчення будівництва було поетапним. сім’я Катаєвих заселилась у один з перших побудованих будинків. З вікон їх квартири на останньому четвертому поверху било видно море, поки у протилежних корпусів були побудовані лише перші поверхи. Письменник пише, що у шостому корпусі жили заможні люди, імовірно, що це головний будинок, який виходив фасадом на Пироговську вулицю. У подвір’ї комплексу був влаштований басейн з червоними рибками та фонтан. Вікна сходових клітин були “венеційськими”, тобто з різнокольоровими сегментами – це було популярне до революції. Колір вікон був зелений, Катаєв підкреслює це, але нині вони коричневого кольору про який так незадоволено говорив письменник. Коли головний будинок мав ворота, вони теж мали квітковий мотив з соняшниками, але ворота не збереглись.

Також у будинку жила дочка архітектора Пономаренко, який збудував цей та сусідній комплекс.

Цитата з Юнацького роману:

…Вместо цинковой ванны – блестящая мальцевская. Всегда горячая вода. Электрическое освещение. Блестящие паркетные полы, источавшие запах свежего дуба и желтой мастики. Двери и венецианские окна были окрашены не обычной уныло коричневой блестящей краской наемных квартир, а бледно зеленой, матовой, свойственной новому стилю бельэпок, то есть прекрасной эпохе начала ХХ века. Вместо кафельных печей квартиру обогревали коленчатые радиаторы пароводяного отопления, окрашенные в тот же бледно зеленый матовый декадентский цвет. Старая висячая керосиновая лампа в столовой, несколько напоминавшая своим белым куполом медузу, была переделана на электрическую. А новенькие бронзовые бра на стенах очень ярко светились своими молочно радужными тюльпанами с ввинченными в них полуваттными электрическими лампочками марки «осрам», что никак не соответствовало маленькому провинциальному буфетику, круглому обеденному столу, венским стульям и железным кроватям.

Цитата №2:

…дом был новый. Его отстроили полгода назад, осенью, и он был первым из шести других корпусов общества квартировладельцев, которые еще строились и стояли в лесах, запачканных кирпичной пылью и потеками известки. Корпуса эти строились на пустыре, на окраине города, против военного госпиталя, где некогда работал сам Пирогов, недалеко от моря, в той местности, где уже начинались дачи и казармы.

        Поздней осенью и зимой здесь было холодно, пустынно, и северный ветер нордост дул в желтые, еще не оштукатуренные ракушниковые стены, посвистывая и вереща в новых кирпичных трубах, а с нашего четвертого этажа через неоконченные постройки, за голыми садами еле виднелся кусочек штормового моря.

        Когда же наваливало ненадежного южного снега, то и совсем становилось скучно. Знакомых поблизости не было. Город казался недоступно далеким. В новой квартире еще не было уюта. Электрические лампочки горели нестерпимо ярко. Веселых жарких печек не было, их заменили чугунные батареи, и всюду стоял еще не выветрившийся запах масляной краски»…

        Шесть корпусов, расположенных как кости домино, – два против двух и по краям поперек еще по одному, так что в середине между ними получился длинный двор с газонами, цветниками, стриженым кустарником, совсем молоденькими, как тросточки, липками и посредине с круглым бассейном с фонтанчиком и даже золотыми рыбками.

        Шестой корпус заселялся состоятельными семьями. Нарядные дети играли во дворе в мяч и ловили ясеневыми рапирами легкие кружки серсо. Мимо вас могла проехать на роликах стройная девочка, казавшаяся несколько выше, чем была на самом деле.

        В последний корпус въехала семья полковника ЗаряЗаряницкого, в первый же день войны произведенного в генералмайоры и назначенного командиром той артиллерийской бригады, где я впоследствии служил вольноопределяющимся.

Цитата з очерку “Сухий лиман”:

Среди барышень нашего дома имелась одна очень хорошенькая блондиночка с нежным польским лицом, всегда носившая розовое платье. Розовое ей шло. Она была дочкой архитектора, построившего дома общества квартировладельцев в несколько декадентском стиле украинского модерна с высокими западноевропейскими черепичными крышами, салатно-зелеными рамами окон со скошенными верхними углами и коваными решетчатыми воротами, украшенными большими железными подсолнечниками.

У 1913 році будинку серед інших жили:

  • Олександр Аркадійович Абакумов, скарбнчий І-го товариства квартироспіввласників
  • А.Д. Карцев у квартирі №3, який працював представником акційного товариства Тихоокеанських морських промислів С. Грушецький і Ко на півдні Російської імперії (Рішельєвська вул., 9а).
  • Ер. Лів. Тобідзе. Працівник рибного промислу С.Ф. Грушецького (Офісна будівля Азовсько-донського банку, Рішельєвська вул., 9а)
  • художник В.С. Бальц
  • ординатор Пропедевтичної хірургічної клініки хірург Василь Гаврилович Баришников. Ця приватна клініка розміщувалась у однієї з палат старої міської лікарні у Валіховському пров., 3 і могла прийняти 16 осіб. Операції здійснював Костянтин Петрович Серапін.
  • надвірний радник Фелікс Домінікович Бискупський. Викладач Художнього училища (Преображенська вул., 14), викладач математики жіночої гімназії Ю. Шилейко та М. Ріхтер (Будинок Едуарда Карловича Рінк-Вагнера, Коблевська вул., 40).
  • Гаврило Іванович Блажков
  • Іван Іванович Варшавський
  • С.Д. Веліканова. Класний наглядач жіночої гімназії Є.С. Пашковської (Будинок Єлизавети Миколаївни Краснокутської, Пастера вул., 42).
  • надвірний радник Петро Васильович Катаєв. Викладач у Військовому училищі (Італійський бул., 3), викладач у сирітському провулку Гладкова (Успенська вул., 2), викладач географії у Єпархіальному жіночому училищі (Успенська вул., 4), викладач Школи десятників будівельного діла (вул. Князівська, 1).
  • Валентин Петрович Катаєв
  • Євген Петрович Катаєв (після Жовтневої революції – Євген Петрович Петров)
  • Марк Володимирович Койре
  • Микола Дмитрович Лескевич. Член І-го товариства квартироспівласників.
  • статський радник, ординатор, професор Василь Миколайович Мочульський. Викладач Новоросійського університету (Дворянська вул., 2).
  • Ніна Петрівна Покровська (тел. 37-62).
  • Олександр Васильович Покровський
  • Олег Захарович Пономарев. Викладач жіночої гімназії Н.А. Бутович (Будинок Костянтина Єгоровича Скачкова, Дворянська вул., 32).
  • генерал-майор Григорій Васильович Путята. Викладач військового училища (Італійський бул.)
  • Є.Г. Путята. Викладачка вищих жіночих курсів (Торгова вул. ,17)
  • Олексій Михайлович Тарасевич. В.О. інспектора реального училища В.А. Жуковського (Будинок Лазаря Наумовича Рубінштейна, Пастера вул., 26).
  • Єлизавета Михайлівна Тарасевич. Викладач жіночої гімназії Н.А. Бутович (Будинок Костянтина Єгоровича Скачкова,Дворянська вул., 32), викладач географії у жіночій гімназії Ю.А. Соколової (Будинок Сергія Васильовича Левашова, Катеринінська пл., 7).
  • Статський радник Михайло Данилович Тарасевич. Викладач школи при духовній семінарії (вул. Канатна, 99), член єпархіального Свято-Андріївського братства (вул. Канатна, 99), член правління Іустинського піклувательства (квартира голови протоієрея К. Бречкевича, вул. Канатна, 99).
  • Юлій Федорович Фукс. Працівник торгового дому “Шретер Н.А. і Ко” (Будинок М.А. Шретера, вул. Пушкінська, 33), який займався постачанням вантажівок,  паперу Фінляндської паперової спілки та Таммерфордської паперової фабрики, вілл і лопат фірми “Бредт А. і К”. з Віттена, шведських нафтових двигунів “Робур”, дубильних речовин марки “Дюбокс” братів Мюльграбен з Риги, колоніальних товарів Лондонської фірми “Патерсон, Сімонс і Ко”, крохмаль гофманських крохмальних фабрик АО “Зальпуфлен”, покрівельного матеріалу Г.Г. Гюбнер смоляних заводів у Ризі, масла Санкт-петербурзького товариства Російських парових маслоробень, машин товариства “Лепп і Вальман” з Олександрівська (Запоріжжя), машин Віл. Штоля з Торгау, хімічних товарів Невського стеаринового товариства та Петербурзького хімічного заводу В.А. Шумахера, продукції власного виробництва Сільсько-господарських засобів. Також торговий дім був представником страхового товариства від нещасних випадків “Дбайливість”.

У 1925 році у будинку мешкав архітектор управління окружного інженера при Одеському Виконкомі Фрідріх Едуардович Кюнер. До революції він мав завння громадського інженера і на початку ХХ століття створив чимало гарних житлових будинків.

У комплексі також було розташовано по меншій мірі два торговельних заклади:

  • торговий дім “Подольський Н. і Ко”, який займалося постачанням вин барона В.Р. Штейгеля, Д.Л. Філатова, кавказького виноробства “Санітас”, В.Н. Клюй, франко-російського товариства виноробства Реймс-Одеса, лондонського товариства “Альянс”, горілчаного заводу І. Блехера.
  • М’ясна крамниця Миколи Дмитрієва

У 1926 році за даною адресою розміщувалась крамниця №8Транспортного споживного товариства Одесського відділу південно-західних залізниць. У 1929 році крамниця мала назву “крамниця №8 Одеського споживного товариства” (тел. 14-98).

Схема комплексу:

План будинку по Пироговській вул.

Будинки мають дуже високі дахи, особливо головний будинок на Пироговській вулиці, центральний об’єм якого відтворений в образі хати, а на кінцях його крил розташовані об’єми у схематичному стилі бароко, які є дуже схожими на фронтони молокозаводу О.В. Чічкіна на Троїцькій вулиці, 29 (арх. Л.М. Чернігов, 1915-1917 рр.).

Первісно головний будинок не мав сухий вигляд, як нині. Стіни були пофарбовані в білий з відтінками вохри колір, цоколь був більш темний. Високий дах був вкритий народними візерунками викладеними з поліхромної малиново-червоної та синьої черепиці, а під дахом уздовж всього фасаду простягнувся майоліковий фриз з подібним народним орнаментом. Контур втраченого фризу й досі помітний на рівні останнього поверху:

Будинок на мапі: http://wikimapia.org/18857867/uk/

Довгі бічні крила завершуються вузькими (відповідно до ширини будинку) розкріповками, які вінчає один з різновидів типових одеських фронтонів, які однак не такі високі, як дах, який композиційно з’єднує елементи українського модерну з більш загальними елементами.

Тільки вікна другого поверху мають трапецоїдну форму. Ритм віконних вісей перемінний, великі вікна на рівні балконів змінюються на потрійні вузькі. Вузькі вікна третього поверху мають скруглення.

В’їздна арка теж трапецоїдної форми. ЇЇ отвір було розширено за радянських часів, і таким чином був втрачений лівий верхній кут отвору.

На даху, над крилами, розташовані дерев’яні люкарни дещо барочного вигляду. Також на фото видно грати, які можливо встановили в радянський період. щоби запобігти стрімкому обваленню снігу з високого даху (на бічних флігелях це не було впроваждено. тому коли сніг тане, то ходити під будинками дуже небезпечно – сніг несподівано падає великими масивами).

Зі зворотнього фасаду будинку (з боку двора) розташовані крила, які закінчуються чорними сходами. В кожному крилі будинку знаходяться парадні сходи, по дві квартири на поверх (стандартна кількість для того часу), кожна квартира має свої господарчі приміщення та чорний вхід, тому будинок має чотири флігеля.

Декілька автентичних вікон на дворовому фасаді

Кадр з фільму “Беня Крик” (1926 р.) на якому зображено арку проїзду корпуса з боку Семинарської вулиці. Нині проїзд розширено і арка має дещо іншу форму.

Інтер’єри фасадного будинку по вул. Пироговській

Візерунки на першому поверсі

Трапеція зовнішнього центрального об’єму згадується у формі поручнів. З статті http://www.tour-odessa.com/kataev3 стає ясним, що бильця на сходах частково втратили автентичний вигляд. Головна ідея візерунку був соняшник на на стеблі, але самої квітки більше немає на жодних бильцях! Ще раз оглянув фото звернув увагу, що головне стебло надламане (см. фото нижче), саме сюди кріпилась квітка соняшника.

Яка ганьба, мало того корпуси будинків зіпсовані перебудовами та надбудовами, а оригінальні балкони залишилися в небагатьох екземплярах. І це при тому що у дворі комплексу стоїть велика кількість джипів та інших недешевих авто.

Майданчики на поверхах та міжповерхові

стеля

У внутрішньому дворі знаходяться чотири однакових двосекційних будинки, які з’їданні по два.

Український модерн у дворових секціях нагадують тільки виступні ребра дахів, трапецоїдні поруччя сходів та огорожі балконів з квітковим орнаментом. Все інше – раціональний модерн.
Будинок на мапі: http://wikimapia.org/18857987/uk/

Фасади багатьох будинків зіпсовані, у тому числі огорожі балконів. тільки окремі одиниці, як цей залишилися автентичними

Бильця дворових секцій ідентичні головному будинку

На кінцях секції мають форму, зручну для приєднання до сусідньої секції.

У місці з’єднання двосекційних корпусів будинків розташовано чорний хід, який веде до господарчих приміщень обох корпусів.

Чорні сходи бетоні, але вузькі, та ще й зіпсовані…

Будинки мають вікна по обидва боку. На фото – простір між зворотньою стороною будинків комплексів на Піроговській 3 – ліворуч, та сусіднього на Піроговській 5 – праворуч.

Дворовий корпус. Будинок на мапі: http://wikimapia.org/18858176/uk/

Внутрішній корпус. Будинок на мапі: http://wikimapia.org/18858197/uk/

В одному з корпусів деякий час жив талановитий одеський письменник Валентин Катаєв з батьками та братом (брат пізніше взяв прізвище Петров, та написав у співавторстві з Файнзільбергом роман “12 стільців”).

Корпус, де жив В. Катаєв, і який зіпсовано фарбуванням та надбудовами:
Будинок на мапі: http://wikimapia.org/18857932/uk/

 

Останній, шостий будинок, який виходить до Семінарської вулиці, фасадом схожий на головний будинок на Пироговської вулиці, але з деяким спрощенням. Відсутні службові флігелі, але чорні ходи обладнані в самому будинку. Імовірно, що квартири цього корпусу мають менше кімнат. В. Чепелик писав, що цей корпус був пошкоджений за часів ДСВ, тому імовірно, що був втрачений високий дах (якщо дах був високий) та автентичний тиньк.

Будинок на мапі: http://wikimapia.org/18858136/uk/

балкони такі самі як і у головного будинку на Пироговській – ймовірно радянського періоду.

Будинок є пам’яткою історії завдяки тому, що у ньому жили:

  • у 1901-1923 рр. жив латвийський фармаколог і судовий хімік, з.д.н. Лат. РСР, професор А.М. Кангер;
  • у 1914-1939 рр. жив художник В.С. Бальц;
  • у серпні 1918 р. – квітні 1919 р. жили письменник, акад. АН СРСР О.М. Толстой  і поетеса, письменниця-мемуаристка Н.В. Крандієвська-Толстая ;
  • у 1920-1946 рр. жив вчений-суднобудівельник, професор С.Т. Каменський;
  • під час нацистської окупації знаходилась конспіративна квартира підпільної організації «За Родину»;
  • у 1946-1972 рр. жив учасник оборони м.Одеси, Герой Радянського Союзу, почесний громадянин м. Одеси Я.Г. Бреус

Джерела:

  1. В. В. Чепелик. Український архітектурний модерн. Упорядник З. В . Мойсеєнко-Чепелик.  Київ.: КНУБА, 2000
  2. Селищева И. -Колористика модерна в архитектуре южного региона Украины (Національна бібліотека України ім. Вернандського, документ PDF)
  3. В.А. Пилявский. Здания, сооружения, памятники Одессы и их зодчие. Справочник, 2-е издание. Optimum, 2010. ISBN 978-966-344-377-5
  4. В.А. Пилявский. Зодчие Одессы. Историко-архитектурные очерки, 2-е издание. Optimum, 2010. ISBN 978-966-344-378-2 (статья на сайте “Энциклопедия об Одессе “Одессика””).
Advertisements

Якщо у вас є питання або ви бажаєте написати відгук, то, будь ласка. заповните форму:

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s