Одеса. Прибутковий будинок Е. П. Котляревської (ХІХ ст., 1890 р., 1910 р.)

Надбудова флігеля для Петра Карловича Мокко і новий флігель, арх. Ф. В. Гонсіоровський, 1890 р. Флігель Євгенії Петрівни Котляревської, арх. ймовірно В. І. Прохаска, 1907 р. Будинок Євгенії Петрівни Котляревської, арх. ймовірно В. І. Прохаска, 1910 р., Успенська вул., 7

Будинок на мапі: http://wikimapia.org/15002921/uk

Стиль: югендштиль.
Охоронний статус: пам’ятка архітектури та історії місцевого значення номер 876-Од (Наказ МКТ  №728/0/16-08 Від 20.06.08).

Реклама з довіднику “Вся Одесса” Лісянського, 1911 р.

Ще у 1890 році для Петра Карловича Моко було надбудовано другий поверх над флігелем, споруджено новий флігель і двоповерхові сараї. Отримати затверджені плани було доручено В. Карпентеру, підписку про нагляд дав Ф. В. Гонсіоровський. Це був простий проект, однак один з останніх для відомого архітектора Ф. В. Гонсіоровського, який невдовзі залишив Одесу і мешкав у сина во Франції. Не ясно, який саме флігель був надбудований, можливо це тильна споруда на високому цоколі, також у правого боку ділянки також розташований старий флігель.

У 1907 році було затверджено проект двоповерхового флігеля Котляревської. Ймовірно йдеться по лівий флігель, який має відповідний часу вигляд.

У 1910 році було затверджено проект триповерхового будинку. Автор ні флігеля ні будинка не відомий, однак ним ймовірно є В. І. Прохаска, який також у 1911 році здійснював роботи для власника сусідньої ділянки Ю. К. Ломєєра.

Будинок номер 5 належав Олені Петрівні Котляревської, одному з директорів сімейного підприємства – фірми “Д.П. Котляревський”, яка здійснювала торгівлю мануфактурними товарами. Також співвласниками фірми були Янкель Котляревський і голова правління фірми Павло Петрович Котляревський, який володів безліччю ділянок в місті. Контора фірми знаходилася за адресою провулок Нечипуренка, 14, ймовірно у флігелі з червоноъ цегли в глибині ділянки  (арх. С. А. Ландесман, 1899 р.). Сам будинок у провулку є житловим і дуже старим, в 1913-му році він належав Павлу Петровичу Котляревському. Другий директор фірми – І. І. Кухта.

Також Є.П. Котляревська була членом піклувальної ради Маріїнського притулку (пер. Сеченова, 4), Касперівському Товаристві Червоного Хреста (Маріїнська вул., 3), жіночому благодійному товаристві (Гоголя, 11), міському піклуванню дитячих притулків (Грецька, 9), суспільстві допомоги нужденним курсисткам (О.В.Ж.К.) (Торгова, 15). Така участь у благодійності говорить про те, що Е.П Котляревська була однією з найбагатших персон міста.

На початку, століття, не виключено, що на рубежі 1900-х і 1910-х років Котляревська замовила елітний будинок архітектору Вікентію Івановичу Прохасці, чеху за національністю. Будівлі створені ним ставляться до найвишуканішим в місті і відрізняються багатьма оригінальними рішеннями та виключної монументальністю. Дане будівля була побудована в північноєвропейської варіації модерну і швидше за все за зразок було взято якесь схожу будівлю в Європі. У Києві архітектором Брадтманом споруджений будинок, деякі елементи якого досить схожі, що і призводить до версії щодо якогось зразка.

Дуже цікаву форму має сходова клітка головної будівлі, одна із сторін якої дугоподібна. Однак Прохаска використовував практично аналогічне рішення у флігелі М.М. Бліженского на Буніна, 21. Дворові флігелі призначені для набагато більш скромних квартир і їх оренда ймовірно коштувала не дорожче, ніж у багатьох інших будинках міста.

Будинок триповерховий з додатковим напівпідвальним поверхом, має традиційні для архітектора кам’яні огорожі балконів, застосування різноманітних фактур тиньку, величезний руст на рівні першого поверху, 2-й та 3-й поверхи не оздоблені рустом, але вікна мають вертикальне членування лопатками, на даху розташований величезний карниз.

Будинок є пам’яткою історії у наслідок того, що у ньому жили:

•  у 1930–1953 рр. історик К.П. Добролюбський
• у 1944–1968 рр. вчений-виноградар С. А. Мельник

Як можна помітити вікна першого поверху оздоблені такими ж самими полицями як і перші поверхи ломбарду на вул Буніна та Жуковського. Руст оздоблений складною, плавних ліній, фактурою. Консолі крайніх балконів продовжуються до нижньої межі вікон першого поверху, таким чином вікна опиняються у глибокій ніші. Вікна напівпідвального поверху ймовірно були захищені металевою огорожею, але доля огорожі та автентичної брами невідома.

Як було сказано раніше, верхні поверхи мають вертикальне членування фасаду лопатками. Також віконні вісі підкреслені фільонками з витонченими сандріками, розкріповками і навіть тонкими колонами.

Щипець на фасаді виконаний на шляхетну тему, декор нагадує плюмаж лицарського шолому, а під ним розташовані щити, форма яких схожа на герби.

У подібній же техніці виконаний фронтон та інші елементи особняка Брадтмана (побуд. арх. Брадтман) у Києві:

Повертаючись до одеського будинку не можна не помітити над брамою радянського зразка автентичну фрамугу, яка дозволяє зробити певне уявлення о брамі, що зникла

Автор креслення: Олександр Геращенко. Джерело: Брами Одеси: каталог / упорядник О.М. Луговий. – Одеса: ФОП «Фрідман О.С.», 2010

Далі над підворіттям знаходиться вікно, через яке двірник міг впізнати відвідувача. Вікно не веде до кімнати, на фото видно поруччя сходів парадного. Але у парадному встановлена невелика закрита будка неясного походження, у такої міг жити двірник.

Двері до сходів, які ведуть тільки до однієї квартири та вище згаданої будки. безпосередній вхід до квартири відсутній через те, що рівень першого поверху значно вищій ніж рівень ґрунту. Саме цікаве у цьому те, що квартира знаходиться у одному парадному з іншими, і якщо би не ця будка, то можна було пройти далі до інших поверхів, але тоді зникне необхідність у окремому вході.

Головний вхід до парадного завжди зачинений. Нині використовується вхід з вулиці.

Парадне уявляє собою великій атріум з природним освітленням через ліхтар на стелі. Майданчик, на якому розташовані входи до квартир має дугоподібну форму. Також біля дверей розташовані ніші, які, скоріше за все є закладеними вікнами. Такі вікна могли здійснювати природне освітлення якогось приміщення, наприклад коридору.

У лівої частині фото видно автентичні вхідні двері, які майже ідентичні вище згаданому окремому входу з вулиці, тільки знаходяться у ніші. Між формою дверей та фасадних вікон останнього поверху можна помітити схожість.

Внизу сходів помітне те саме приміщення, яке можливо було житлом двірника. Всі майданчики покрити кахлею достатньо поширеного візерунку. Сходинки звісно мармурові. Слідує відмітити ,що жильці відремонтували під’їзд та підтримують його у гарному стані, особливо це важко, коли застосовується біла фарба, але так приміщення краще освітлюється.

Ну і необхідно затриматися на візерунках поручнів. Вони, яку у більшості будинків архітектора Прохаски, мають унікальний вигляд та ніде більш не зустрічаються. Поруччя виконані у стилі декоративного модерну: застосована лінія “удар батога” та квіткові мотиви.

На другому поверсі знаходиться мармурова полиця нез’ясованого призначення. На неї ймовірно були розташовані квіти або світильники.

На фронтальному флігелі, з боку подвір’я у лівій верхній частині помітно мезонін, походження якої може бути дореволюційним. У будинку Прокудіна існують схожі приміщення, які первісно призначалися для прислуги

У подвір’ї знаходяться флігелі з різним оформленням та кількістю поверхів. Флігелі, які на фото знаходяться ліворуч та по лінії зйомки мають схоже оформлення.

Східний флігель оформлений достатньо приємно

Двері виконані у стилі модерну.

Але флігель протилежний фронтальному має змішану поверховість 2-3 поверхи – на фото помітно, що права частина дещо вища. Вірогідно даний флігель є перебудованим Прохаскою старим флігелем. Західний флігель походить приблизно з ІІ-ї третини ХІХ ст.

Оформлення під’їздів однакове, але форма різна, обумовлена плануванням квартир. Наприклад сходи, які ведуть до квартир триповерхової частини має у плані майже квадратну форму, інші під’їзди стандартної прямокутної форми, але всі вони дуже невеликого розміру. Поручні виконані в еклектичному стилі, візерунок ідентичний поручням будинку Прокудіна.

Праворуч розташований зовсім простий флігель ІІ-ї третини ХІХ ст.

Джерела:

• Брами Одеси: каталог / упорядник О.М. Луговий. – Одеса: ФОП «Фрідман О.С.», 2010 ISBN 966-96181-9-8