Блог Antique про архітектуру України

Авторський блог Antique про українську архітектуру

Одеса. Контора Індо-Європейського телеграфу (1911 р.)

Posted by Antique на понеділок, 20 Червень 2011 р. (23:29)

Одеса. Контора Індо-Європейського телеграфу, арх. В.І. Прохаска, 1911 р., Бєлінського вул., 14
Будинок на мапі: http://wikimapia.org/15109360/uk
Стиль: модернізований німецький ретроспективізм.
Охоронний статус: пам’ятка архітектури місцевого значення 105-Од (Наказ МКТ №728/0/16-08 від 20.06.08 р.)

кін. ХІХ ст.  – 1900 р. – А. Маркосова
1900 р. – до кін. 1900-х рр. – Катерина Корнілівна Петрококіно
кін. 1990-х рр. – до Жовтневої революції – власник невідомий (ділянка у довідниках не вказується)

Особняк було побудовано на головній курортній вулиці міста. Нинішня вулиця Белінського була частиною вулиці Старопортофранківська, яка в свою чергу була створена на місці укріплень – кордону межі зони Порто-Франко. Але Старопортофранківську на початку ХХ ст. Стропортофранківську вулицю поділили на частини, так з’явилася Белінського, яка проходила між міською та дачною забудовою. Уздовж неї стали з’являтися лікувальні заклади. Неподалік особняк знаходився морський курорт доктора Трігера, комплекс Лютеранської лікарні, а навпроти знаходився водолікувальний заклад – лікарня “Санітас”.
На початку ХХ ст. у районі почалося активне будівництво і тому можна сказати, що Белінського – межа “заповіднику” модерну міста Одеса.

У 1900-х роках ділянкою володіла Катерина Корнілівна Петрококіно, яка була членом відомої Одеської родини купців, які тримали власний універмаг на Грецькій вулиці, перший у Одесі. Наприкінці 1900-х років ділянку придбав Яків Семенко, який ще у 1902-1903 роках придбав сусідню ділянку на місці нинішнього театру Музичної комедії. Семененко мешкав саме у будинку на місті театру. Яків Семененко працював у Міській виконавчій санітарній комісії та Пересипському санітарному піклувательстві (вул. отамана Чепіги, 17), член товариства допомоги нужденним учням 5-ї гімназії (Пантелеймонівська вул., 13)

У 1911 році на вул. Бєлінського, 14 (нинішня адреса) був споруджений будинок за проектом архітектора В.І. Прохаски. У довіднику В.А. Пилявского будинок вказаний як нічний санаторій, однак термін “нічний санаторій” з’явився за радянських часів, а означений заклад був створений у колишній приватній лікарні “Санітас” на протилежному боці вулиці. У будинку була розташована контора Індо-європейського телеграфу (за даною адресою він вказується у довіднику на 1924 рік, але скоріше за все був розташований у даному будинку ще до революції) і не виключено, що будівля була споруджена саме для нього. У 1925 році начальником станції був Джон Герд, а уповноважений та головним інженером телеграфу був капітан А.Л. Кук. Безпосередньо телефонна станція була розташована у будівлі Головпоштамту на Садовій вул., 10, а на вулиці Бєлінського була розташована контора та технічний відділ.

У деяких довідниках 1910-х років розташування ділянки на вулиці Бєлінського вказують невірно, вірогідно плутаючи її з ділянкою Семенова на Італійському бульварі на місці Музкомедії, а наступна ділянка Телала взагалі не згадується.

Будинок має симетричний фасад, прості форми, основні частини якого складають два скруглених ризаліту, які розташовані обабіч боків будинку.Фактура тиньку схожу по техніці виконання з той, що на будинку Прикажчиків-християн. Ліворуч від санаторію була прибудована кам’яна балюстрада, яка не збереглась і нині на цьому місті розташований металевий паркан.

Віконні отвори прикрашені фільонками з ліпною гірляндою, таку Прохаска вже застосовував у будинку Ломейера. Карниз під дахом складається з окремих величезних дентикул.

Високий дах зберігся, але до революції він звичайно був з черепиці, Така сама доля не минула будівлі лютеранській лікарні, будинку Зура і Кайзера ті інші.

Посередині другого поверху розташований довгий балкон. його металева огорожа оздоблена вінком стиль виконання якого більше притаманний Адольфу Мінкусу. Також у лівого краю будинку на даху Прохаскою був використаний елемент, якій він застосовував звичайно для прикрашення гострого кута.

Під балконом знаходиться отвір брами, але нинішня металева брама не автентична.

вхід до будинку розташований в бічній частині ризаліту

Також можна знайти тримач флагштоку, знайомий по будинку Фон-Дєш.

Люнет брами. Автор креслення: Марина Бєгань. Джерело: Брами Одеси: каталог / упорядник О.М. Луговий. – Одеса: ФОП «Фрідман О.С.», 2010

Джерела:

  • Брами Одеси: каталог / упорядник О.М. Луговий. – Одеса: ФОП «Фрідман О.С.», 2010 ISBN 966-96181-9-8
Advertisements

Якщо у вас є питання або ви бажаєте написати відгук, то, будь ласка. заповните форму:

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s